— Як Ви розцінюєте інцидент, що не так давно стався поблизу кримського мису Фіолент із британським есмінцем «Дефендер», що входить до складу Королівських військово-морських сил?!
— Оцінюю не інакше, як найблискучішу стратегічну операцію за останні сім років, відколи в України було вкрадено росіянами Крим!!!
На європейському Заході знайшовся гідний сміливець, котрий наважився втерти носа по самі брови крадійкуватій та зухвалій ЕреФії і поставити її на місце у питанні приналежних їй прикордонних вод, і вкотре озвучити на весь світ, кому за міжнародним правом належав і належить Кримський півострів.
Як не надимались гусаками від злоби та безсилля кремлівські паничі, та «збити» з обраного курсу «британця» так і не змогли. Не вистачило ні військової потуги, ні дипломатичного хисту.
Ба, скажу трохи більше! За моїми московськими джерелами, після цього провального для Кремля морського випадку у першопрестольній заговорили навіть про те, чи не осушити їм русло самої… Москви-ріки.
Як подейкують місцеві патріотично налаштовані язики, сам Володимир Путін висловився з приводу цього питання. Мовляв, за його провідницькою логікою, від цих некерованих та непередбачуваних натовців чекати можна тепер чого завгодно.
От, приміром, візьмуть вони та й заженуть у русло Волго-Донського каналу якогось свого атомного «Ірокеза»… Або субмарину «Чинганчук» п’ятого покоління… І що ти будеш після цього робити?! По камбузу з «макарова» до останнього патрона палити?! Так вони тільки одним своїм попереджувальним залпом нас усіх геть на антрекот перемолотять… Шо нам ні «в жізть» ні наш розхвалений комплекс «Посейдон» нічим не допоможе, ні флагман «Адмірал Кузя», що вже
третій рік із сухого доку не вилазить…
— Тому, братва, — підбив, кажуть, підсумки Володимир Володимирович, — сидимо тихо!!! «Червону лінію», про яку на Женевській зустрічі мені делікатно натякав Джо Байден, не переступаємо. Слава Богу, у нас поки що є Кремль… А він, честь і хвала нашим завбачливим предкам-будівельникам, геть увесь із червоної цегли викладений. От і буде він нам за своєрідну «червону» лінію. Пересидимо за нею, як у Бога за пазухою. А там будемо дивитись, у який бік той американсько-європейський вітер віє…
А для більшої певності та нашої особистої безпеки я наказав меліораторам поосушувати всі річки, озера, ставки й болота навколо матінки-Москви.
P.S. А мені принагідно пригадався такий випадок. На початку двотисячних років, коли Росія вперше хотіла нахабно заграбастати в України острів Тузлу, один кримчанин досить влучно відповів одному сановитому росіянину, що хотів провести публічну дискусію просто неба:
— Ваші російські внутрішні води — то хіба що каналізація під вашим зоресяйним Кремлем… Отам уся ваша гнила загарбницька суть!!! А на весь Азов та море Чорне нема чого руки дарма простягати… Не ви ці моря насичували водою, то не вам самим у них і хлюпатись… Тому про всяк випадок посуньтесь, панове!
Штиблети в океані
— Йозефе, що Ви можете сказати з приводу тези міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова, де він Мінські угоди порівняв з риболовецьким гачком, на якому з волі Кремля має ще не один рік звиватися Україна?
— Цинізм висловлювання цього російського Талейрана безумовно зашкалює. Та водночас це є добре! Оскільки базікання без царя в голові глави російського іноземного відомства, окрім власного зухвальства, нікому нічого нового не повідало.
Та й потім, алегорію з гачком Сергій Лавров вибрав для себе явно програшну. Кожен більш-менш азартний рибалка знає, що вудлище, волосінь і гачок, за який вчепилася рибина, то ще тільки пів справи у спортивній риболовлі. Головне — витягти оту свою безмовну здобич з водної купелі.
Але при цьому, як свідчить практика, може розігратися справжня драма, якщо не трагедія… Позаяк історія риболовства знає чимало подібних випадків…
Від власної захланності тягне-потягне меткий рибалка рибину на суходіл, а вона, хвіст і луска, ой як огинається. Та ще й розмірами своїми чи не в людський зріст тягне, коли не вище та не огрядніше за самого п’ятирічного бичка…
От і триває двобій між двома індивідуумами. Хто кого у який бік перетягне. Чи риба-меч гору візьме та потягне у царство Нептуна свою жертву, чи у рибалки таки бездоганно спрацює інстинкт самозбереження… Тоді кине він своє вудлище та й гайда подалі від води… Правда, зі словами: «От зараза лупата, при самому березі мені оком змигнула і зійшла з гачка!!!».
Так, словом, і борюкаються, чи то чоловік з рибиною, чи то рибина з чоловіком. А фінал?! На нещастя, також може бути прогнозований.
З гуманних міркувань, знаєте, не хотілось би побачити штиблет Сергія Лаврова десь на безкраїх хвилях світового океану… Авжеж, Серьога, як не крути, а теж належить до громади гомосапієнсів! Хоч з дипломатичним сленгом і не дуже-то вправляється цей чоловік.
А резюме у цієї риболовецької історії таке… Україна вам, гражданє кремлівці,
— це не якийсь там недолугий та перепуджений салтиково-щедрівський карась- ідеаліст. Прийде час — ще самі побачите, хто на вечірній зорці яку юшку сьорбатиме…
Отож — смачного вам! Не поперхніться тільки, будь ласка! Ні плавником, ні штиблетом… Під аля-Лавров!!!
Спеціально для АІ у Бюро чергував —
Йозеф Швейк-правнук, також бравий вояк і вірний побратим рядового Івана Чонкіна.
https://armyinform.com.ua/2021/07/pro-melioratoriv-ta-chervonu-liniyu/