«Секрет фірми»: про що «крутяни» розповідають тільки одноліткам

За декілька тижнів тисячі українських випускників загальноосвітніх закладів складатимуть національний мультипредметний тест. Що вищим буде здобутий бал — то реальніший шанс на продовження навчання у вищих навчальних закладах. Одинадцятикласники хвилюються. Адже години, які відведені на відповіді на запитання, підсумують їхні зусилля та ефективність упродовж усього шкільного навчання. Військові ліцеїсти, звісно, теж нервуються, але мають секретний «бонус». 

Про нього та інші нюанси здобуття середньої освіти у військово-орієнтованому навчальному закладі кореспондент АрміяInform дізнався, спілкуючись із випускником Львівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут.

У цьому навчальному закладі напередодні випуску та початку вступної кампанії вирішили провести день відкритих дверей. Втім, командування та педагоги вчинили не шаблонно. Промоцію рівня освіти, дозвілля, спортивних досягнень та матеріального забезпечення вихованців взяли на себе цьогорічні випускники. Юнаки 16-17-річного віку провели потенційних абітурієнтів та їхніх батьків територією навчального закладу й відкрили деякі секрети навчання та побуту з точки зору самих вихованців. І це було… цікаво й нестандартно.

До львівського військового ліцею можливість вступу мають юнаки після 7, 8 та 9 класів звичайної школи. До початку широкомасштабного вторгнення був проєкт набирати ще й дівчат. Але він поки що поставлений на паузу. До часу, поки не буде добудований новий навчальний корпус із пансіоном для їхнього проживання.

Нашим провідником закапелками ліцею став ліцеїст-випускник Матвій Дрізд. 

— До того як вступити у військовий ліцей, я був, скажімо так… розбишакою. З дуже широкими поглядами на поняття обов’язковості та дисципліни. Замість школи — в голові гулянки. І якби батьки не вмовляли та не наполягли, аби сюди вступив, то де був би зараз і що б робив — не знаю, — коментує він.

На декілька годин йому в підопічні дістається група учнів 7-8 класів та їхні батьки. Ліцеїст не губиться перед аудиторією й одразу бере, як то кажуть, бика за роги — скорочує дистанцію у спілкуванні й заходиться засипати співбесідників цікавими фактами з життя ліцеїстів.

— Відразу хочу розвіяти декілька міфів, які й сам чув, як стояв на вашому місці. Що, мовляв, тут нема рівня освіти, ані спорту, нічого. Ось мій колега, також Матвій, — з усмішкою каже ліцеїст, плескаючи по плечу іншого високого стрункого хлопчину в однострої, який підійшов до їхньої групи. — Коли він вступав, то не міг підтягнутися жодного разу. Мав черевце й був на голову нижчий. Зараз він виконує нормативи з «фізо» на відмінно. Та й витягнувся. Навіть мене по зросту перегнав. 

Матвій пропонує насамперед завітати у їдальню. Там якраз завершився другий сніданок. Передбачаючи запитання батьків, чи буде їхня дитина добре харчуватися, каже, що годують ліцеїстів… п’ять разів на добу. І, окрім звичних трьох прийомів їжі для організмів, що зростають, передбачені ще й другий сніданок з підвечірком. 

— Як бачите, щодня тут вивішують меню на добу. І ми точно знаємо, що будемо споживати. Їжа відмінної якості. У нас встановили нове кухонне обладнання, як у мережевих ресторанах. До того ж нікому не відмовляють у добавці. От, до прикладу, сьогодні буде мій улюблений плов. І я знаю, що попрошу ще, — говорить він. 

Батьки задоволено кивають головами та дивляться, як ліцеїсти, що дожовують булочки й досьорбують чай, акуратно прибирають за собою посуд, складаючи його на загальну тацю. Удома про таке батьки можуть лише мріяти: щоб після їди їхнє чадо за собою поприбирало.

— У нас тут так заведено. Всі дорослі й поважаємо працю один одного. Кожен по черзі заступає в наряд, накриває на столи для колег. І після їди ми допомагаємо черговим зібрати посуд. Аби й вони встигли на навчання разом з іншими, — коментує ліцеїст.

З їдальні група прямує до медичного пункту. Тут все просто — в навчальному закладі працює чотири медсестри, які постійно чергують. Є лікар. І кожен ліцеїст під час вступу підписує договір на медичне обслуговування. Так само, як і зі звичайним сімейним лікарем удома.

Пансіон. У ліцеї відмовились від армійської назви «казарма», бо приміщення, де живуть юнаки, що в майбутньому стануть офіцерами Сил оборони України, якнайменше нагадує саме казармене приміщення. Кубрики по 10 осіб. Світлі, з нещодавно зробленим ремонтом. Нові меблі пристосовані для комфортного сну та навчання. Фактично, в кожного є меблевий модуль. Ліжко, як на кораблі, з нижнім пеналом для зберігання речей. Простора шафа для одягу комбінована з тумбочкою для зберігання засобів гігієни. Та модульний стіл-полиця, де ліцеїсти тримають підручники й зошити. За ним і вчаться. У кожному кубрику — великий плазмовий телевізор: хочеш новини дивись чи фільми. А як треба — запускай слайди чи готуйся до навчання, переглядаючи матеріал з USB-носія.

— Ми мали нагоду спілкуватися з колегами з інших ліцеїв. Бували в гостях. І скажу, що в нас найкомфортніші умови для того, аби і відпочити, і вчитися, і не скакати по голові один в одного, — зазначає Матвій.

Коли його підопічні зазирнули в кожне приміщення пансіону, ліцеїст пропонує прямувати далі. І завертає в капличку. Є в ліцеї і приміщення, де віруючі вихованці можуть поспілкуватися з капеланом і психологом. Бо фахівцям, які опікуються спокоєм та чистотою душ і сумління ліцеїстів, відвели спільну територію.

— Питання релігії — важливі. І це не тому, що я син священника, — каже Матвій. — Просто кожен має право на віру. І в цьому тут немає перепон. Є навіть релігієзнавчий гурток, який веде наш капелан. Та й прийти і поспілкуватися теж можна. Це раніше ти міг попросити поради виключно в офіцера. Зараз у скрутній життєвій ситуації можна звернутися ще й до психолога або ж до священника. І це абсолютно нормально! Погано тримати проблему в собі, замість того, аби її дієво вирішувати.

Укриття. Впродовж року широкомасштабного російського вторгнення через повітряні тривоги українські учні та студенти відчули на собі, що таке навчання під землею. Бункер ліцею розрахований, аби вмістити весь особовий склад та вчителів.

— Під час повітряних тривог ми продовжуємо вчитися. Якби ми гаяли час на звичайне сидіння під землею, то під час складання національного мультипредметного тесту випускники б «плавали». А так вчителі спускаються з нами у сховок, і урок триває. От дивіться, навіть на дошці збереглися формули з математики, — говорить Матвій, показуючи ділянку бомбосховища, де встановлено звичайну класну дошку.

А ще тут розміщено мультимедійний тир. І Матвій Дрізд із захопленням розповідає своїй групі про те, як у ліцеї у вихованців починають формувати той комплекс знань і навичок, що в професійному середовищі називають «збройова культура».

— Той, хто не знає правил і принципів поводження зі зброєю, не допускається до стрільб. Чи то використання макетів в інтерактивному тирі, на навчальному полі, де ми проводимо відпрацювання з пейнтбольними приводами, чи на стрільбищі вже з бойовою зброєю, — каже він. — Поетапно кожен з нас вивчає і на зубок знає, що не можна робити, як потрібно поводитись зі зброєю. Ну і вчиться влучати в ціль. Цивільні люди платять за це шалені гроші на спеціалізованих курсах. У нас це все безоплатно в межах освітнього процесу!

Матвій демонструє, як працює цифровий тир. Вибиває близько 80 балів зі ста. І пропонує відвідувачам повторити. Охочих не бракує. І деяких хлопців від стрілецького стенда батьки буквально відтягують за лікоть.

З-під землі знову підіймаємось на поверхню, аби пройтися навчальним корпусом. Маршрут пролягає через головний хол ліцею, де за склом зберігається прапор і слова урочистої обіцянки ліцеїста. Матвій показує на патч з емблемою ліцею імені Героїв Крут. 

— Такий нарукавний знак ви здобудете право носити після урочистого ритуалу складання обіцянки. Це буде перший ваш дорослий усвідомлений вибір. Адже ви самі приймаєте зобов’язання не тільки слухатись вчителів, командирів та засвоювати навчальну програму. Ви стаєте на шлях формування себе. Це тривала, копітка й відповідальна робота, — зазначає Матвій.

На стінах навчального корпусу портрети випускників ліцею, що удостоєні високих державних нагород: звання Героя України, орденів «Богдана Хмельницького», «За мужність» тощо.

— Поки наші екскурсанти оглядають навчальні аудиторії, хочу на власному прикладі порівняти нюанси освіти. Рік карантину COVID-19, періоди вимушеного дистанційного навчання показали мені переваги освіти в ліцеї. Якщо у звичайній школі, де навчаються моїх два брати, «дистанційка» — це можливість «профілонити», у нас на кожному занятті був офіцер, який контролював і присутність, і готовність. Та й ми самі розуміємо, що кожна ефективна хвилина — це інвестиція у власне майбутнє. Ну а якщо пройтися і глянути на нашу навчально-матеріальну базу: в кожному класі інтерактивна дошка. Є клас НАТО, спеціалізований клас для «Кіберджури». Спробуйте знайти таке в інших навчальних закладах, — зазначає Матвій.

Він не хвалько, дійсно видно, що хлопцям подобається вчитися. Дорогою багато хто помітив, що весь ліцей буквально обліплений табличками, папірцями, стікерами з англійськими словами, назвами, дієсловами, сталими виразами тощо. Матвій пояснює, що в ліцеї минув тиждень математики. А зараз триває тиждень англійської мови. І вихованцям дається можливість реалізувати проєкти, пов’язані із засвоєнням навчального матеріалу. 

— От бачите, стінні газети, — показує він. — Одна з них — це мій проєкт разом із колегою. Ми в межах вивчення англійської мови присвятили наші тексти припиненню війни та російської агресії в Україні. Мова міжнародного спілкування важлива. Ми спілкуємось з кадетами за кордоном. Наші партнери — вихованці кадетських ліцеїв у Литві, Грузії. Нещодавно затоваришували з поляками зі Вроцлава. І ми маємо змогу донести їм правдиву інформацію як рівний рівному!

Фінал екскурсії відбувається на спортивному містечку ліцею. Матвій знайомить гостей із викладачами фізичної культури та тренерами спортивних секцій. Відвідувачі дивуються новим, нещодавно відремонтованим у межах програми Президента України спортивним об’єктам. Дехто з хлопців пробує крутонути підйом з обертом на поперечині. На прощання дякують Матвію і йдуть, щось жваво обговорюючи. Напевно, про вступ до ліцею.

— Якби я не вступив сюди, то зараз мої перспективи були б примарними. А тут здобув сенс і напрямок. Вступатиму цього року до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Здобуватиму фах офіцера з морально-психологічного забезпечення. Вже за якийсь місяць ми зберемося востаннє на випуску і згадаємо все, що з нами було за цих три роки. Це була цікава пригода, — юнак говорить із сумом у голосі. Видно, що йому шкода залишати навчальний заклад та друзів. — Але сподіваюсь, що для когось із тих хлопців, хто сьогодні пройшовся ліцеєм імені Героїв Крут, ця крута пригода лише розпочнеться. Вони побачили, послухали, переконались і, зрештою, вступлять!

Що ж, удачі тобі, Матвію. І на іспитах, і під час вступу у ВВНЗ! Ви круті, ліцеїсти-крутяни!

А якщо ви прагнете стати частиною братерства вихованців Львівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут, дізнатись більше про вступ можна тут.

Фото та відео автора