У Вінниці військовослужбовці полку «Азов» провели пресконференцію, на якій розповіли про поточну ситуацію на «Азовсталі». Поранені воїни, які були евакуйовані з Маріуполя в різний час, закликали всіх українців підписати петицію до ООН. У ній активісти звертаються до Генерального секретаря організації та регіональних лідерів з усього світу із закликом розглянути гуманітарну ситуацію в Маріуполі та забезпечити евакуацію людей на територію, підконтрольну українському уряду, або на територію третіх безпечних країн.
— Ми чудово розуміємо, що військова деблокада міста, на жаль, неможлива. Тому залишився один шанс — політичні домовленості, — зазначили воїни. — Тож закликаємо всіх не мовчати, подати свій голос і зробити те, що кожному під силу — проголосувати за петицію. «Азовці», морські піхотинці, нацгвардійці, прикордонники, поліція — сьогодні всі разом виконують бойовий наказ у надважких умовах. Кожен воїн є взірцем мужності, незламності та непохитності, кожен до останнього подиху захищатиме рідну землю. Ми зобов’язані всі разом їх врятувати.
Нині ситуація на «Азовсталі» украй важка. Як розповіли бійці, на території заводу перебувають понад 500 важкопоранених. У захисників міста зовсім не залишилось їжі, води — лише технічна, проблеми із медикаментами. Зараз немає жодної можливості доставити на завод продукти, медикаменти чи боєкомплект.
На зустрічі бійці розповіли свої історії. Вони всі схожі в одному — кожен із них готовий хоч сьогодні вирушити на порятунок побратимів.
«Сонце»:
— Зазнав кульового поранення в пах 28 березня в центрі Маріуполя. У районі згорілого у 2014 році УМВС мій підрозділ потрапив в оточення військ так званої ДНР. Мене вдалось евакуювати 7 чи 8 квітня разом із побратимом на псевдо «Буйвол». Евакуація була надзвичайно важкою, тоді ще був невеликий повітряний коридор, я весь час тримав «Буйвола» на руках. На жаль, це була крайня евакуація, після цього повітряний коридор закрили. Поки безпосередньо моя група тримала позицію в місті, ми завжди намагались допомогти цивільному населенню продуктами. Піклувались про місцеву бабцю та її родину. На «Азовсталі» хлопці до останнього ділились із цивільними продуктами та медикаментами.
«Пачка»:
— Зазнав осколкового поранення внаслідок прямого влучання танка. Першу допомогу надавав собі сам, коли зрозумів, що навколо мене нікого немає, потім очікував допомоги. Але тоді тривали жорсткі бої в місті, тому хлопцям було не до мене. За дві години побачив авто із синьою позначкою, зрозумів, що це наші, помахав рукою. Хлопець із ТрО під’їхав, спитав, чим допомогти. Я попросив зняти броню. Разом поїхали до «Азовсталі», хоча дороги не знали. Дорогою підхопили дядька-роботягу, який все життя пропрацював на заводі, який і показав шлях. «Азовсталь» була переблокована, йшли бої. Евакуювати мене та інших поранених, яких було дуже багато, не було можливості. Я зістикувався з хлопцями зі своєї групи, вони перевірили, як накладений турнікет, термоковдру. Годин за 6–7 приїхали медики, завантажили, одягнули маску на обличчя. Потім — сон, а зранку був обстріляний військовий госпіталь, де, крім військових, отримували допомогу багато цивільних. На той момент шпиталь рознесли вщент. Повністю зникла електрика. Поранені, які перебували на хірургічних столах у той момент, стали двохсотими… Мене евакуювали на «Азовсталь», упродовж двох тижнів лежав у підвалах. Був у важкому стані, перебитий лікоть, втратив багато крові, мені ампутували ногу. Потім відбулась нова евакуація, я був у дуже поганому стані, постійно вирубався. Евакуація тоді була обмежена і проводилась лише для найважчих. Я дуже вдячний нашим чудовим медикам, які робили все можливе. Завдяки їм я і мої побратими сидять тут, низький їм уклін.
«Скорпіон»:
— Я грузин, в Україну приїхав ще у 2014 році як доброволець. Сьогодні пишаюсь тим, що я громадянин України і боєць полку «Азов». Спочатку я побачив на власні очі «русский мир» у Грузії і те, що рашисти там творили. Я вже давно ставлю собі запитання і хочу поставити його всьому світу: «Якщо росіяни захищають російськомовних в Україні, то кого вони захищали в Грузії? У нас там лише грузини». Зараз я закликаю всіх українців згуртуватись і підтримати тих, хто на «Азовсталі». Необов’язково кожному брати до рук зброю і воювати, головне не мовчати, піднімати голос, говорити, що Маріуполь — це Україна. Ми будемо захищати до кінця свою країну і стоятимемо за неї до останнього подиху. Я вірю у вільний український народ. Це люди, які люблять волю та свободу і в жодному разі не стануть на коліна. Зараз усі мають почути, що українці — вільні люди, і ніхто не може нас підкорити.
«Троль»:
— Я пішов захищати Батьківщину з перших днів війни. Зазнав кульового поранення в голову. Кожен із нас у Маріуполі зробив свій героїчний вчинок, тому що переживав не лише за себе, а й за мирне населення, яке ми витягували із завалів та з яким ділились їжею. Ситуація в Маріуполі нині критична. Там багато поранених, а немає навіть знеболювальних препаратів. Тож потрібно максимально швидко і в максимально короткий час провести евакуацію.
«Артист»:
— Ми прибули підтримати позиції піхоти, мали завдання знищити російський танк. Під час переміщення по позиції дістав кульове наскрізне поранення в спину. Упав, відняло ногу, доповз до побратимів, мені надали першу допомогу, запросили евакуацію. Можливість евакуюватись була мінімальною через щільні міські бої. Але мене витягли, забрали в шпиталь, зробили операцію, зупинили масивну кровотечу, підшили. Наступного дня прокинувся від того, що шпиталь, де були цивільні мешканці, обстріляли із «Градів» та скидали авіабомби. Ми всі спустились у підвал. Так тривало 2 дні. Після цього мене евакуювали на «Азовсталь». Там я був майже два тижні. На той момент, це друга половина березня, вже було важко із харчуванням, ми їли один раз на день. Питна вода вже закінчувалась. Мені пощастило, що мене евакуювали. Тоді там було дуже багато дітей, були й такі, яким було кілька місяців від народження. Бійці полку виїжджали, щоб знайти дитяче харчування, намагались постійно допомагати.
«Буйвол»:
— Дістав поранення внаслідок артобстрілу під час виконання бойового завдання: наша група вела бої на бульварі Шевченка. Щодо мирного населення можу сказати, що ворог взагалі не щадив людей, війна була така: у нас не було ні підвезення БК, ні провізії, ми були повністю в оточенні. Намагались завжди допомогти цивільним. На деяких із них було важко дивитись. Пам’ятаю, заходжу в квартиру, у цьому районі тривають інтенсивні бої, а там 18-річна дівчинка-інвалід із паралізованими ногами, разом із нею родина. Людям просто не було куди піти, адже поряд не було бомбосховища.
«Азовці» розповіли про те, як ведуть бойові дії росіяни. Так, із 6-ї ранку орки починали гатити з різних калібрів — від найменших і закінчуючи 152-м: ствольна та морська артилерія, ВОГи, міномети. Були дні, коли авіаудари завдавали кожні 5–10 хвилин: три літаки по черзі скидали бомби на об’єкт, відлітали, завантажувались і прилітали знову. І так по колу. Не жаліли нікого. Окрім того, під час міських боїв вони викочували танки та «Гради», стріляли по багатоповерхівках, знищуючи їх, незважаючи на те, чи переховуються там цивільні, чи ні. Проте не лише українців — як цивільних, так і військових, знищують росіяни. Вони зовсім не шкодують своїх людей. Ворог буквально закидає солдатами поле бою. А рахунку тих, кого мобілізують у так званій ДНР, взагалі ніхто не веде…
Сьогодні поранені воїни знайшли в собі сили прийти на зустріч із журналістами та містянами, хоча, як самі вони зазначили, це був для них важкий крок. Вони неодноразово підкреслили, що їм соромно за те, що вони в мирному місті і що, якби дозволяв їхній стан, вони були б зараз поряд із побратимами, які тримають оборону в Маріуполі. І якщо вони вже тут, то роблять все від них залежне. Тож захисники ще раз закликали всіх українців:
— Не мовчіть, давайте стукати в усі двері. Часу немає, він закінчився ще кілька тижнів тому. Ще коли ми були в Маріуполі, там уже було пекло на землі. Зараз хлопці та дівчата воюють на межі людських можливостей. Врятуйте їх!
Тут можна підписати петицію.