Ганна Шелест: НАТО — це цивілізаційний вибір України бути з найкращими

Військово-політична організація НАТО є одним з головних партнерів України у сфері безпеки. Для нашої держави членство в Північноатлантичному альянсі відкриває великі можливості для співпраці.

Свою історію дослідження НАТО та Чорноморської політики Альянсу в інтерв’ю кореспонденту АрміяInform у межах проєкту UAreNATO розповіла директорка програми безпекових студій Ради зовнішньої політики «Українська призма» Ганна Шелест.

— Якщо дивитися з широкої ретроспективи на історію відносин Україна — НАТО, то які були, на вашу думку, ключові моменти у співпраці між Україною та Альянсом?

— Коли ми говоримо про євроатлантичну інтеграцію, то більшість чомусь починає розповідати про етап після 2014 року.

Але якщо ми подивимося на те, що фіксувало відносини Україна — НАТО, то, звичайно, потрібно заглиблюватися раніше. Від першої місії, коли Україна взяла участь у Боснії в 1994–1995 роках та ініціативи «Партнерство заради миру», яку першою підтримала наша держава. До, звичайно, Хартії про особливе партнерство — вона теж була першою в історії НАТО. Документ подібного типу до цього не підписували.

Навіть з росією подібні документи НАТО підписали вже декілька місяців пізніше після нас.

Довідково. Ганна Шелест — дослідниця міжнародної безпеки, кандидатка політичних наук. Випускниця Одеського національного університету імені І. Мечникова. У 2004–2015 роках — провідна наукова співробітниця Одеського філіалу Національного інституту стратегічних досліджень. У січні-травні 2014 року була гостьовою науковою співробітницею Коледжу оборони НАТО (Рим). З 2015 року — в Раді зовнішньої політики «Українська призма», де з 2020 року є директоркою програми безпекових студій. З червня 2022 року — наукова співробітниця (нерезидент) програми трансатлантичної оборони та безпеки Центру аналізу європейської політики (Вашингтон).

— Чому важливо згадувати всю історію відносин України з НАТО після 1991 року?

— По-перше, історія демонструє, що Україна йшла євроатлантичним шляхом всі ці 32 роки. Це не щось раптом пов’язане з Євромайданом. І водночас це допоможе об’єднати різні групи населення, продемонструвати, що різні політичні партії та президенти підтримувати рух України до НАТО.

По-друге, що є інституційна пам’ять. Це означає, що ми працювали з НАТО вже багато років. У нас є велика історія і робота, яка тривала — особливо до 2010 року. Але це важливо і для того, щоб знати, де були найбільші помилки і де були сумні періоди, коли у 2010-му було прийнято рішення, що ми не йдемо в НАТО.

Читайте також: АрміяInform розпочинає проєкт про історію співпраці Україна — НАТО

При цьому скільки всього було зроблено, щоб підтримка з 30% знизилася до 13% якраз у грудні 2013 року. Мені здається, що ці віхи як позитивні, так і негативні — нам варто знати і пам’ятати для того, щоб вивчати.

З точки зору військових, НАТО — ­це бути з найкращими

— Чому НАТО важливе для України?

— Давайте поділимо на декілька груп.

Перша — суто військова частина. З точки зору військових, НАТО — це бути з найкращими. Причому не тільки вчитися в них, а й мати майданчик найкращих практик, обговорень, планування, де спільними зусиллями можна щось вирішити.

Друге, це звичайно демократичні цінності. Давайте не забувати, що Альянс — це не лише військовий блок. НАТО — це військово-політична організація. Там з 1999 року слово «політичний» дуже часто ставлять на перше місце, бо Альянс без демократії, прав людини та цивільного контролю не існував би.

Коли викладаю історію відносин Україна — НАТО, то наводжу приклад Іспанії, яка стала членом Альянсу після смерті Франсіско Франко та демократизації (1982 рік. — Ред.). І це було не про військову взаємосумісність, а про демократичний контроль.

Тому для України політичні аспекти дуже важливі, адже НАТО — це наш цивілізаційний вибір.

НАТО — це цивілізаційний вибір України

Третє — це пункт про колективну безпеку. Ця ідея — це не суто те, що нас можуть разом захистити, але й фактор стримування. Водночас це і фактор колективної відповідальності. З урахуванням тих загроз, які існують, це є дуже важливим. Часто ми його недооцінювали. Так, він складний для імплементації, але ми бачимо, наскільки це сильний фактор стримування багатьох загроз.

Не будемо забувати і про внутрішній ефект — членство в Альянсі має істотній вплив всередині країни. Особливо на реформи. Причому якщо ми почитаємо Річну національну програму, то це не тільки про сектор безпеки та оборони. Але, як показала історія наших сусідів, членство в НАТО дуже сильно впливає на інвестиційний рейтинг держави у світі.

Тому подібні речі варто розглядати в сукупності та розуміти, що це нам може дати практично та ідеологічно. НАТО — це певний вибір для нас, ким ми хочемо бути.

Членство в Альянсі впливає не лише на реформи у сфері оборони, але й на інвестиції в країну

— Коли ви почали досліджувати НАТО?

— Я завжди займалася безпековими організаціями, тому НАТО було постійно в моєму дослідницькому радарі. Дуже серйозно почала вивчати Альянс у 2013–2014 роках. Зокрема, коли працювала в Оборонному коледжі НАТО.

Тоді  зрозуміла багато моментів, які неможливо зрозуміти, коли ти досліджуєш тему зі сторони. А коли ти потрапляєш в середовище, то починаєш розуміти логіку певних рішень, які до цього були чимось бібліотечним для мене.

У 2014-му військові НАТО були чудово обізнані щодо Афганістану, Іраку і водночас майже нічого не знали про Україну та Чорне море

— Розкажіть докладніше, будь ласка, про вашу роботу в Оборонному коледжі НАТО в Римі. Що ви там досліджували?

— Оборонний коледж НАТО — дуже цікава інституція, якій вже десятки років. В Альянсі є два коледжі: Школа НАТО (Обераммергау, Німеччина) для молодших офіцерів і Оборонний коледж НАТО (Рим, Італія) для старших офіцерів. У Римі головна навчальна програма — 6-місячний курс. І в них є ще дослідницький елемент та короткі курси — від трьох днів до двох тижнів.

Навчання триває для військових країн-членів НАТО та країн-партнерів. Офіцери прибувають туди на навчання або якщо йдуть на дуже серйозне підвищення, або починають ставати представниками своїх країн при НАТО, наприклад. Це такий перехідний лідерський етап для них тактичного і стратегічного рівня.

І в коледжі є Дослідницький департамент, у якому є можливість стати запрошеним дослідником, зокрема й для країн програми «Партнерство заради миру». Отже, це і була можливість для мене як представниці України.

Для мене це було дуже цікаво, бо приїхала туди 8 січня 2014 року. Провівши Новорічну річ на Майдані, я була впевнена, що ще трішечки і все закінчиться. Що я можу їхати спокійно. Я їхала з тематикою «політика НАТО в Чорноморському регіоні». Мені було цікаво дослідити, чи готові в Альянсі розробити окрему регіональну стратегію.

За 4 місяці я повинна була поспілкуватися, дослідити та зробити аналіз для них з рекомендаціями для НАТО про Чорноморську політику.

У Римі я опублікувала дослідження в лютому (ще до анексії) саме про Майдан.

Зрештою мені довелося писати про Майдан і пояснювати, що відбувалося в Криму.

До мене в кабінет стояла велика черга офіцерів. Вони були чудово обізнані у справах Афганістану, Іраку і водночас майже нічого не знали про Україну та Чорне море. Тому замість класичної дослідницької роботи 4 місяці здійснювала просвітництво для представників НАТО. І як на мене, це було вкрай важливим.

Про Чорне море я опублікувала окреме дослідження — вже з новими реаліями. Але тоді це було більше пояснення для військових Альянсу — хто ми, де ми, чому ми.

Туреччина формувала імідж в НАТО як головного джерела інформації про Чорне море

— Чому, на вашу думку, НАТО досі не сформувало Чорноморську стратегію?

— Ми лобіювали це питання щонайменше з 2014 року. Пригадую багато зустрічей, коли ми були в Брюсселі, проговорювали це. Пам’ятаю першу зустріч за тематикою стійкості, яку зібрали в розрізі саме Чорного моря.

Проблема полягає у двох речах, які частково взаємопов’язані.

Перша — це Туреччина. Ця країна з моменту свого членства в НАТО (1952 рік. — Ред.) намагалася створити свій імідж як головного джерела інформації про Чорне море. Особливо було помітно з 1991 року, що Анкара достатньо потужна, щоб протистояти росії. І що Чорне море повинно бути регіональною сферою відповідальності.

Коли Румунія стала членом НАТО (2007 рік. — Ред.), то почали більше заявляти про потребу в більшій присутності США і Альянсу в Чорноморському регіоні. Це був достатньо серйозний диспут між Бухарестом і Анкарою.

Другий момент. Навіть коли три з шести причорноморських країн стали членами НАТО, то Альянс все одно продовжував сприймати військово-морський домен (вимір) фактично як сусідство. Іншими словами, зона відповідальності НАТО обмежувалася береговою лінією.

З чим це було пов’язано, я для себе до кінця так і не зрозуміла.

Навіть якщо ми подивимося на Спеціальну передову присутність НАТО, то там є авіа-компонента, там є про допомогу країнам, а морського виміру там немає. Дещо окреме — візити представників ВМС країн НАТО.

І вироблення стратегії НАТО по Чорному морю це про усвідомлення, а не про політику. Адже поки не буде розуміння, що Чорне море є частиною простору Альянсу, то ви не зможете сформулювати свою політику в регіоні.

— Чим так важлива для України нова Стратегічна концепція НАТО, затверджена на саміті в Мадриді у червні 2022 року?

— Перше — там нарешті НАТО чітко сформулювало, що росія — агресор. Адже в попередній Концепції 2010 року росія була названа «стратегічним партнером». І фактично ця концепція діяла до 2022 року. У Деклараціях самітів, звичайно, почали називати росію агресором трішки раніше, але на стратегічному рівні це не змінилося.

Після 2014 року в документах НАТО було вже багато згадок про гібридні загрози. Але до 2022 року зберігалися фрази у стилі — так, росія погана по відношенню до України, але в стратегічних питаннях, як, наприклад, боротьба з тероризмом, ядерна зброя, ми повинні співпрацювати.

Я знаю, що ці формулювання у Стратегічній концепції змінювалися в останню хвилину, адже коли почалося вторгнення 24 лютого, то чернетка тексту була готова. НАТО повинно було узгоджувати його по столицях. І текст переписували у квітні щодо багатьох питань, пов’язаних із російською агресією.

Друге — це, звичайно, роль Китаю, яка там з’явилася. До цього взагалі у Стратегічних концепціях НАТО про Китай не було згадано. І фактично немає в деклараціях самітів.

Але з іншого боку, я не можу сказати, що Україна отримала багато, як і загалом партнери Альянсу.

Для мене в новій Стратегічній концепції дуже мало про партнерів. Хоча НАТО постійно наголошує на тому, що їхньої безпеки не може бути без безпеки партнерів.

Беручи до уваги логіку, до якої спрямовувався Альянс в попередні роки, я очікувала більш конкретно прописаних моментів щодо країн-партнерів.

Для мене було великим здивуванням, що EOP (Партнерство з розширеними можливостями) взагалі не артикульоване в новій Концепції. EOP — це неформальна програма та скоріше політичне рішення закріпити цих партнерів, підвищивши їхній статус.

Натомість побачити про «Партнерство заради миру» — це було певним сигналом, наскільки НАТО серйозно ставиться до EOP як серйозного інструменту. Особливо після того, як було ухвалено рішення про надання членства в Альянсі Фінляндії та Швеції.

З іншого боку, чому я кажу, що там багато непрямих змін для України. Якщо уважно читати документ, то там можна знайти пріоритети НАТО, де відкриваються додаткові можливості для України.

— Наприклад?

— Навіть якщо ми відкриємо частину щодо клімату. Альянс дуже велику увагу приділив зв’язку клімату і безпеки. В них є окремі дуже цікаві оповіді за останні пару років.

Це важливо, бо ми говоримо про те, що місцевість змінюється через клімат. Плюс у нас виникають нові неочікувані загрози, як-от повені, землетруси. Ці чинники неабияк впливають на застосування сил безпеки і оборони.

Враховуючи географію нашої країни, де є транскордонні річки (Дністер, Дунай тощо), необхідно розуміти, як зміна клімату впливає на регіон. Чорне море — суцільне екологічне питання.

Плюс наслідки війни на територію України та клімат. Найяскравіший та трагічний приклад — підрив росіянами греблі Каховської ГЕС.

— Які у вас є очікування від саміту НАТО у Вільнюсі, враховуючи історію Бухаресту-2008?

— Я боюся, що багато рішень буде ухвалено в останню хвилину. Ця остання хвилина буде залежати як від ситуації на фронті, так і від наполегливості наших політиків, дипломатів та аналітиків із союзниками.

У нас місяць до саміту — це дуже мало і дуже багато водночас.

У Бухаресті все змінилося вже на самому саміті. До останньої хвилини було незрозуміло, чи буде надано для України і Грузії ПДЧ.

Я розмовляла з послами, як брали участь у цих переговорах. Вони були вражені, як російські дипломати закликали до себе французьких і німецьких представників біля колон Військового клубу, де відбувався саміт. росіяни до останньої хвилини вмовляли їх відмовити в наданні ПДЧ Україні і Грузії.

Бухарест нас навчив тому, що до останньої хвилини, поки декларація не буде підписана, все можна ще змінити і втратити, на жаль, теж.

Інтерв’ю записане в межах UAreNATO — спільного проєкту АрміяInform, Місії України при НАТО та Центру інформації та документації НАТО в Україні про історію і сучасність відносин між Україною та  Північноатлантичним альянсом.