Прочитаєте за: 10 хв. 1 Жовтня 2023, 12:37
Підполковник Олександр Завадський після 20 років у війську залишив службу у 2009-му році, однак з початком широкомасштабного вторгнення знову став до лав захисників — командував батальйоном територіальної оборони, а нині керує новоствореним центром підготовки підрозділів. Кореспондент АрміяInform зустрівся з ним, щоб дізнатися про людей і події, які крізь призму козацької спадщини, історії сучасних звитяжців і добровольців, об’єднали українців навколо найголовнішого — захисту рідної й вільної землі незалежної України.
«Всі разом — у спортивних костюмах, джинсах, хто в чому був — ми прийшли на захист Батьківщини»
— Розкажіть більш докладно, з чого розпочався новий етап служби?
— У перший день широкомасштабного вторгнення о сьомій ранку приїхав до «військкомату» — там була, скажімо так, метушня. Приймали офіцерів за списком номер один — тих, хто були приписані. І один із представників сказав: «ідіть, будь ласка, до ТрО». Я запитую, що це таке і чи буде там зброя? Мені відповіли, що це батальйон, який буде обороняти Кривий Ріг, і зброя там буде.
Так я потрапив до нашого криворізького 101-го батальйону ТрО на посаду начальника командного пункту. У перші ж дні ми почали виїжджати на південні околиці Кривого Рогу, це у бік Ратушного, Південного гірничо-збагачувального комбінату. У джинсах, з автоматами. Зброю отримували хто по паспортах, хто по військовому квитку, або посвідченню офіцера — в кого які були документи. Так починалась оборона Кривого Рогу. Десь за три дні командування вирішило, що на базі нашого 101-го батальйону буде формуватися ще один, тому що дуже багато прийшло добровольців. З цих людей сформували ще один батальйон — 230-й . За два тижні після цього було ухвалено рішення, що на базі цих двох батальйонів буде сформовано 129-ту бригаду територіальної оборони. У складі цієї бригаді я проходив службу начальником штабу 230-го батальйону, потім став командиром 235-го батальйону.
Це був окремий батальйон — окрема військова частина, в нашій 129-й бригаді всі батальйони були окремими військовими частинами. Так у бою було легше керувати — можна було відправляти на фронт один батальйон як самостійну бойову одиницю. За чисельністю це майже 600 осіб.
— Добровольці, які прийшли, що ними рухало, які люди вас оточували, які завдання ви спільно виконували?
— Люди — це найголовніше. На мій погляд, немає просто сантехника, немає просто солдата, немає просто вантажника. Всі вони — це все маленькі деталі одного великого механізму, який називається годинник. Коли механізм класно зібраний, навчений і збалансований, то він точний. Він чітко працює і показує точний час.
«Люди — це найголовніше: всі вони маленькі деталі одного великого механізму»
Люди, які прийшли в армію під час широкомасштабного вторгнення, були настільки різними, що це навіть важко описати. Це були і 18-річні хлопці, і 70-річні чоловіки. Мій начальник логістики — молодший лейтенант Віктор Хамуха, йому було 71 рік, але він настільки був енергійний, що всі навколо були вдягнені, взуті, нагодовані і забезпечені тим, чим було.
Були в нас і народні депутати, і два чоловіки, які сиділи за вбивства. Вони відбули свій термін покарання, вийшли на свободу і пішли захищати державу. Були й ті, скажімо, хто схильний до вживання, а поруч з ними були і спортсмени. Були директори підприємств і приймачі металобрухту з гаражів, тут же були й мільйонери. Але всі разом — у спортивних костюмах, джинсах, хто в чому був — ми прийшли на захист Батьківщини. Хтось із застілля, хтось вже зі своєю зброєю, але люди були вмотивовані. Ці люди, які прийшли у перший день, — вони не знали про грошове забезпечення. Ними рухало, насамперед, бажання стати за захист своєї країни. Без бажання отримати якусь матеріальну користь — люди йшли лиш за покликом свого серця, для захисту України.
Пізніше почали приходити люди і для заробітку — оскільки підприємства закривались. Але майже всі, майже 98 відсотків людей, які були в мене в батальйоні — хто за гроші, хто без грошей, усі вони прийшли на захист.
Ні в кого не було такої розмови: я прийшов заробити грошей, чи я прийшов сховатися від когось — поліції чи дружини з багатьма дітьми, такого я не зустрів жодного на своєму шляху. На превелику радість, якщо так можна коректно висловитись, говорячи про війну.
«Ні в кого не було такої розмови: я прийшов заробити грошей, чи я прийшов сховатися від когось — поліції чи дружини з багатьма дітьми, такого я не зустрів жодного на своєму шляху»
Перші бойові завдання були на півдні Кривого Рогу
Виїзд з Південного гірничо-збагачувального комбінату: напрямок на Шестерню, на Інгулець — ми ставили ротні опорні пункти. Для того, щоб зустріти ворога, якщо він прорветься, а ворог уже був у Шестерні на другий день війни. Шестерня — це від Кривого Рогу кілометрів 30–35. Вони там вже стояли, і ми підготували все, що можна було зробити, зокрема вибухові і невибухові загородження.
За допомогою наших саперів встановили фугаси на дорогах, щоб можна було підірвати автомобільні шляхи. З допомогою людей, які у нас працювали на ГОКах, на Криворіжсталі, була підібрана техніка — екскаватори, трактори. За тиждень все вирили. А з ям і траншей ми вже зробили нормальні опорні пункти, як це вимагають підручники з інженерної підготовки. Наша міська рада, наша військова адміністрація нас забезпечили лісом, плівкою, харчами. Потім наша військова адміністрація підвезла нам бронежилети і шоломи та якусь кількість обдарування — не на всіх, але воно було. На жаль, на той час склади Міністерства оборони, які були в Чернігові, в Харкові, були зруйновані і спалені. Частково якусь амуніцію отримали, частково на базарі придбали, військова адміністрація Криворіжжя дуже багато нам допомогла з матеріальними засоби і харчами.
Перший місяць ми були забезпечені їжею лише силами волонтерів і міської військової адміністрації. З 1 квітня ми вже почали харчуватися виключно за рахунок Міністерства оборони. Змогли подякувати людям і сказати, що ми вже забезпечені.
— Розкажіть по перші бойові зіткнення, як здобували бойовий досвід?
— У перші бойові зіткнення ТрО не вступала. Під Кривим Рогом ворога зустрічали дві батальйонно-тактичні групи 17-ї танкової бригади та 60-ї піхотної бригади резерву, ми їх підсилювали повзводно та поротно. Тобто наш підрозділ у повному складі у бойових діях не брав участі, але ми підсилювали, допомагали і залучалися. Відтак поступово набували досвіду і вчилися воювати.
Перші бої були в Добрянці, Трудолюбівці, на початку травня погнали орків з Шестерні, з Широкого. Ми як посилення йшли разом з 17-ю бригадою, 60-ю, 128-ю.
«З усіх бригад ТрО, ми були шостою, або сьомою, які у числі перших урочисто отримали Бойовий прапор частини»
— Як потім проходив бойовий шлях батальйону і ваш особистий?
— Так тривало до кінця вересня. За участь у бойових діях наша бригада на День захисників і захисниць України отримала Бойовий прапор. З усіх бригад ТрО ми були шостою або сьомою, які у числі перших урочисто отримали Бойовий прапор частини. Наприкінці грудня ми отримали бойове розпорядження і виїхали всією бригадою на узбережжя Каховського водосховища. У нас у кожному батальйоні був свій район оборони, починаючи від Південного, околиці Запоріжжя, вздовж всього Каховського водосховища, включаючи Нікополь, Зеленодольськ, майже до Каховки.
Район оборони бригади становив понад 120 кілометрів — це дуже багато, але люди були мотивовані. В обороні ми так простояли по березень. Після чого отримали бойове розпорядження висунутися в район Авдіївки.
Мій 235-й батальйон став на позиції 71-ї бригади біля Новобахмутівки, яка була захоплена орками. 29 березня ми заїхали і вже 30-го був перший бій. Бій цей тривав з 16-ї години дня по першу годину ночі — це майже десять годин
За цей бій у мене не було жодного навіть подряпаного солдата. Мої офіцери та сержанти дуже чудово освоїли науку воювати. Науку, яка називається тактика, наука під назвою інженерна підготовка і обладнання позицій. Ми дали відсіч.
Візуально спостерігали дуже великі втрати з боку російських загарбників. Не хочу повторитися, але це важливо — за ці 10 годин бою в нас не було жодного пораненого.
«Візуально спостерігали дуже великі втрати з боку російських загарбників. За ці 10 годин бою в нас не було жодного пораненого…»
Нова сторінка історії нашої безпосередньої участі в бойових діях
Бригада стала у два ешелони — у першому ешелоні було чотири батальйони. Від Новобахмутовки, і на південь — повз Очеретине, у бік Авдіївки — так званий Шаховий ліс. Так розпочалася нова сторінка історії нашої безпосередньої участі в бойових діях. Ми були на самому «нулі», на самій першій лінії. Від деяких наших позицій до орків було 460 метрів, від деяких — 700. Перед нами вже не було ДШВ, ССО, морської піхоти, а ми — ТрО — вже навчились воювати так, що могли і самостійно захищати цей район оборони. Там ми здобули дуже цінний досвід. Якщо брати статистику тих часів, коли я був командиром на Авдіївському напрямку, це з березня по серпень 2023 року.
Ми, на жаль, за ці п’ять місяців втратили сім військовослужбовців вбитими і 43 пораненими. У той час ми щомісяця робили втрати оркам від 17 до 20 «двохсотими», та до 50-ти «трьохсотими». Ще раз наголошу — це щомісяця.
Так само і щодо дронів — наші хлопці навчилися так воювати, що ми за пів року втратили лише близько 20 дронів. А в орків втрата становила понад 480 дронів. Це коптери, які використовуються як розвідники, коригувальники вогню, які скидають бойові елементи на опорні пункти.
«Ця війна зовсім ні на що не схожа — нічого з того, що ми вчили у підручниках військової справи в минулу мою службу, не підходило під цю війну»
— Це ваш другий досвід служби у війську. Але сучасна війна ведеться абсолютно за іншими лекалами. І ці люди, які прийшли, вони не є професійними військовими. Чим відрізняється ваш попередній досвід і новий досвід? Чи очікували ви від добровольців такої мотивації?
— Мій попередній досвід — це була теорія, через 12 років це стала практика. Ця війна зовсім ні на що не схожа — нічого з того, що ми вчили в підручниках військової справи в минулу мою службу, не підходило під цю війну.
По-перше, ця війна так і називається: війна дронів, війна технологій, війна комп’ютерів, війна інтелекту.
По-друге, це люди, відсотків 60–65, з тих, хто прийшов, — взагалі ніде не служили, плюс частина тих, хто служили ще на початку становлення української армії або наприкінці існування радянського союзу — в радянській армії. Але у всіх цих людей була мотивація — це наша держава і ми будемо її захищати.
Нам казали, що наш батальйон ТрО — це батальйон, який буде охороняти і обороняти Кривий Ріг. Ми нікуди не будемо виїжджати. Потім отримали завдання виїжджати на Херсонщину, потім на Запоріжжя, а потім на Авдіївку. Деякі люди — так, були такі, які казали: ні, ми ж призвані для того, щоб обороняти наш Кривий Ріг, але дев’яносто відсотків людей мовчки зібрали свої речі і поїхали на Херсонщину, поїхали в Запоріжжя, поїхали в Авдіївку.
Тому досвіду в людей не було. Навчалися з азів, з дрібничок: що таке мала саперна, велика саперна лопата, що таке окоп для стрільби лежачи, стоячи, що таке траншея, що таке бліндаж. Як воно риється — де можна рити екскаватором, а де можна рити лише руцями, і то лежачи, і то вночі. Потім ми дізналися, що є дрони. Спочатку до дронів ставилися скептично, а потім ми зрозуміли, що дрони — це наші очі.
Вони піднімаються на висоту. З них на кілька кілометрів ми спостерігаємо орків. За їхніми рухами, за їхнім інженерним обладнанням позицій. Потім ми навчились вже за допомогою одного дрона-розвідника дивитися за роботою іншого дрона, скидати гранати у виявлені цілі. Потім навчилася за їхньою допомогою корегувати та наводити вогонь мінометних батарей, з СПГ-9 влучати в орків.
Ми зрозуміли, що той, хто першим побачив противника, той хто першим застосував активні дії, той буде більше, скажімо так, залишатися живим на полі бою.
«Той, хто першим побачив противника, той хто першим застосував активні дії, той буде більше, скажімо так, залишатися живим на полі бою»
На нашому напрямку оборони ми майже цілодобово вели розвідку, спостерігали, коригували вогонь і постійно вражали й кошмарили орків. За кожної нагоди завдавали їм втрат. Чим більше ти активний, тим менше по тобі йде вогневе ураження з боку противника. Допомагали нашим сусідам зліва та справа, завдяки своєму досвіду підказував їм, спонукав до активності, підтримував вогнем.
— Нав’язували свою ініціативу противнику…
— Так точно. Ініціатива, лише ініціатива дає шанс вижити як солдату й офіцеру, так і будь-якому підрозділу, пасивність не вітається зовсім. Пасивними можуть бути лише снайпери, які лежачи у своїх ліжках спостерігають і вичікують на нагоду здійснити влучний постріл. Але це також активність, щоправда, не в такому форматі, з піхотою все інакше.
Про навчальний Центр підготовки підрозділів
— Нині ви на новій посаді. Кому ви передаєте набутий досвід, як це відбувається?
— На базі одного із загальновійськових полігонів було створено новий підрозділ — навчальний Центр підготовки підрозділів, в якому є декілька навчальних батальйонів для підготовки солдатів та сержантів.
Це навчальні підрозділи, до яких люди приходять із цивільного життя. Вони проходять навчання і після підготовки розподіляються по військових частинах згідно з отриманим фахом. Одночасно ми можемо прийняти, навчити, одягнути, взути і відправити на фронт близько 2500 осіб.
— Скільки зазвичай триває курс?
— Курс триває в середньому місяць. Це індивідуальна підготовка, коли кожен солдат опановує необхідні йому знання і навички. Та колективна підготовка, коли відділення чи взвод вивчають та відпрацьовують порядок спільних дій під час виконання завдань у різних умовах. Також тренуємо штаби підрозділів для ефективного виконання бойових завдань, проводимо їх злагодження, підвищуючи рівень взаємодії під час бойового застосування.
— Інструктори вашого Центру, хто вони?
— Переважно сержанти. Потім ланка трошки вища — командири навчальних взводів, потім йде ланка командирів навчальних рот і командири навчальних батальйонів. Це люди, які постійно перебувають поряд з кожним курсантом. Під час занять вони безпосередньо своїми ніжками, своїми ручками, своїм досвідом і прикладом навчають всього, що знають самі — від заходів безпеки до умов застосування зброї, маскування, стрільби, вивірки, чистки зброї тощо. Навчають всього, що потрібно знати і вміти солдату в перші секунди і хвилини бою.
І вони, як тато і мама, — разом з курсантами живуть у наметах, разом з ними харчуються в польових умовах. І курсанти бачать, що до них приїжджають інструктори не в білих сорочках, не з краватками, а перед ними стоять такі ж самі хлопці, з такого ж саме тіста зліплені, з такими ж саме думками, з такою ж формою одягу. Але трошки з більшим досвідом. Дуже багато інструкторів, не всі, звичайно, але пройшли бойові дії: 2014-й, 2018-й, 2022 рік. Діляться досвідом, який здобули не тільки в Україні, а й у миротворчих місіях. Дуже хотілося би, щоб мої всі викладачі, всі інструктори, пройшли через район бойових дій. Тому що я вважаю, що теорія про те, як викладати, — це одне, а коли ти пройшов не лише теорію, а ще й практику на полі бою — то це вже дуже великий шанс, що тобі більше повірять люди, що ти будеш доносити ту інформацію, яка є насправді та має бути почутою кожним солдатом.
«Курсанти бачать, що до них приїжджають інструктори не в білих сорочках, не з краватками, а перед ними стоять такі ж самі хлопці, з такого ж саме тіста зліплені, з такими ж саме думками, з такою ж формою одягу»
— Вчать людину, як не тільки виконати передачу, а й обов’язково залишитися живим.
— Насамперед ми навчаємо людей, що на полі бою всі свої. Це перше правило. Чим ти глибше закопався — тим ти живіший. Чим більш тверезий солдат, тим він живіший. Ми говоримо про те, що в Україні мало людей, але вони сильні духом і сильні своєю мотивацією. Ми повинні максимально залишитись живими і всі повернутися додому. Ми ж не росіяни, аби, як вони, пачками лягати у землю для перегною — ми маємо жити. Цього і навчаємо.
— Жити і перемагати. Яким буде ваше привітання захисникам і захисницям України?
— Повернутися з честю і гідністю додому. Закінчити війну лише перемогою. Не будь-яким шляхом, як деякі кажуть, — ні. Лише капітуляцією росії — лише офіційний акт про капітуляцію. Щоб весь світ знав — Україна, про яку раніше думали як про маленьку країну, виявилася настільки великою, сильною і сміливою, що всім показала, хто такі Українці і що таке рф.