Коли до ворога 10 метрів: про порятунок «Тихона» та «Золотий хрест» від Главкома

Прочитаєте за: 5 хв. 2 Квітня 2024, 6:33

Далекобійник у цивільному житті Роман став до лав Збройних Сил України наприкінці березня 2022 року. Зробити це раніше не вдавалось — кілька тижнів у ТЦК відмовляли через надмірний наплив добровольців і прагнення відібрати серед них насамперед тих, хто вже мав бойовий досвід чи принаймні проходив військову службу.

Роман раніше у війську не служив, тому долучитись до захисту України зі зброєю в руках йому вдалося лише після наполегливих спроб через місяць після початку широкомасштабного вторгнення.

Відсутність досвіду не стала на заваді вмотивованому захисникові — нині Роман вже молодший сержант 22-ї окремої механізованої бригади, має успішний досвід виконання бойових завдань, авторитет і повагу серед побратимів та командирів.

Про нагородження «Золотим хрестом» від Головнокомандувача ЗСУ АрміяInform він розповідає стримано — каже, що головним своїм досягненням вважає успішне виконання поставлених завдань й особливо те, що всі бійці групи під його керівництвом завжди повертаються живими.

Їхав на базу, а назустріч йшли танки

35-річний Роман родом з села у Чернігівській області. Після закінчення Київського професійного ліцею водного транспорту працював водієм, ставши справжнім професіоналом-далекобійником. Одружився, має двох дітей — сина і доньку.

Велика війна увірвалась в його життя тоді, коли він перебував удома, готуючись до поїздки у Фінляндію — фура вже стояла завантаженою і готовою до рейсу. Рано-вранці 24 лютого 2022 року Роману зателефонував шеф, наказавши терміново вирушати на базу. Цей дзвінок став точкою відліку між мирним життям і війною.

— Була приблизно п’ята ранку, можливо пів на шосту. Коли рушив по трасі, то назустріч у бік кордону з білоруссю йшли наші танки, лунали вибухи. Тоді я усвідомив, що це не жарти — почалася справжня велика війна.

Вдячний інструкторам за підготовку

Вже тоді Роман вирішив, що обов’язково долучиться до Сил оборони України. Втілити це прагнення вдалося лише через місяць — чоловіку довго відмовляли, хоча він ходив до ТЦК кілька тижнів мало не щодня.

— Мене спочатку не брали. Пояснювали, що беруть тільки тих, хто вже служив і брав участь в АТО й ООС. Але я все просився і зрештою через місяць все вдалося — мене погодились узяти. Далі була «учебка», — розповідає Роман.

Підготовка, згадує Роман, була інтенсивною й виявилась надзвичайно корисною. Отриманої бази виявилось цілком достатньо для того, щоб виконувати завдання, вдосконалюючи свої знання, вміння та навички в бойових умовах. Тому інструкторів навчального центру боєць згадує з глибокою щирою вдячністю.

Коли до ворога 10 метрів…

Вже у червні 2022 року Роман вирушив боронити Україну на сході. Тоді ж здобув перший бойовий досвід. Битись з ворогом на «нулі» доводилось у ближніх боях — до окупантів було заледве 10–15 метрів.

— Десятиметрова відстань — це дуже близько, практично впритул. Ми бачили їх, вони бачили нас. Можна було перекрикуватися з ворогами, навіть побачити їхні обличчя, — згадує боєць.

Гаряче літо 2022 року стало для Романа часом бойового хрещення. Бої у Пісках, Спартаку, Сєверодонецьку, Лисичанську загартували воїна і, попри біль від утрат побратимів, переконали, що ворог не всемогутній, його можна нищити і перемагати.

«Золотий хрест» — нагорода за збереження життів побратимів

Висока відповідальність, наполеглива робота зі самовдосконалення і здобутий бойовий досвід дозволили Роману спочатку стати старшим групи і згодом дослужитись до звання молодшого сержанта. Бійцеві доручали складні завдання, бездоганне виконання яких відзначали заохоченнями і нагородами.

Однією з найвищих із них став «Золотий хрест» — відзнака Головнокомандувача Збройних Сил України, якою нагороджуються особи рядового і сержантського (старшинського) складу за проявлену мужність і успішне виконання завдань під час бою.

Роман згадує про нагороду стримано, стверджуючи, що нічого надзвичайно героїчного не зробив — просто виконував бойові завдання і завжди робив усе можливе для того, щоб усі бійці його групи повернулись живими.

— Всі побратими з груп, які я водив, повертались живими. У мене завжди дві мети — виконати завдання й одночасно зберегти життя бійців. Тільки тоді можна вважати, що все пройшло успішно, — пояснює молодший сержант.

Старший групи може бути суворим, але бійці за це вдячні

Для цього старший групи має бути максимально сконцентрованим, зібраним і відповідальним. Часом доводиться бути суворим до побратимів, вимагати швидкого чіткого виконання наказів і навіть часом гримнути на когось із них під час бою.

— Вперше потрапивши під обстріл, новачки інколи впадають в ступор, можуть розгубитися. Тоді доводиться реагувати миттєво — крикнути на бійця, підштовхнути його реагувати і знайти укриття, — розповідає Роман. — Однак в підсумку побратими завжди вдячні за науку, бо розуміють, що вона рятує їм життя.

Згодом навчені ним бійці адаптуються і вже самі починають діяти в бою максимально грамотно й ефективно без зайвих вказівок з боку старшого групи. Тоді вже не лише він страхує їх, але й вони прикривають його. Бійці починають розуміти один одного з пів слова, жесту чи погляду і група завдяки цьому діє як єдиний злагоджений організм.

Частка секунди і тризуб утримали від пострілу

Захисник пригадує, як уміння блискавично оцінювати обстановку і ухвалювати правильні рішення допомогло його групі врятувати життя бійцеві, який 46 діб виживав у тилу ворога і потім випадково вийшов до своїх. Про цю неймовірну історію відчайдушної боротьби за життя бійця 22-ї окремої механізованої бригади Володимира «Тихона» Гудіма вже розповідала АрміяInform.

— Це саме наша група помітила його, коли він вийшов зі своєї нори-землянки. Думали, що кацап, я вже навіть приготувався стріляти. Але потім у приціл автомата побачив на його шапці тризуб і зрозумів, що це може бути наш.

Володимир «Тихон» Гудім

Роман не стримує емоцій, адже від рішенням натиснути на спусковий гачок його відділяла якась частка секунди. Її, втім, вистачило, щоб замість пострілу покликати бійця, наказавши йому повільно підійти.

Потім була виснажлива евакуація, коли для того, щоб вивести «Тихона» для своїх, довелося подолати близько 8 кілометрів по багнюці під дощем. При цьому боєць, наголошує Роман, тримався гідно, намагався попри поранення йти сам.

— Це був грудень 2023 року, тоді були сильні дощі, на берці нещадно налипав бруд — здавалось, що кілограмів по 5 додаткових на кожну ногу. Ми самі були виснажені після перебування на позиції без відпочинку. «Тихон» це розумів і допомагав як міг.

Запобігти новим злочинам окупантів — головна мета захисника України

Історія порятунку «Тихона» — лише один з епізодів виснажливої і небезпечної бойової роботи групи на чолі з молодшим сержантом Романом. На питання, що спонукало його піти до війська і мотивує зараз, він відповідає:

— Я бачив багато відео з Бучі, з інших міст України, з сіл на Чернігівщині, які були під окупацією. Бачив страшні злочини, які вчиняли російські загарбники. Нехай кожен подивиться ці відео і подумає про те, що якщо ми не будемо стояти тут на обороні, то цей жах може прийти до них додому.

Цього, переконаний захисник, не можна допустити в жодному разі, тому всі українці по мірі можливостей мають допомагати боронити нашу країну. Чоловіки ж повинні бути готовими долучитись до Сил оборони зі зброєю в руках.

Фото з особистого архіву героя

https://armyinform.com.ua/2024/04/02/koly-do-voroga-10-metriv-pro-poryatunok-tyhona-ta-zolotyj-hrest-vid-glavkoma/