Чи не кожному українцеві відомий міф, який пов’язує Григорія Орлика з назвою французького міста Орлі та однойменного аеропорту, розташованого поблизу. Звісно, нам би хотілося, щоб такий зв’язок був, але місто Орлі відоме з римського часу і походить від латинського слова Aureliacum, що означає «вілла Аврелія». Син українського гетьмана Пилипа Орлика і хрещеник Івана Мазепи, генерал-лейтенант армії короля Франції Людовика XV навряд чи колись відвідував це місто. Але в життєписі славетного сина України Григорія Орлика і так задосить подій, завдяки яким його ім’я назавжди внесене золотими літерами в пантеон видатних діячів людства.
Початок військової кар’єри
Будучи старшим сином лідера войовничої «козацької нації», Григорій Орлик, дитинство якого минало в час Великої Північної війни в середовищі видатних полководців того часу, не міг не надихнутися їхнім прикладом. За свідченням самого Григорія, службу під прапорами шведського короля Карла ХІІ він розпочав у 14-річному віці. Воював чотири роки, майже до кінця Великої Північної війни. Після того, як шведи програли війну, пристав на службу гвардійським капітаном до Саксонії, забезпечуючи кореспонденцію саксонського короля з Пилипом Орликом. Але замирення Августа ІІ та Петра І змусило Григорія покинути саксонську службу і продовжити кар’єру в Польщі.
«Я вступив до військ Речі Посполитої у 1726 році як генерал-ад’ютант Великого гетьмана Коронного, який присвоїв мені звання підполковника армії», ‒ згадував Григорій Орлик.
Метою повернення українського гетьманича до Речі Посполитої було, безсумнівно, козацьке питання, адже його патронами стали сили, що підтримували Пилипа Орлика під час кампанії 1711 року.
Спецоперація з повернення короля на трон
На нараді 28 жовтня 1729 року клан Потоцьких та французький посол у Варшаві Антуан-Фелікс де Монті вирішують почати реалізацію плану з повернення на польський трон Станіслава Лещинського — тестя французького короля Людовика XV.
Керувати спецоперацією, яка мала стратегічну мету — протидіяти російському впливу в усій Європі, доручили саме Григорію Орлику. Тож він виїхав із Польщі до Франції, де зустрівся зі Станіславом Лещинським та його донькою Марією — королевою Франції. У пізнішому звіті він напише, що представив при французькому дворі «великий меморандум, у якому окреслив зв’язки інтересів Польщі з інтересами турків, татар та козаків та вигоду мати їх в інтересах короля Польщі».
Слід розуміти, що батько і син Орлики орієнтувалися на Гадяцьку угоду, яка передбачала входження України у трьохсторонню формацію. Вони могли зберегти свою вагу тільки розвиваючи свою «користь» у рамках польського проєкту, який у разі успіху передбачав, що «у Польщі не лишиться жодного московита».
Таємна подорож Лещинського до Варшави через усю Європу — місія, що розпочалася 22 серпня об 11 вечора і завершилася о 23:30 8 вересня 1733 року, була блискуче виконана Г. Орликом, який ще раз довів свої незаперечні здібності й таланти. Це дозволило йому остаточно завоювати місце на службі у Французького короля.
«Нащадкам буде важко повірити, що принц, віддалений за 400 льє, приїжджає до Варшави у супроводі однієї людини та проголошується королем за п’ятнадцять днів. Ця подія є однією з найвизначніших в історії»
12 вересня 1733 року примас Теодор Потоцький проголосив Станіслава Лещинського новим правителем Речі Посполитої. Але король Станіслав І невдовзі під тиском Росії, Австрії та Саксонії змушений був покинути Варшаву, вдруге не втримавши корону…
«Завжди обраний і завжди скинутий» — так охарактеризував «екзильного» польського короля Станіслава король Пруссії Фрідріх ІІ.
За умовами Віденського миру 1738 року (прелімінарний з 3 жовтня 1735 року) Лещинський був змушений остаточно відмовитися від претензій на польський престол на користь саксонця Августа III.
П’єр-Грегуар, граф д’Орлик де Ля Зиска
Хрещеник Івана Мазепи, син «голови козацької запорозької нації» Пилипа Орлика, славетний дипломат, розвідник і полководець Григорій Орлик 3 грудня 1747 року одружився за високої згоди короля Франції з Луїзою Елен Ле Брен де Детенвіль, пов’язавши свою долю зі старовинною родиною французької аристократії й оселився в замку Дентевіль у провінції Шампань.
З нагоди цього шлюбу Григорій зібрав велику кількість документів про давність походження свого роду. Свідчення про шляхетне походження зробили для нього Станіслав Лещинський і духівник королеви Луї Лябішевський. Було складено великий родовід, що включав також сілезійську гілку роду Орликів, яка називалася Орлик де Ля Зиска. Встановивши контакт з цією родиною, Григорій отримав від них кілька додаткових документальних свідчень їхньої спорідненості й відтоді представлявся як П’єр-Грегуар, граф д’Орлик де Ля Зиска.
На жаль, подружжя Григорія і Луїзи-Елен не мало нащадків.
Участь у Війні за австрійську спадщину та семилітній війні
Збереглася характеристика Г. Орлика (1734 рік) від російського посла Нєплюєва: «…приблизно тридцяти років, високого зросту, світлий, засмаглий; говорить російською, німецькою, французькою, польською, шведською, козацькою і, напевне, знає грецьку і турецьку; стриманий та поважний».
Перший проєкт створення козацького корпусу в королівській армії з числа тих, хто лишився вірними Пилипу Орлику, Григорій розробив ще у 1735 році. Згідно з «Історичною і військовою хронікою» М. Пінара, 1 січня того року він отримав чин полковника французької армії. Але, як переконливо доводить дослідниця життя і діяльності Г. Орлика Ірина Дмитришин, описана у хроніці військова кар’єра до 1743 року була його «прикриттям» як таємного агента.
За час своєї дипломатичної кар’єри, що тривала до смерті батька у 1742 році, він користувався різними прізвищами та іменами. Ось неповний їхній перелік: капітан шведської гвардії Густав Бартель, капітан швейцарської гвардії Хаг, лікар-француз Ля Мот, Конорієр, капітан з Сасесу, Ернест Брамляк…
А військовиком він став 1744 року, під час Війни за австрійську спадщину (1740–1748), отримавши наказ долучитися як польовий ад’ютант кавалерії до армії, яка перебувала тоді у Фландрії. Служив на Рейні, брав участь у захопленні Віссембурга, був при Аугенаумі, зимував у Баварії. Воював під Пассенхассеном у квітні 1745-го. У травні приєднався до армії Нижнього Рейну під командуванням князя де Конті, отримавши там звання бригадира (командувача кількох полків).
Напередодні весілля отримав почесну місію — рекрутувати свій власний полк інфантерії і звернувся до Станіслава Лещинського з клопотанням вшанувати в назві полку польську націю. Екскороль був у захопленні. Тож, полк французької армії Royal Pologne Infanterie («Королівська польська піхота») був сформований 25 грудня 1747 року, проте налічував лише один батальйон.
Під час Семирічної війни полк посів 116-те місце під командуванням Григора Орлика. У 1757 році приєднався до армії Нижнього Рейну під командуванням маршала д’Естре для планованого вторгнення у Ганновер. Наприкінці року він зайняв свої зимові квартири в першій лінії французької армії в Целле на річці Аллер.
У наступні два роки успішно виконував бойові завдання під час спільних операцій з австрійською армією. Його було призначено польовим маршалом, у цей час він показав себе як талановитий командувач.
В одній із найвизначніших битв Семилітньої війни — битві під Бергеном 13 квітня 1759 року, в якій військо Віктора-Франсуа де Брольї перемагає 40-тисячну армію принца Фердинанда Брауншвейзького, Орлик поводився мужньо, але був поранений у шию.
Коли трьома днями пізніше де Брольї подав список для нагородження тих, хто особливо відзначився під час битви, ім’я Григорія було згадано на другій позиції. Згодом його навіть зобразили на гравюрі, що зображала перемогу. Сьогодні це єдине ідентифіковане зображення Григорія Орлика.
21 квітня 1759 року Орлик отримав звання генерал-лейтенанта армії короля — щабель, який передував безпосередньо рівню Маршала Франції.
Але, на жаль, його поранення призвело до передчасної смерті. Генерал-лейтенант помирає 23 листопада 1759 року. Після смерті командувача 18 січня 1760 року й полк Royal Pologne Infanterie був розформований. Його єдиний батальйон був включений до складу полку Royal Suédois Infanterie («Королівська шведська піхота»).
Із Григорієм Орликом асоціювали козацьку лицарську націю в Європі середини XVIII століття. Він своїми чеснотами, дипломатичними та військовими талантами домігся визнання та вшанування від трьох королів: короля Франції Людовика XV, який нагородив його Орденом Святого Людовика; короля Швеції Фредерика І, який удостоїв його Ордена Меча. А королева Австро-Угорщини Марія-Терезія вже після смерті Григорія надала жіночий орден Зоряного Хреста його вдові Луїзі-Елені Ле Брен де Дентевіль, на знак визнання заслуг чоловіка.