Правоохоронні органи України оголосили підозру десяткам колаборантів, які добровільно пішли на співпрацю з російськими окупантами. Ми ретельно ознайомились з понад 100 історіями колаборантів з різних тимчасово окупованих територій України. Це дозволило визначити низку основних причин, чому українські громадяни зраджують власному народові й державі та стають посіпаками рашистів, а також виділити кілька категорій колаборантів.
Довідково: Колаборант (колабораціоніст) — громадянин держави, який свідомо співпрацює з окупаційною військовою і/або цивільною владою на шкоду власній державі.
Далі в тексті не буде жодного імені, однак читачі можуть легко підставити під кожну категорію колаборантів відомі їм прізвища.
Залякування й примус
Значна частина громадян України погоджується зовсім не з власного бажання співпрацювати з окупантами. Неспроможні протистояти жорсткому психологічному тиску, а нерідко й фізичному впливу з боку рашистів, залякані українці під примусом починають взаємодіяти з органами окупаційної влади. У багатьох випадках вимушені колаборанти бояться навіть не так за власне життя, як за життя своїх рідних і близьких, бо окупанти погрожують вчинити щодо них насильницькі дії й навіть імітують насильство щодо дітей, батьків, дружини або чоловіка потенційного колаборанта або колаборантки.
Залякані, зневірені, знесилені люди, не маючи сил протистояти жорстокості рашистів, погоджуються зрештою співпрацювати з ними, аби тільки врятуватися самим і порятувати рідних і близьких. При цьому у більшості випадків такі колаборанти намагаються усіляко уникати політичної співпраці, обмежуються виконанням суто технічних обов’язків — доставляють надане окупантами продовольство, лагодять цивільну техніку та обладнання, надають послуги місцевим мешканцям тощо.
Цю категорію колаборантів можна зрозуміти й поспівчувати їм. Часто це дрібні чиновники й технічні працівники, яких виявляють окупанти та змушують до співпраці. Жодна така особа не з’являлася до загарбників з власної волі.
Віра, що вони допомагають людям
Певна частина колаборантів виправдовує свою зраду міркуваннями, що у складних умовах окупації вони допомагають людям вижити. Російські загарбники спричинили глибоку гуманітарну кризу, а незрідка й катастрофу на всіх захоплених ними й тимчасово утримуваних територіях України. Місцеві мешканці опинилися на межі, а часом і за межею виживання. За таких умов громадяни України з примусу або почасти й добровільно розпочинали співпрацю з російськими окупантами, щоб якось допомогти людям — доставити продовольство, ліки, інші необхідні для виживання речі.
Частина колаборантів з цієї категорії діють під примусом, частина ж розпочинає співпрацю добровільно. Однак і тих, і других можна якщо не виправдати, то принаймні зрозуміти — ними рухають певні гуманітарні та гуманістичні міркування, нехай навіть і хибно витлумачені. Ці колаборанти — вимушені або добровільні — помилилися, коли вирішили, що мають боротися з наслідками злочинів російських окупантів на тимчасово окупованих територіях шляхом співпраці з тими ж самими окупантами. Це те саме, що допомагати терористу забезпечувати утриманих ним заручників водою і продовольством.
На перший погляд — це гуманітарна людяна місія, однак насправді це все одно, що лікувати хворобу, створюючи сприятливі умови для її розвитку. Крім того, небезпечно прозорою є у цьому випадку грань між побутовою та економічною формами колаборації та колаборацією адміністративною і, зрештою, політичною. Спочатку такі колаборанти роздають привезене російськими окупантами продовольство й можуть навіть незчутися, як вже збирають паспортні дані для проведення псевдореферендуму.
Бажання утриматися при владі, зберегти статус і статки та збагачуватися надалі
Якщо представників перших двох категорій колаборантів ще можна якщо не виправдати, то принаймні якось по-людськи зрозуміти, то третя вже жодних виправдань не має. Це представники місцевої влади різних рівнів — від очільників населених пунктів і громад до депутатів та чиновників, які добровільно від самого початку окупації пішли на співпрацю із загарбниками. Ними рухало бажання будь-що утриматися при владі, зберегти статус і статки та надалі збагачуватися вже під владою російських окупантів. Вони бажали просто поміняти юрисдикцію, нічого не втрачаючи, але навіть отримуючи карт-бланш у вигляді можливості «почати все з нуля, та ще і з жирними бонусами».
За дуже рідкісними винятками ті представники влади на місцях, які добровільно погоджувались на колаборацію, мали, м’яко кажучи, негативний бекграунд — за ними тягнувся корупційний слід, вони використовували службове становище для отримання незаконної матеріальної вигоди, у різний спосіб вдавалися до розкрадання громадських коштів тощо. Російська окупація давала їм ілюзію можливості позбавитися цього хвоста негативного життєвого досвіду й розпочати «кредитну історію життя» з чистої сторінки під гаслом: «Война все спишет!».
Як показує практика, такі колаборанти глибоко помилялися — частину з них знищили українські партизани, частину затримали українські правоохоронні органи, частину відсторонили від влади й навіть покарали за нові розкрадання вже самі ж російські окупанти. Частині з таких колаборантів пощастило дещо більше — вони спромоглися втекти кудись у росію й сидять там, як миші під віником, чекаючи, хто добереться до них раніше — російські спецслужби чи українські правоохоронні органи. У тому, що або ті, або другі рано чи пізно за ними прийдуть, немає жодних сумнівів. Лишилась частка тих, хто досі реалізовує владні повноваження на тимчасово окупованих територіях. Однак і їхня доля незавидна — крісла під ними хитаються, як дерева під час урагану, і лише питання часу, коли їх вирвуть із коренем або самі ж окупанти, або ті чи інші структури законної української влади.
Прагнення соціальних ліфтів
Наступна категорія колаборантів — ті, хто побачив у широкомасштабній агресії російської федерації проти України свій шанс на стрімкий соціальний ліфт і можливість піднятися від двірника чи прибиральниці до посад очільників окупаційних адміністрацій. Окупанти використовують таких осіб тоді, коли їм треба продемонструвати підтримку з боку місцевого населення, а от охочих до колаборації представників місцевої влади бракує.
Доля таких добровільних колаборантів сумна і невесела — у переважній більшості випадків вони не мають належної освіти, умінь, навичок і знань для здійснення будь-яких адміністративних повноважень. Щойно окупанти їх використовують, то відразу відсторонюють від влади. У кращому разі такі особи мають змогу повернутися на свої попередні соціальні позиції, у гіршому — їх карають за некомпетентність і/або спроби скористатися отриманим становищем у власних інтересах самі окупанти. А рано чи пізно за ними прийдуть ще й українські правоохоронні органи…
Віра у російську «соціальну справедливість»
Остання в цьому огляді категорія колаборантів найцікавіша. Це громадяни України, щиро переконані, що російська федерація є спадкоємцем радянського союзу, там панує соціальна справедливість, люди живуть заможніше й мають більше прав, ніж в Україні тощо. У нацистсько-фашистській державі російська федерація, усі підданці якої давно позбавлені елементарних базових прав і свобод людини, а значна частина — від третини до майже половини громадян — живе на межі й навіть за межею бідності, такі колаборанти в рожевих окулярах бачать міфічний радянський союз.
Це настільки відірвані від реальності люди, що навіть немає жодного сенсу пояснювати їм, чому вони глибоко помиляються — вони того не зрозуміють, бо неспроможні. Прозріння (та й то далеко не завжди) настає у них тоді, коли вони потрапляють як біженці на територію рф і бачать все своїми очима та відчувають на власній шкурі. Саме на них розрахований випущений російськими пропагандистами «Довідник для громадян України з організації спротиву київському маріонетковому уряду». Як влучно зауважили у Головному управлінні розвідки Міністерства оборони України, «російська пропаганда зображає проросійського колаборанта як малограмотного недоумка, який потребує фахової психологічної допомоги». На жаль, у цьому рашистські пропагандони справді не помиляються — їм вірять саме малограмотні недоумки.
Найнебезпечніші зрадники
Наведений перелік категорій колаборантів не є вичерпним — у ньому не згадані найнебезпечніші зрадники. Це ті, хто задовго до широкомасштабного вторгнення був завербований російськими спецслужбами й працював проти українського народу та держави Україна. Ті, кого ніхто не залякував і чиї рідні перебували у повній безпеці. Ті, хто є високопрофесійними фахівцями й кому не були потрібні жодні соціальні ліфти, бо вони і так перебували на самісінькому вершечку соціальної піраміди. Ті, хто все чудово розуміє про справжню природу й соціальний лад російської федерації. Покарання саме цих осіб має бути невідворотним і якнайсуворішим.
* * *
Вивчення явища колаборації та осіб колаборантів триває, тому запропоновані міркування можуть бути почасти уточнені, почасти доповнені, а почасти, можливо, навіть спростовані. Одна й та сама особа може належати до двох-трьох категорій посіпак окупантів одночасно. Однак уже зараз важливо починати з’ясовувати, що рухає громадянами України, коли вони зраджують українському народові та державі Україна, йдучи на співпрацю з російськими загарбниками.