26 червня — День кримськотатарського прапора (Qırım bayrağı). Це важливе національне свято кримських татар, для яких прапор є символом національної незламності та любові до волі. Жовта тамга на блакитному тлі єднають прапор корінного народу Криму з українським синьо-жовтим стягом, так само, як нерозривно поєднаними є історії наших двох народів — і в радості, і в горі.
В історичному вимірі становлення кримськотатарської та української національної ідентичності відбувалося якщо не одночасно, то паралельно і значною мірою синхронно. Витоки тривалої історичної ходи до утвердження тожсамости обох народів сягають доби середньовіччя. Суттєвого імпульсу процес формування національної самосвідомості отримав за Ранньомодерної доби, у XVII-XVIII століттях. Завершення ж його як у кримськотатарському, так і в українському випадку, припадає на «довге» ХІХ ст., яке тягнулося від останніх десятиліть XVIII ст. до Першої світової війни чи навіть революційних подій 1917–1921 рр.
Саме до часу «боротьби революцій» (саме так, на мій погляд, найбільш об’єктивно можна визначити події 1917–1921 рр. у межах колишньої російської імперії) національна еліта обох наших народів остаточно усвідомила необхідність створення суверенних національних держав як інститутів, єдино спроможних гарантувати своїм громадянам дотримання базових прав і свобод людини та забезпечити реалізацію національних інтересів.
Історія Української національно-демократичної революції 1917–1921 рр. завдяки доробку фахівців, шкільній програмі та ЗНО в цілому добре відома широкому загалу. Історія Кримськотатарської національно-демократичної революції 1917–1921 рр. знана суттєво гірше, хоча важливі кроки на шляху до її дослідження й утвердження в історичній освіті здійснюють. Принаймні сучасний випускник української загальноосвітньої школи має знати щонайменше про Ісмаїла Гаспринського (1851–1914) та Номана Челебіджіхана (1885–1917), газету «Терджиман» (видавалась у Бахчисараї з 1883 по 1918 р.) і Перший Курултай кримськотатарського народу в листопаді 1917 року. Це дуже добрі кроки у правильному керунку, однак їх усе ще вкрай недостатньо.
Курултай кримськотатарського народу доцільно і цілком коректно порівнювати з Конституантою чи діяльністю Української Центральної Ради, а ухвалені Курултаєм рішення — зі знаменитими Універсалами. Саме за підсумками Курултаю 1917 р. кримські татари проголосили про створення національної кримськотатарської держави, ухвалили її Конституцію, створили Меджліс кримськотатарського народу і сформували уряд. Тоді ж затвердили також державні символи — прапор і тамгу.
Символи часто, якщо не завжди, відіграють у житті суспільства не менше значення, ніж окремі люди і об’єднання зацікавлених осіб, організації чи державні інститути. Тамга має для кримських татар таке саме засадниче значення найголовнішого національного символу, як тризуб для українців. А кримськотатарський прапор із жовтою тамгою на синьому тлі є таким само значущим символом національно-визвольної боротьби, як синьо-жовтий український стяг.
Символіка кримськотатарського прапора також дещо подібна до української. Блакитний колір (Мави Кок), який асоціюється з чистим безкраїм небом і безмежним неозорим морем, символізує чистоту і свободу. А тарах-тамга, подібно до тризуба, який сягає коренями князівських знаків доби Київської Русі, зображувалась на монетах, печатках і фігурувала в офіційних документах Кримського ханату.
Затверджений 1917 року кримськотатарський національний прапор став символом боротьби народу за волю і державність, і кримські татари гордо пронесли його крізь криваве ХХ ст., надзвичайно трагічне для цього гордого і незламного народу. Якщо для українців найстрашнішим, серед низки інших, ударом ХХ ст. став Голодомор 1932–1933 рр., то для кримських татар на тлі інших поневірянь жахливою трагедією став черговий злочин сталінського режиму — депортація кримських татар з їхньої історичної батьківщини — Кримського півострова, здійснена 18–21 травня 1944 року.
Біль спільних чи подібних трагедій ХХ ст. — ще одна точка єднання українців і кримських татар. Тому з таким піднесенням сприйняли обидва наші народи здобуття Україною незалежності. Вже 30 червня 1991 року, на хвилі демократичних процесів, що розгорталися в тодішньому срср, відбувся Другий Курултай кримськотатарського народу, на якому, зокрема, було поновлено кримськотатарський прапор, пронесений незламним народом крізь усі випробування життям на чужині і репресії з боку радянських каральних органів. І нехай не завжди вдавалось вберегти дорогу серцю і рукам тканину — значно важливішим був образ прапора в пам’яті й уяві, де його не могли дістати жодні поневолювачі.
Здавалося б, постання незалежної України 1991 р. відкрило обом нашим народам шлях до мирного життя і поступового, нехай повільного і непростого, але все ж незворотного руху до подолання травм минулого і розбудови вільного і мирного життя. Найяскравішим проявом цього спільного руху двох народів у спільне майбутнє стало масове повернення кримських татар на їхню історичну батьківщину, у рідний Крим, від початку 1990-х рр. Попри всі економічні й політичні негаразди, облаштуватися вдома кримським татарам допомагали не лише послідовна підтримка з боку української держави, але й кримський степ, гори і море — сама рідна земля поверненої Батьківщини.
Незважаючи на те, що на місцевому рівні Автономної Республіки Крим органи влади і суспільство не були такими прихильними до кримських татар, як мешканці материкової України та офіційний Київ, вектор руху історії, здавалося, був незворотним і в цілому позитивним для кримськотатарського народу. На жаль, все змінила анексія Кримського півострова російською федерацією наприкінці лютого 2014 року. Відтоді впродовж понад восьми років кримські татари знову опинилися під окупацією на власній землі або у вигнанні — у межах материкової України, у Туреччині чи деінде. Злочинна політика російської федерації повернула в життя кримськотатарського народу біль трагічного ХХ ст., який назавжди мав лишитися в минулому. Переслідування і репресії кримськотатарських активістів, нищення народної культури стали звичною ознакою дій каральних органів російської влади в Криму.
2014 року кремль тимчасово позбавив Батьківщини кримських татар, анексувавши в України Крим. Тоді ж рф розпочала замасковану агресію проти України на Донбасі, відібравши Батьківщину в мільйонів українців з окремих районів Донецької і Луганської областей. Нині, від 24 лютого 2022 р., росія веде війну з метою остаточно знищити Україну і позбавити її громадян усіх прав і свобод, знищити національну еліту, перетворити вільний народ на таких само покірних підданців диктаторського режиму, якими є нинішні росіяни.
Кримські татари як представники української політичної нації мужньо б’ються проти російських агресорів і поневолювачів у лавах Сил оборони України поряд з усіма іншими вільними народами нашої країни. Бо відстоявши Україну, ми обов’язково повернемо Крим і спільними зусиллями справедливо облаштуємо там майбуття кримськотатарського народу.
Сучасна спільна боротьба кримськотатарського й українського народів проти поневолювачів спонукає згадати, що перспективність союзницьких відносин із кримськими татарами українські козаки добре розуміли вже у XVII cт., коли багато разів билися пліч-о-пліч проти спільних ворогів. Події великої Козацької революції XVII cт. годі описати і зрозуміти без урахування вагомої ролі Кримського ханату і кримськотатарського народу.
У знаменитому документі козацької доби «Договори і Постановлення Прав і вольностей Війська Запорозького» 1710 р., більш відомому широкому загалу як «Конституція Пилипа Орлика», окремо згадано про необхідність якнайщирішої дружби між українськими козаками і кримськими татарами та якнайміцніших відносин між Гетьманатом (Військом Запорозьким) і Кримським ханатом:
«…закони близького сусідства нерозривно в’яжуть і тісно поєднують долю козацького народу з Кримською державою, то Військо Запорозьке неодноразово вступало з нею у збройну спілку і приймало її союзницьку підмогу для оборони своєї Вітчизни і своїх вольностей.
Тому, наскільки у майбутньому буде можливим, ясновельможний гетьман повинен домогтися у найяснішого хана через послів відновлення колишніх побратимських стосунків із Кримською державою, оружної підтримки від неї і підтвердження вічної приязні, з огляду на які сусідні держави у майбутньому не зазіхали б на Україну і не наважувались би чинити їй будь-якого насильства.
А по завершенні війни, коли Господь Бог своєю допомогою благословить новообраного гетьмана посісти резиденцію під час жаданого і співзвучного нашим задумам миру, — тоді він буде зобов’язаний, докладаючи з передбачливою пильністю всіх зусиль відповідно до свого високого уряду, дбати про те, щоб не було ані найменших порушень тривкого договору з Кримською державою».
Нині ці настанови початку далекого XVIII ст. прочитуються з особливою увагою, бо набули нової, і то не лише суто символічної актуальності. Так само і кримськотатарський прапор є важливим символом не лише для кримськотатарського народу, але і для всієї української політичної нації.
Мужність та сміливість, любов до волі, людяність та самоповага мають в Україні два кольори, і вони спільні для прапорів обох наших народів — українського і кримськотатарського.
https://armyinform.com.ua/2022/06/26/dva-styagy-yedyna-krayina-do-dnya-krymskotatarskogo-prapora/