Старший сержант Микола Білобородов — головний сержант зенітно-артилерійського взводу окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала Остроградського. За час служби чоловік став взірцем для підлеглих. І все це через його незламні принципи.
— Командир має бути найкращим. В усіх питаннях. Найбільше підтягуватися, найшвидше бігати, найвлучніше стріляти. Лише так можна заробити авторитет у підлеглих та командирів. Я намагаюся відповідати даному твердженню і цього навчаю мій особовий склад. Окрім того, командир має дбати про своїх підлеглих, цінувати їх, створювати належні умови служби, — ділиться життєвим досвідом Микола.
Варто зазначити, досвіду у військового є чимало. Річ у тому, що службі в морській піхоті передувала служба у військах спеціального призначення ВВ МВС.
— Родом я із Запорізької області. Після закінчення школи 2,5 року навчався за спеціальністю «Фізична культура та спорт». Потім вирішив, що хочу спробувати свої сили в армії, тож у 2010 підписав контракт. Службу проходив у спецназі МВС. Тоді ж закінчив і сержантські курси, які тривали 3 місяці в Золочеві Львівської області, отримав звання сержанта, — пригадує Микола Білобородов.
Чоловіку неодноразово доводилося виконувати різні службово-бойові завдання. Зокрема, він брав участь у патрулюванні та укріпленні міста Дніпро у 2012 році, тоді сталася серія терористичних актів — упродовж 70 хвилин пролунало чотири вибухи бомб. Також Микола був залучений до підготовки та проведення Євро-2012. До слова, після того, як чоловік повернувся з Києва додому, кохана дружина народила йому донечку — Вікторію.
— Коли у 2013-му мій контракт закінчився, я вирішив не продовжувати його, адже матеріальне забезпечення було не надто великим, а нам доводилося винаймати квартиру, та й поява первістки вимагала бути матеріалістом. Так почалося життя на «гражданці», — розповідає Микола.
З кожним роком чоловік все більше усвідомлював, що знову хоче до війська. І у 2018-му колишній спецназівець вирішив пройти випробування морською піхотою. І не помилився.
Упродовж року Микола обіймав посаду командира бойової машини. Згодом його призначали головним сержантом зенітно-артилерійського взводу.
— Пам’ятаю, як проходив смугу перешкод і боровся за право носити берет морського піхотинця. Це було на мій день народження. Вітали мене, так би мовити, по повній: із задимленням, брудом і стусанами, — жартує головний сержант. — За час служби я мав одну ротацію на Донеччину та два бойові чергування в Херсонській області. Але найбільшим моїм досягненням є мій колектив. Раніше хлопці в підрозділі мало спілкувалися між собою. Моїм завданням було згуртувати їх — і мені це вдалося.
За словами старшого сержанта Миколи Білобородова, його секретна зброя — свій індивідуальний підхід до кожного підлеглого.
Військовий зауважує, що на сьогодні роль сержанта значно підвищилася.
— Ще до війни нас навчали, що сержант — це і «мама», і «тато» для солдатів. Це залишилося й тепер, але якщо раніше за мене все вирішував офіцер, то сьогодні бути сержантом — означає першим приймати рішення та першим іти вперед, — говорить морпіх.
Кожну вільну хвилинку старший сержант Микола Білобородов витрачає на спілкування з коханою дружиною, донечкою та сином, яких, на жаль, він бачить дуже рідко — лише раз на декілька місяців. А ще Микола намагається тримати себе в гарній фізичній формі.