У 20-х і 30-х роках Україна пережила голодомори, які відібрали мільйони людських життів. Але голодували українці ще й у 1946–1947 роках, хоч і не так важко. Та й про це говорити в СРСР заборонялося.
Газети того часу писали про «недорід», «неврожай», які, мовляв, і викликали «продовольчі труднощі». Так, без них не обійшлося. Але не ці чинники були головними винуватцями голодування нашого народу.
Літо 1946 року. Україна заліковує рани, завдані Другою світовою війною. Матеріальних засобів для відбудови зруйнованих міст і сіл катастрофічно не вистачає. Але Москву цей факт не тривожить: їй потрібен насамперед наш хліб. І 4 липня 1946 року з’являється постанова радянського уряду, згідно з якою українці повинні виростити і здати в «закрома родіни» 340 мільйонів пудів зерна. Незабаром план збільшують до 363 мільйонів. І це при тому, що засіяти вдалося лише 77 відсотків площ довоєнних посівів!
Виростити гарний врожай, який би забезпечив виконання цього документа, виявилось надзвичайно складно на сплюндрованій війною землі. До того ж колгоспи і радгоспи не мали практично ніякої техніки, її заміняли коні й корови. Та й тих не вистачало. А ті, що були, виявились вкрай виснаженими. Тож урожайність на українських чорноземах становила 1,5–2,5 центнера з 1 гектара.
Тоді влада посилила тиск на керівників колгоспів та інших посадовців, відповідальних за виконання плану: протягом 1946-го й І кварталу 1947 року в Україні, за інформацією тодішнього генерального прокурора Романа Руденка, до судової відповідальності було притягнуто понад 1300 чиновників. Близько 150 із них ув’язнили на 10 і більше років…
Український хліб ішов не лише на продаж: його використовували і як допомогу прихильним до СРСР соціалістично-комуністичним режимам, які запанували в країнах Східної Європи. Так, у 1946-му було вивезено 350 тисяч тонн зерна до Румунії, 600 тисяч тонн до Чехословаччини і 900 тисяч тонн до Польщі. Решту спрямували до державних резервів.
Український хліб ішов не лише на продаж: його використовували і як допомогу прихильним до СРСР соціалістично-комуністичним режимам, які запанували в країнах Східної Європи. Так, у 1946-му було вивезено 350 тисяч тонн зерна до Румунії, 600 тисяч тонн до Чехословаччини і 900 тисяч тонн до Польщі. Решту спрямували до державних резервів.
Попри складність ситуації, норми здачі зерна для колгоспів і радгоспів Москва за наполяганням «товариша Сталіна» залишила без змін і на наступний, 1947-й, продовжуючи відбирати в селян буквально останні зернята. Як і в 1932–1933 роки, з Москви до Києва, а з Києва на місця розсилалися вказівки про заготівлю хліба. А ще — нагадування щодо «виконання плану надання продовольчої допомоги Москві, Ленінграду та іншим краям і областям Російської Федерації».
— Головна причина голодування українців у 1946–1947 роках — це грабіжницька хлібозаготівельна політика Кремля, — говорить історик Володимир В’ятрович. — Сталін пішов тим же шляхом, що й у попередні роки, заморивши голодною смертю мільйони людей.
Про те, що це був голодомор, хоча і менший за масштабами від попередніх, свідчать донесення партійних керівників у Москву: у них згадуються численні випадки захворювань, викликаних хронічним недоїданням, смертності. Наприклад, станом на 20 червня 1947 року в УРСР кількість хворих на дистрофію становила 1 мільйон 154 тисячі, серед яких десятки тисяч були діти. Звісно, що зросла і смертність. Її часто ховали під надуманими діагнозами. Наприклад, списували на гіпертонію, пневмонію і гостру серцеву недостатність. Часто люди, виснажені голодом, вмирали, не отримавши будь-якої медичної допомоги, від фізичного виснаження чи нервово-психічних розладів. Лише серед дітей віком до 4 років у 1947-му померло понад 140 тисяч.
Голодомор породив масове сирітство. Рятуючи від голоду своїх виснажених дітей, голодуючі селяни відвозили їх до міст і залишали, сподіваючись, що малюків заберуть до дитбудинків.
Голодомор породив масове сирітство. Рятуючи від голоду своїх виснажених дітей, голодуючі селяни відвозили їх до міст й залишали, сподіваючись, що малюків заберуть до дитбудинків.
Восени 1946-го влада вирішила провести перевірку «правильного витрачання хліба, визначеного для нормального пайкового постачання населенню». За цими, начебто благими намірами, ховалось бажання зменшити кількість людей, які перебували на картковому забезпеченні. Тож під приводом «економії у втрачанні хліба» з централізованого постачання за хлібними і продовольчими картками в Україні було знято 3,6 мільйона громадян, зокрема й дітей. Натомість для партійних і радянських функціонерів систему закритих спеціальних розподільників залишили!.. До речі, трудовий пайок в Україні у 1946 році був менший, аніж пайок у блокадному Ленінграді…
Трудовий пайок в Україні у 1946 році був менший, аніж пайок у блокадному Ленінграді…
Ми знаємо, що в страшні 30-ті люди божеволіли від голоду й чинили страшні злочини, вбиваючи дітей, батьків, а потім споживали їх. Були подібні страхіття й після війни. Станом на 2 липня 1947 року МВС зареєструвало 130 випадків людоїдства. Проте вивезення продовольства продовжувалося. Лише до Молдавської РСР відвантажили понад 42 тисячі тонн кукурудзи і ячменю. Люди, рятуючись від голоду, вдавались до крадіжок зерна. Тому влада відновила дію сумновідомого закону про 5 колосків, який передбачав розстріл «злодіїв». Скількох українців знищили за несанкціоноване збирання колосків сьогодні невідомо. Натомість знаємо, що саме через подібні «злочини» тисячі колгоспників-хліборобів, і навіть підлітків, опинилися за колючим дротом.
Уряд СРСР «з метою запобігання спекуляції» заборонив українцям продавати й купувати хліб. Це робило їх ще більш незахищеними і залежними від радянської влади та її каральних органів.
Уряд СРСР «з метою запобігання спекуляції» заборонив українцям продавати й купувати хліб. Це робило їх ще більш незахищеними і залежними від радянської влади та її каральних органів. На виконання цього розпорядження на залізничних станціях було організовано спеціальні оперативні заслони, які обшукували пасажирів потягів та відбирали знайдений хліб. Ба більше, влада навіть заборонила виїжджати за межі районів.
Намагаючись догодити Сталіну, тодішній керівник УРСР Микита Хрущов восени 1947 року доповів: «Колгоспи, радгоспи і селянські господарства УРСР, виконуючи соціалістичні зобов’язання і дані Вам особисто обіцянки, 10 жовтня 1947 року достроково виконали державний план хлібозаготівель. Здавання хліба державі понад план продовжується».
Про одне «забули» сказати: скількох українців звела з білого світу ця хлібозаготівля…