Про що писав записки «Брат»: історія загиблого батька трьох дітей Дениса Галушка

Прочитаєте за: 5 хв. 17 Квітня 2024, 6:51

Денис Галушко, позивний «Брат» — воїн, киянин, батько трьох дітей. Він міг би не йти до війська, адже, окрім трьох дітей, була в нього й інша причина — наявність лише однієї нирки.

Але він пішов захищати Батьківщину, бо не міг інакше. Бо не всі шукають причину — не йти, більшість готова стати на захист майбутнього всупереч обставинам.

Про Дениса мені розповіла киянка Ольга Пугач — відома видавчиня, освітянка, громадська діячка:

— Цікаво було читати його повідомлення з фронту, добре писав, любив пожартувати. Як людина мирної професії, охоче пригадував щось цікавеньке з мирного минулого. Але й охоче ділився проблемами служби і подіями на фронті, з найгарячіших його точок, а конкретніше — «з-під Бахмута», як він це називав — «нульового» рівня, бо ближче нікуди.

Денис Галушко народився 27 серпня 1984 року. Його діди та прадіди були козаками, тому ще з дитинства родина виховувала дітей у любові до України.

Потім батьки Дениса — Олександр та Світлана Галушки відкрили ресторан «Козачок», брендом якого стала світлина маленького сина в образі козака. Згодом власником закладу став сам Денис.

Він цікавився нашою історією, читав багато книжок, мріяв написати свою. Дуже цінував родину. Учасник Революції Гідності, у 2014-му став волонтером, ініціював збір коштів для АТО в ресторанах.

Його скарбнички у вигляді танків з грошима на техніку для атовців пам’ятають відвідувачі багатьох закладів.

Пішов на війну добровольцем на початку широкомасштабного вторгнення росії в Україну. Бився за столицю у складі добровольчого підрозділу, потім приєднався до ЗСУ, виконував бойові завдання на Харківщині й Донеччині.

— Ми були в одному підрозділі, але виконували різні завдання. Навесні я познайомився спочатку з його братом Максимом, а потім і з Денисом. Наприкінці березня — на початку квітня разом воювали під Макаровом. А потім, коли звільнили Київщину, з Денисом, його братом та із саперами з Президентського полку збирали трофеї під Києвом, — розповів мінометник 58-ї ОМПБр Юрій Лук’янчук.

«Я боронив Київ зі зрозумілих причин. Це моє рідне місто. А потім Харків і села навколо, а тепер Донеччина. Іноді сам питаєш, навіщо це все, і що я роблю саме тут? А все просто. Річ у тому, що у мене немає дому. Мій дім — це соборна Україна! Мій Київ, мій Макарів, мій Харків, моє Шестакове, Кутузівка, моя Донеччина!» — писав Денис Галушко.

Багато людей стежили за Денисом у соцмережах. Свої дописи він підписував хештегом #запискидилетантазсу. Ось один з них:

28.10.22, 01:04: «Бахмут. Ми постійно рухаємося, змінюємо позицію, шукаємо нові, двіжуємо.

Ми звикли вже майже до всього, ми бачимо, що відбувається довкола, ми бачимо і фіксуємо, кого кладуть обличчям донизу, щоб не фіксувати руки. Наші точки евакуації, це чиїсь кінцеві крапки в чиємусь житті.

Звикаєш, розумієш, хтось заходить в сектор чистим, хтось приїхав вже з пікапом у крові з-під Харкова.

Але виходять всі однаково, так, непереможні, так, незламні, так, але не всі.

Немає болю, немає страху, немає сил в хлопців. Їх нема, щоб фіксувати щось зайве, тільки робота, яка полягає в тому, щоб знищити ворога і вберегти своє життя.

Я бачу їх порожні очі, це виснаження. Деяким достатньо двох годин сну — і вони на коні, в деяких цей стан просто хронічний. Всі підтримують один одного, жартом, сарказмом, кавою».

…Денис загинув 8 січня 2023 року, менш як за добу після останнього свого допису у фейсбуку. Син та дві донечки не дочекалися рідного та найкращого тата з жорстокої війни, на яку він пішов, щоб захистити їх…

Батько Героя Олександр Галушко розповів про те, як онук Семен після загибелі Дениса підтримує матір:

— Каті зараз дуже-дуже погано, бо вони щасливі були. Мають трьох дітей. Онуку моєму 14 років, онучка Соня на рік молодша, а Матильді 5 років виповнилося в листопаді. На другий день після того, як не стало Дениса, його син Семен підійшов до мами та сказав, що тепер стане батьком для Матільди. Наскільки він мужній, хоча ж іще малий.

Дізнавшись від Ольги Пугач про життя і чин Дениса Галушка, про його родину, я був до глибини душі вражений силою духу цього воїна, його світлими і щирими ідеалами.

Він, як і сотні тисяч його побратимів, став на шлях воїна, щоб Перемогою над агресором очистити світ від зла. Про всіх лицарів світла, як Денис, необхідно зберегти пам’ять, бо вони — сіль нашої Землі.

Радію, що днями побачила світ книга «Брат», до якої увійшли спогади про Дениса Галушка.

…На завершення хочу поділитися ще одним його дописом, що якнайкраще характеризує феномен українців — величної нації, яка, попри тяжкі втрати, вже понад 10 років дає гідну відсіч навіженій терористичній країні:

«Перемогу, роблять люди. Це зусилля тисяч рухів рук, правильних думок, спрямованих телефонних дзвінків, десятків повідомлень у ватсапі абонентам в те пекло, на той кінець, на схід, на південь.

Перемога — це безперервний рух техніки, стерта автомобільна резина, дрязкіт металевої гусениці мотолиги, грізний розворот башні танка, свист реактивного двигуна, розсічене лопастями гвинтокрила небо.

Перемога — це слова та фрази: „плюс“, „на дротиках“, „не прощаємось“, „до зв’язку“, „4.5.0“, „я вірю в тебе“, „Слава Україні!“, „будьте обережні“, „люблю тебе“, „чекаю на тебе“…

Перемога — це нашивка з прізвищем побратима в кишені рюкзака, яку ти не встиг віддати. Це останні голосові повідомлення в месенджері, які боїшся видаляти. Це спільні фото, це спогади у фейсбуці, від яких усміхнешся чи заплачеш тільки ти.

Перемога — це коли ти дзвониш, а там беруть слухавку, коли в рацію кажеш позивний і тобі відповідають — „на зв’язку!“, коли приходить повідомлення — „ми на базі, все добре“, „робота виконана“, „прийняв“, „++“, „ціль подавлена“.

Коли ти трохи пошарпаний шрапнеллю, коли затерта підошва на берцях, на старих рукавицях діри, на кітелі кров побратимів, а обличчя постаріло… І рік за два, і тобі здалося, що ти втомлений, та в погляді твоїм вся сила — і у ворога від того стигне кров в жилах — це Перемога.

Ми стільки вже досягли перемог! Шкода єдине, що ллється наша кров, але світанок завтра, а в нас жага до сонця і знаємо ми — на всіх ще стане перемог!

Слава Україні!»

https://armyinform.com.ua/2024/04/17/pro-shho-pysav-zapysky-brat-istoriya-zagyblogo-batka-troh-ditej-denysa-galushka/