Рекрутинг в ЗСУ: надаємо можливість для нормального вибору місця служби

У частини цивільних чоловіків нині вже випрацювались певна фобія до слова «повістка» і відповідне ставлення до служби в армії.

У той же час соціологія стверджує, що немало українців потенційно не проти стати на захист Батьківщини, якщо держава надасть чіткі відповіді щодо термінів та умов військової служби.

Виправляти ситуацію взялося Міноборони. Одним із кроків у цьому напрямі стане початок роботи рекрутингової агенції. Про це йшлося в першій частині інтерв`ю з уповноваженим представником Міністерства оборони України з питань рекрутингу Олексієм Бежевцем.

У другій частині — читайте про те, скільки відсотків цивільних чоловіків потенційно готові служити, де відкриють перший рекрутинговий центр та чи працюватимуть надалі з іноземцями.

— Пане Олексію, ви озвучували два варіанти початку служби. Коли людина з ТЦК та СП їде до навчального центру. І коли вона спочатку потрапляє до своєї частини, а вже звідти — до навчального центру. В обох випадках буде потрібен рекомендаційний лист?

— Нині все працює через відношення (рекомендаційний лист. — Ред.). «Нормативка» так і говорить: людина, яка підписує контракт, має потрапити туди, куди вона бажає. Так, траплялися ексцеси на місцях, коли цього не ставалося, але це через людський чинник, не більше, не менше. Тож, якщо людину супроводжуватиме наш рекрутер, то це стане ще одним запобіжником, щоб можливі непорозуміння виключити.

Ми не бачимо якихось критичних моментів, які б дискредитували модель, яку ми пропонуємо (у роботі рекрутингової агенції Міноборони. — Ред.). Вона повинна діяти. Всі із цим згодні. Далі, звичайно, з усіма нюансами треба працювати… І для цього, знову ж таки, будуть рекрутери, їхні керівники. І, зрештою, є гаряча лінія Міністерства оборони для можливості поскаржитися.

Рекрутингова агенція надасть можливість для нормального вибору місця служби. Наприклад, дізналася людина про якусь вакансію від нас. Каже, не підходить. Потім другий варіант пропонуємо. Людина каже: «цікаво, але я ще подумаю». Якийсь час вона думає, потім знову до нас приходить… Хто приходитиме до нашої рекрутингової агенції, тому надаватиметься повна палітра (вакансій. — Ред.)

—  Ви згадували, що на посади рекрутерів, можливо, братимуть хлопців, дівчат, які після певних поранень не мають можливості служити у Збройних Силах України.

— Так. Це один з елементів ветеранської політики. Ми будемо акуратно підбирати кандидатів на ці посади, тому що розуміємо, що люди ж різні будуть приходити. І з кожним по-різному треба працювати. Тобто рекрутеру треба любити людей, щоб з ними працювати. У нього має бути високий комунікаційний інтелект і стабільна психіка.

—  Цього року вже в якихось містах буде відкрито рекрутингові центри Міноборони?

— Поки що попередньо можу анонсувати, що зі Львівською міською радою у нас є намір найближчим часом запустити пілотний проєкт на одній з локацій міста. Ми шукаємо правильний формат, який це вигляд матиме, як це повинно працювати.

Звичайно, далі ця активність набуватиме спроможностей. Тому що з ходу відкритися в багатьох містах складно. Це треба час і ресурс. І в часі, і в ресурсах ми обмежені.

По суті, у нас заплановано як мінімум у чотирьох обласних центрах цього року (можливо, навіть у першому півріччі) відкрити рекрутингові центри, і об’єднати це в одну мережу. Плануємо більше охоплювати людей, давати їм зручні локації, куди можна прийти, поспілкуватися, поставити всі запитання.

У майбутньому ми будемо бачити, як ця модель спрацьовує, дивитимемося, що треба покращити, можливо, десь на нормативному рівні. У перспективі подібні рекрутингові центри мають бути як мінімум у всіх обласних центрах. А як максимум — якщо в цьому ми побачимо потребу — і в районних центрах, можливо, не в усіх, але в більшості.

Умовно кажучи, про що йдеться? Щоб людина, яка бачить себе в армії, не мала далеко кудись їхати. А могла прийти і поспілкуватися з кимось уповноваженим, досвідченим, підключеним до загальної бази даних, валідованим державою. Поспілкуватися, умовно кажучи, недалеко від дому, отримати відповіді на всі запитання, і якщо все гаразд, далі оформлятися і йти служити. Ну, отака наша світла мета.

— Ви згадали про львівському місцеву владу. Наскільки тісною має бути співпраця рекрутингових центрів із владою на місцях?

— Ми розуміємо, що для того, аби все працювало як годинник, має бути співпраця і громади, і держави. І якраз громаду представляє, в даному випадку, міська влада, якщо ми говоримо про Львів. І тут працюють горизонтальні зв’язки, зокрема із ТЦК та СП, з військовими частинами, які дислокуються поблизу.

А якщо ППД (пункт постійної дислокації. — Ред.) поруч, це значить, що і сім’ї військових там живуть, і громада про це знає. Тобто місцеві люди зацікавлені підтримувати ці підрозділи, тому що це теж частина громади фактично. Горизонтальні зв’язки для нас дуже важливі, і співпраця з органами місцевого самоврядування — також.

Тільки в такій колаборації та співпраці ми можемо створити щось дійсно ефективне. І, до речі, за законодавством органи місцевого самоврядування, місцева влада, вона теж включена в процес комплектування, у процес оповіщення. Вона повинна бути залучена.

— Ви згадали, що понад 50 тисяч відгуків на військові вакансії вже є на онлайн-платформах, з якими співпрацює Міноборони. Розкажіть трішки про це.

— Нині на цих платформах є вже понад 3700 вакансій. Їх подали понад пів тисячі військових частин. І на ці вакансії отримано майже 56 тисяч відгуків. Це дані за період, починаючи від середини листопада минулого року. І це потужні цифри. Бо ми починали з кількох десятків військових частин і кількох сотень вакансій.

— З появою рекрутингових центрів Міноборони ці цифри збільшаться?

— Ці цифри будуть, я думаю, збільшуватись. Тому що мета рекрутингових центрів — забезпечити сервіс: стандартизований і зрозумілий. Щоб людина отримала відповіді на свої заявки.

Дуже важлива складова тут — це фізичний контакт. Нині його немає, розумієте? Наразі людина заявилася і далі з кимось спілкується по телефону. І якщо тільки зірки так склались, що уповноважений (від військової частини. — Ред.) перебуває якраз десь у місті, то вони можуть ще фізично поспілкуватися.

З появою рекрутингових центрів Міноборони в людини така можливість з`явиться.

Наші відвідувачі зможуть приходити до свого рекрутера, спілкуватись, цікавитись, які є нові пропозиції, вакансії. І ми кажемо: тут вам повістку не вручать. Ні на вході, ні на виході. Тому що тут вас будуть тільки переконувати.

Ми не вручатимемо повістки, не запрошуватимемо пройти з нами для поновлення даних, перевірки. Тому що до рекрутингових центрів люди ходитимуть добровільно. І це важливий момент. Це має бути, умовно, безпечне місце для тих, хто боїться, що йому вручать повістку. Для такої людини саме це і створюється.

Наш меседж: прийди, тобі ніхто нічого не вручить, поцікався, постав запитання, у тебе є шанс себе знайти і не ховатися. Ми плекатимемо ту маленьку мотивацію, яка вже трішечки зародилась у такої людини… Покажи, що ти захисник Батьківщини, а не той, хто думає, як би це все пересидіти, може, це мине і закінчиться без мене. Не закінчиться, і без тебе це не мине.

До речі, дуже важливий момент. Будуть окремі комунікації, спрямовані на жінок. Соціологія показує, і ми бачимо по заявках на вакансії — жінки цікавляться службою в армії.

Дуже багато є різних професій і вакансій, де жінка себе може знайти. Більше того, нині немає жодних дискримінаційних обмежень нормативно по посадах. По командирських, зокрема.

…Окрема комунікація буде спрямована на іноземців. Так само цим займатимемося. Треба цьому напряму теж дати трошки ладу. Нині воно працює так: є певні алгоритми, коли іноземець, виявивши бажання, може служити у Збройних Силах.

І тут теж аналогічно треба створити додаткові комунікаційні канали для поширення цих можливостей. І потім систематизувати, унормувати алгоритми, щоб вони максимально ефективно працювали. Щоб людина з-за кордону, без українського паспорта, теж могла потрапити у Збройні Сили.

Окреме питання щодо українських громадян, які за кордоном. Потрібно донести до них про можливість, яку ми надаватимемо. Ну, не всі ж там себе прекрасно почувають і працюють.

Також, я сподіваюся, у багатьох з них є бажання захищати Батьківщину. Але є якісь стримуючі чинники. З ними, зокрема комунікаційно, треба працювати. Це теж окремий напрям нашої роботи в рекрутинговому агентстві.

Стосовно соціології ще хотів би зазначити. Практично всі опитування свідчать про те, що від 50 до понад 70 відсотків опитаних кажуть, що готові служити, але… і далі йдуть чинники, чому людина цього не робить. Лише менше ніж третина людей кажуть, що не бажають служити.

І от із цих понад 70 відсотків на першому, другому, третьому місцях стоять якраз чинники невизначеності, прогнозованості. Вони найбільші.

Людина каже: «якщо я буду знати, зрозумію, де буду служити і чим займатимусь, і при цьому будуть враховані якось моє побажання, мій фах, мій досвід, то — я готовий». І це величезна кількість людей з нашого мобілізаційного потенціалу. От ці люди і є нашою цільовою аудиторією.