Прочитаєте за: 4 хв. 10 Червня 2023, 11:27
Іванка Бабій щойно стала мамою маленької принцеси. Вони разом із чоловіком тішились новині про поповнення в родині, разом думали, як назвуть донечку, вираховували дату пологів, разом обіцяли дати їй усе найкраще…
Та, на жаль, донечка ніколи не зможе обійняти татка, хоч і завжди ним пишатиметься. 21 квітня Денис Бабій загинув під Бахмутом. Він був воїном 3-ї окремої штурмової бригади, що сформована на базі підрозділу «Азов». Планову дату пологів доці медики поставили якраз на 40 днів після смерті її татка Дениса…
Ми зустрілись з Іванною у вінницькій кав’ярні за кілька днів до пологів. Зовсім юна вдова поділилась, що тримається заради донечки, адже не може собі дозволити загубити її життя.
— Відверто кажучи, Денис завжди хотів діток більше ніж я, а я все відтягувала цей важливий крок. Все думала, що ми не готові фізично, матеріально, то здавалось, що я ще надто молода для дитини. Та весною 22-го, розуміючи, що Денис із перших днів вторгнення воює на найзапекліших ділянках, різко прийшло усвідомлення, а раптом із ним щось трапиться, а у нас немає діток… Тому і сказала коханому: «Неважливо, як важко нам буде, але я хочу від тебе дитину…» Це було найкраще рішення. Мені є про що шкодувати, ми багато не встигли, але я неймовірно щаслива, що у моєї дочки найкращий татко…
Іванка поділилась, що зустріла Дениса ще у 16 років якраз напередодні Революції Гідності. Тож стосунки зароджувались у неспокійних умовах — Денис одразу став одним із найактивніших учасників Революції спочатку у Вінниці, потім у столиці. Іванка хвилювалась, носила йому їжу і підтримувала, як могла.
— Денис був у перших рядах мітингувальників, казав, що не може залишатись осторонь таких важливих державних процесів, що країна у біді. Часом я страшенно боялась за нього, але паралельно неймовірно пишалась. Не залишився осторонь він і у 2014-му, активно займався волонтерською допомогою, багато разів їздив на Донеччину-Луганщину. А ще готувався до широкомасштабного вторгнення — вишколи зі стрільби, тактичної медицини, маневрування по місцевості. Він був лідером громадської організації «Центурія», що входить до «Азовського руху»… Тому 24 лютого 22-го стійкість позиції коханого мене абсолютно не здивувала. Того ж дня він разом із друзями поїхав до столиці й вони приєднались до «Азову».
Уже за кілька днів, 27 лютого, до підрозділу Дениса приєднався також і тато Іванки. Дівчина ділиться, що вони завжди були найкращими друзями, разом катались на лижах, сплавлялись, розмовляли про все на світі, радились… А тепер стали ще й побратимами.
— Тато дістав позивний «Тестюха». Спочатку підрозділ обороняв Київщину, брав активну участь у боях за Мощун, Ірпінь, Гостомель. Денис очолив роту, серед його підлеглих було багато значно старших чоловіків, він завжди вмів взяти на себе відповідальність. Коханий брав участь у спробі деблокади Маріуполя, про що я дізналась вже постфактум, та успішно контратакував ворога на Запоріжжі та Донеччині.
Дівчина розповідає, що вперше від початку широкомасштабного вторгнення побачила чоловіка лиш у липні. Каже: Денис дуже постарів за цей час.
— Втомлений, змучений, з’явились зморшки, багато сивого волосся. Одразу стало зрозуміло, скільки всього людині довелось пережити за ці місяці. Він приїхав на тиждень, ми ходили по друзях, замовляли «суші», обіймались, відсвяткували мій і його дні народження, усе, як у звичайному житті… Насправді за увесь час вторгнення ми бачились менше ніж місяць. Але я не скаржусь, добре, що хоч цей час у нас був. Знаю чимало дружин, які практично зовсім своїх чоловіків не бачили…
Спочатку Денис запевняв, що повоює рік і усе, а Іванка наївно в це вірила. Через рік написала йому жартівливе повідомлення: «Ну ти і брехун!» Хоча прекрасно розуміла, що він просто справжній чоловік із правильними цінностями!
— Звісно ж, через рік Денис продовжив воювати, він не міг покинути хлопців. Та й після звістки про те, що стане батьком, бажання швидше звільнити країну від окупантів стало тільки сильнішим. Як і будь-яка дівчина, раніше я мріяла про романтичні моменти, та під час війни все не завжди відбувається за планом. Тож повідомити про вагітність довелось телефоном, коли чоловік ледь-ледь зловив зв’язок, стоячи по коліна у багнюці. А велику гендерну вечірку довелось за кілька днів скасовувати, бо коханий ніяк не міг вирватись навіть на день. Тож стать малечі ми дізнавались по відеозв’язку, коли я розрізала тістечко із начинкою рожевого кольору. Але це все дрібниці… Денис почав ставитись до мене із такою ніжністю та турботою, яку в жодному фільмі не побачиш… Він був би прекрасним татком донечки — цьомав, заплітав косиці, але і на риболовлю та футбол, очевидно, брав би із собою…
Іванна каже, що за чоловіка була спокійною. Думала: «Це ж Денис, він викрутиться із будь-якої халепи! З ним мусить усе бути добре! Та й життя ж тільки починається, стільки планів…»
— Бахмут… Ми усі розуміли, як там важко. Денис ділився, що потрішки вибивають ворога, тримаються. Я задумувалась про родини, які залишаються без чоловіків, думала про те, як їм непросто… Знала про втрати, але сподівалась, що мене ця участь омине… 21 квітня ми спілкувались лише один раз, зранку. Денис поділився, що снідає пасочкою, що простуда відступає, він був у гарному настрої. Я ж розповідала, як готуюсь до переїзду… Ніби причин для хвилювання не було, та я собі місця не знаходила, все шукала якісь справи, аби відволіктись. Під вечір передзвонила хрещена: «Приїжджай скоріше, є розмова». Виявилось, що багато вінничан вже знали правду… Почувши «Денис загинув», я майже одразу потрапила до лікарні… Але ми з донечкою молодці, все витримали…
Іванка вірить, що донечка успадкує він батька найкращі риси і обов’язково ним пишатиметься.
— Так хочеться, аби вона виросла такою ж людяною та доброю, як був Денис, хоч і з самого народження знатиме, який жорстокий та несправедливий цей дорослий світ…