Прочитаєте за: 3 хв. 21 Листопада 2023, 10:05
Головний сержант Євгеній Аверкін з позивним «Ігла» на війні з 2014 року. В березні 2014 року був мобілізований до 95-ї, тоді ще аеромобільної, бригади, у складі якої брав участь в АТО з 2014 по 2017 рік на посаді заступника командира зенітно-ракетного взводу. Євгеній пройшов крізь запеклі бої гарячої фази АТО у 2014 році — на горі Карачун, у Слов’янську. За його плечима бої за нафтобазу Лисичанська, він брав участь у славетному рейді тилами росіян, потім — бої за Донецький аеропорт. Після загибелі командира взводу тимчасово виконував його обов’язки.
А потім виконував бойове завдання — на Чонгарі, на Арабатській стрілці.
У 2015 році був командиром штурмової групи в Авдіївці, у 2016-му — командиром взводного опорного пункту в населеному пункті Нью-Йорк.
У квітні 2017 року звільнився з лав Збройних Сил України й разом із родиною переїхав на постійне місце проживання до Польщі. Жив, працював, але після початку вторгнення росіян повернувся до України.
Як він каже: «Це мій чоловічий обов’язок, я дав Присягу українському народові і просто не міг там залишатися, адже тут моя Батьківщина. Я мав певний бойовий досвід, міг бути корисним і просто не міг залишатися осторонь».
На початку травня 2022 року Євгеній мобілізувався до 46-ї десантно-штурмової бригади, в складі якої в липні 2022 року брав участь у боях на Херсонському напрямку.
2 серпня дістав важке поранення та контузію біля селища Білогірка. В січні 2023 року повернувся до своєї частини, де прийняв посаду головного сержанта аеромобільної роти.
З кінця січня до початку лютого 2023 року виконував бойові завдання під Соледаром. У лютому воював неподалік селища Берхівка, де десантники відбивали атаки противника. Під час цих боїв було взято в полон декілька росіян. Пізніше брав участь у боях під Васюківкою.
З квітня по травень 2023 року — бої під Бахмутом і в самому місті. Там Євгеній був знову поранений і контужений, але після лікування в шпиталі повернувся до виконання бойового обов’язку.
З 28 вересня 2023 року був переведений на посаду інструктора навчальної роти навчального батальйону в навчальному центрі десантно-штурмових військ.
За свою бойову роботу головний сержант Євгеній Аверкін нагороджений численними нагородами, серед яких орден «За мужність» ІІІ ступеня.
На запитання, чи став у пригоді в сучасній війні досвід АТО, відповідає так: «З одного боку, знадобився — я міг правильно скорегувати своїх бійців, виставити оборону. Тактика росіян майже не змінилася, тільки що з’явилися дрони та стало більше артвогню, ну і авіації тоді не було. А в останні дні боїв за Бахмут вони вже використовували геть усе».
Про бої на Бахмутському напрямку Євгеній говорить так: «Як сержант, я допомагав командиру роти, бо в нього бойового досвіду було менше, ніж у мене. Хлопці до нас більше прислухалися, коли їм не наказували, а просто просили й пояснювали, що потрібно зробити. Тоді вони виконували поставлені завдання, бо знали, що їх не кинуть напризволяще. Грамотно виконуючи поставлене завдання, ми в останні дні боїв за Бахмут протримались не десять діб, а вдвічі більше. А ще було дуже важко витримати в останні дні боїв за Бахмут, коли росіяни все місто засипали фосфорними бомбами й увесь Бахмут просто сяяв».
За його словами, неабияк допомагали особлива десантна мотивація.
— Відомий наш девіз «Завжди перші», отже — найкращі. Хлопцям, які приходять до нас у ДШВ ми весь час це повторюємо. Втлумачуємо, що ми — еліта, маємо стояти. Як показала ця війна, там, де стоять десантники, ми стоїмо до останнього, виконуємо поставлене завдання. Пам’ятаю, як ми тримали позицію, потім передали її іншій частині, вони не утримались, і тоді ми пішли в атаку й знов відбили її, взяли сім полонених, — говорить Євгеній.
На моє запитання, що було найважче витримати, десантник, трохи замислившись, згадує: «Найважчим було, мабуть, коли ми на Херсонському напрямку стояли й по нас на день завдавали до 50 авіаударів. Одного дня ми нарахували 59 таких ударів, артилерію й танки ми навіть не враховували. Ми вже знали: по нас запускають НУРСи з вертольотів (Некеровані реактивні снаряди. — Авт), потім танки і арта підключаються, а потім знов заходить „СУшка“… Утримались завдяки відритим окопам, а також тому, що вони змушені були завдавати авіаударів з далекої відстані НУРС боялись, що зіб’ють. Адже дві чи три „вертушки“ ми збили. Загалом наші зенітники дуже дошкуляли російським пілотам».
Пригадав Євгеній один дещо кумедний епізод: «1 серпня 2022 року була сильна злива, ми з ротним були в окопі, промокли наскрізь. Я поклав одяг сохнути, і раптом починається атака росіян. Я лише в білизні й берцях — ані каски, ані «броніка»… Кричу командирові: «Романич, дай хоч „бронік“ натягну, бо якщо завалять, росіяни скажуть, що українцям нема в чому воювати»… Ротний витягує мені «бронік», каску, я натягую їх на себе… Тим часом до нас підтягнулись розвідники, бачать мене в білизні й «броніку» і ржуть: «Ти зараз усіх орків розлякаєш своїм спіднім», — як у тому фільмі «У бій ідуть лише «старі».