«Помилково думати, буцімто усі фронтовики мають психологічні розлади» — клінічний психолог Спартак Суббота

З початком широкомасштабного вторгнення рф в Україну кількість звернень, але і водночас довіри до психологів з боку нашого суспільства, значно зросли. Хтось бореться із депресією, переживає втрату близької людини чи лікує посттравматичний стресовий розлад. Саме розлади і стали головною темою нашої бесіди з клінічним психологом та психотерапевтом, автором відомого шоу на Youtube «Подкаст Терапія» Спартаком Субботою. Фахівець розповів про те, яким буває ПТСР в умовах війни, як із ним жити, як лікувати, як можна запобігти його розвитку. Ще він говорив про те, чи зможе воїн повернутися на службу й воювати, маючи ПТСР, та про роботу психолога на передовій.

— Спартаку, розкажіть, будь-ласка, для непосвячених, що таке ПТСР?

— Посттравматичний стресовий розлад, або, як ми говоритимемо далі, ПТСР — це розлад, який пов’язаний із пережитою травмою і негативними наслідками в майбутньому через цю саму травму. Здебільшого він пов’язаний із сильним травматичним епізодом. Він може бути як монотравма, так і мультитравма, коли поєднуються декілька видів травм. Також існують різні види травматичного досвіду. Існують їхні чинники,пов’язані з техногенними факторами, автопригодами, розлученням, втратою близьких, серйозними хворобами, фізичними травмами, сексуальним насильством — усе це може бути настільки травматичним для людини, що викликає появу ПТСР. Більш рідкісний варіант появи ПТСР — якщо людина носить у собі якусь таємницю й ні з ким нею не може поділитися, що теж може призвести до майбутнього розвитку розладу.

— Які симптоми мають такі розлади?

— Основними симптоми є високий рівень тривоги та інтрузії (болючі спогади). Вони здебільшого нав’язливі, неконструктивні й призводять до того, що людина починає уникати спілкування з будь-ким. Уникаюча поведінка під час ПТСР — це доволі розповсюджений симптом. У комплексі з цим іде погіршення сну, можуть часто снитися жахи, інколи ж буває й так, що людина взагалі не може спати. Зустрічається зворотній стан — через розлад людина дуже багато спить. Ще одним із симптомів є підвищення рівня тривоги в соціальному плані. Тобто людина самоізолюється, втрачає зв’язок із суспільством та своєю сім’єю. Серед наслідків може бути погіршення комунікації в побуті, людина не може взаємодіяти із близькими, починається так звана побутова інвалідизація. Ще одним із важливих симптомів є флешбеки.

Коли людина, яка пережила сильний травматичний епізод, скажімо сексуальне насилля, при контакті з так званим тригером — образно мовлячи, спусковим гачком для прояву розладу.Це, наприклад, може бути такий самий парфум, як у насильника. Людина починає згадувати цю ситуацію, втрачає контроль над собою тут і тепер, і її організм переживає всі ті ж тілесні відчуття, що й під час акту зґвалтування.

До речі, багато військових, які мають ПТСР і стикаються з якимось тригером, (скажімо, це може бути гучний звук, якийсь запах, слово, будь-що) кажуть, що це повертає їх у той стан, коли вони зазнавали травматичного досвіду. Вони одразу втрачають зв’язок із реальністю. У багатьох фільмах ви могли бачити, як військовий починає реально відігравати все те, що було на полі бою. Це не жарти, це доволі серйозна проблема, і здебільшого люди не розуміють, як це працює, доки з цим не стикаються або не починають вивчати, як це працює.

— Чи можливо взагалі уникнути розвитку ПТСР, якщо в момент пережитого сильного стресу вчасно надати кваліфіковану допомогу?

— На жаль, розлад розвивається не одразу після травми, для цього необхідний певний час. Але якщо людина, відчувши негаразди із собою, одразу звернеться за допомогою до психолога чи психотерапевта, який надасть правильну й висококваліфіковану допомогу, то можна якщо не на сто відсотків уникнути, то хоча би суттєво зменшити прояви ПТСР.

— Які нині є методи лікування ПТСР?

— Буде трохи термінів. Когнітивно-поведінкова терапія, вона конкретно так і називається — травмофокусована когнітивно-поведінкова терапія — дуже ефективна, протокольна та зрозуміла. Інколи травмофокусовану терапію використовують у комбінації з фармакологією, якщо в людини дуже високий рівень стресу або потрібно зменшити реакцію на певний подразник.

Другий підхід, який є доволі ефективним і все більше користується попитом серед військових — EMDR. Це переробка пам’яті за допомогою руху очей. Рух очей активізує той самий гіпокамп, який травмується за рахунок високого рівня глюкокортикоїдів. Тому я раджу звернути увагу саме на цей метод, його може опонувати будь-який психолог,й він ефективний у будь-якому середовищі.

До речі, одна з моїх колег написала наукову роботу із дослідженням того, як гра в Сandy Crush або в Тетріс впливає на прояви травматичного досвіду в майбутньому саме після травми. Виявилося, що метод має дуже високу ефективність, якщо людина по 15-20 хвилин вранці та ввечері грає і при цьому правильно згадує певні епізоди з травматичного досвіду. Людина в цей час навіть не усвідомлює, що вона активує роботу гіпокампу за рахунок руху очей. Я думаю, що скоро вийде такий спеціальний додаток.

— Скільки приблизно часу займає терапія при ПТСР?

— Це залежить від виду травми. Є комплексний ПТСР, де терапія може тривати до 50-ти сеансів. Усе пов’язано із тим, з якими складнощами у процесі роботи стикається як психолог, так і сама людина, яка звернулася по допомогу. Існує класичний протокол лікування ПТСР — там, до прикладу, курс лікування має до 30 сеансів. Трапляються і суб’єктивні випадки, так звані феномени, коли людина пройшла лише декілька сеансів і їй одразу стало легше.

— Як ви вважаєте, чи може людина жити з ПТСР, не звертаючись за допомогою до спеціаліста?

— Може. Але чи зможе жити повноцінно й якісно — навряд. Я знаю людей, які мають ПТСР, але не хочуть його лікувати через свої упередження. Вони вважають, що психологи — це псевдофахівці. На жаль, у нас ще дуже багато людей з такими пострадянськими переконаннями, яких складно схилити до лікування. Мій знайомий має ПТСР, він більш-менш соціалізований, але має сильні скарги на сон і через це вимушений вживати фармакологію для того, щоби просто нормально спати. Він буде жити. Але навіщо ж жити дискомфортно, якщо можна існувати комфортно. Тому відповідь на це запитання така: жити — можна, жити якісно — ні.

— Чи обов’язково у людини, яка тривалий час перебувала в зоні бойових дій, розвивається ПТСР?

— Це міф. Я дуже сподіваюся, що нас читатимуть не лише військові, але й цивільні, і вони зрозуміють, що всі фронтовики після повернення з війни не небезпечні. Багато військових, особливо після 2014 року, мають набуту стресову стійкість. Тому даремно кажуть, буцімто кожен, хто був у зоні бойових дій, має ПТСР. Я давно вивчаю психологію й раніше теж думав, що це доволі розповсюджене явище серед військових, але на практиці з’ясував, що помилявся. Люди, які ефективно побороли розлад один раз, наступного разу матимуть менший відсоток травматизації. Вони будуть більш резистентними до травми і зможуть боротися з нею. Хочу щоби всі розуміли, що не всі військові матимуть ПТСР — це перше. По друге — що й травмовані військові не є загрозою для оточуючих, і по третє, що люди з цим розладом потребують допомоги, але вони не завжди знають, як правильно і куди звернутися за допомогою.

— Через скільки приблизно в людини може розвинутися ПТСР після повернення із зони бойових дій?

— Зазвичай це два-три тижні після травматизації. ПТСР може розвиватися й коли людина ще перебуває на бойових позиціях.

— Часто психологи виїжджають на позиції, щоби допомогти військовим. Як ви вважаєте, чи доцільно це, і чи потрібен там психолог?

— Робота психолога на позиціях насправді дуже важлива, але вона має полягати не в тому, що фахівець буде одразу допомагати, лікувати та використовувати певні техніки. Головне його завдання — виявити психологічно травмованих воїнів й порадити командиру дати їм час та можливість для лікування. А воно, як я вже сказав, потребує часу та відповідних умов. Робота з ПТСР насамперед пов’язана з формуванням наративу спогадів. Усі симптоми цього розладу полягають у тому, що людина через великий рівень травматизації має теж дуже великий рівень глюкокортикоїдів, які порушують роботу гіпокампу, тобто тієї частини мозку, яка відповідає за консолідацію пам’яті.

Тобто перетворення травматичного досвіду в автобіографічний. Але через високий рівень стресу це не виходить, і у людини виникають страхи та інтрузивні спогади. Нервова система наче підкидає нам цю інформацію: «Згадай, це було, нам треба це пережити», і людина травматизується знову і знову. Повертаючись до теми, чи потрібно робити це в районах бойових дій. Я не знаю, наскільки це може бути ефективним. Тому що людина може переживати і потрошку згадувати все це пізніше. Адже терапія ПТСР пов’язана з правильним та ефективним згадуванням, пригадуванням подій у правильному контексті в разі тримання помірного рівня тривоги, щоби ці спогади формували наратив. Але психологи там потрібні. Чому? Тому що вони посеред іншого можуть правильно скерувати захисників та захисниць, що їм необхідно робити для зменшення травматизації: «Дивись, зараз у тебе такий стан. Чи будеш ти ефективним, і чи не зашкодиш ти собі при цьому?»

— Чи є ефективною, на вашу думку, робота психолога у шпиталі з військовими?

— Я стикався з двома проблемами в цьому напрямку: Перша проблема — це скарги психологів. Друга проблема — це скарги військових. Військовий каже, наприклад, що я ще не адаптувався, ще лежу, і мені не до того, мене відривають від відпочинку. Я, мовляв, вимушений про це знову думати, згадувати, і мені це некомфортно. Людина, яка лежить у шпиталі, ще не може повною мірою відчувати себе в безпеці, адже вона лише тільки розпочинає реабілітацію і не має достатньо ресурсу психоемоційного, фізичного, економічного, будь-якого іншого ресурсу для того, щоби працювати над травматичним досвідом. Ну, і скарги від психологів… що вони роблять усе за протоколом, так як правильно, а деякі лікарі та пацієнти часто їм не дають працювати. Тому я не думаю, що дуже ефективно та коректно втручатися у внутрішній час та стан військового, який проходить реабілітацію. Але коли він зрозуміє, що він може та готовий йти далі, тоді час допомагати. Потрібна ресоціалізація, а це теж процес нелегкий. Адже людина, яка була фронті й повернулася у відносно мирне життя, сюди, вона дивиться на це зовсім по іншому. І це треба теж враховувати.

— Чи може військовий після курсу психотерапії продовжувати службу?

— Військовий, який мав ПТСР, але пройшов психотерапію та відчуває себе достатньо ефективним для того, щоби працювати у своєму напрямку, може далі проходити службу. Я знаю багато таких людей.Але є люди, які, переживши травматичний досвід,уже не будуть ефективними на війні. Це не означає, що вони не будуть військовими, це означає, що вони будуть виконувати іншу військову роботу, і будуть це виконувати добре. Треба враховувати, що психіка — це феномен виключно суб’єктивний. Дуже важко передати словами, що таке дисоціативний флешбек. Коли людина реально бачить картинку війни, хоча вона перебуває вдома, але має ті ж самі тілесні відчуття та запахи тощо.

— Чи можливо переконати людину з ПТСР, що їй треба звернутися до спеціаліста, якщо вона не хоче цього робити?

— Раніше я думав, що це неможливо, але нещодавно я знайшов такий лайфхак — треба знайти авторитет для цієї людини, який ходив на психотерапію і отримав позитивний результат. Нині все більше військових стають дедалі прогресуючими і розуміють, що психотерапія це окей. Тобто нині люди на фронті спокійно кажуть, що їм необхідний психотерапевт, навіть прохають рідних знайти їм хорошого спеціаліста. Здебільшого всі прогресивні військові знають, що це працює, адже здорова психіка це те, що дозволяє нам жити якісно та взаємодіяти із зовнішнім середовищем.

— Як взагалі поводитись родині людини, яка має ПТСР, щоби не нашкодити рідній людині та допомогти?

— У жодному разі не потрібно акцентувати увагу людину на його розладі. Стигматизація — доволі проблемна штука, тобто коли постійно кажуть людині, що вона якась нездорова чи травмована, це лише зашкодить. Друге — це бути завжди поруч та бути підтримкою, бути розуміючим. Треба розуміти, що всі дії цієї людини пов’язані з тим, що вона хоче нормально жити та адаптуватися. Це складно. Тому треба терпіння, розуміння, та підтримка. До речі, у цьому ключі є дуже ефективною сімейна терапія.Під час роботи з ПТСР, депресією чи тривогою залучення сім’ї є дуже важливою частиною для реабілітації. Якщо сім’я приймає людину, то їй значно легше адаптуватися до соціального життя.

— На вашу думку, наскільки зросла довіра суспільства, зокрема військових, до психологів із початком широкомасштабного вторгнення?

— Зросла неймовірно, і я цьому дуже радий. Хочу за це подякувати тим психологам, які пішли воювати та змогли довести прямо на фронті, що психолог — важлива професія, і що їхня допомога необхідна.

— Дякую за бесіду!

Фото автора