Прусський полководець і військовий теоретик позаминулого століття Карл фон Клаузевіц у своїй монографії «Про війну» писав, що «хитрість є специфічна сутність військової стратегії».
Простою мовою ця сентенція звучить так: поки противнику не замилиш очі, вуха і праву півкулю головного мозку, що відповідає за логічне мислення, хоч якоюсь лукавинкою, — про перемогу забудь. Чи на суші, чи за морської баталії…
Важко сказати, якою винятковою стратегічною хитрістю перед англійцями, французами і турками послуговувався свого часу легендарний російський флотоводець Паша Нахімов, коли в Севастопольській бухті у розпал військового протистояння без будь-яких докорів сумління пустив на дно геть усі плавзасоби Чорноморського флоту Його імператорської Величності.
Гадаю, вчинив він цю потопельну акцію цілком виважено, оскільки за підсумками розгромної Кримської кампанії 1853-1856 років і суворими статтями Паризького мирного договору недолуга Російська імперія все одно втрачала право мати на Чорному морі власний флот і будувати приморські фортеці…
Справді, нащо сушити сиву адміральську голову проблемою, куди і як транспортувати ті недобиті посудини, коли згодом легше буде з буту й ракушняка відбабахати на їхню честь урочисту колону, що символізуватиме своєрідний морський цвинтар, і втелющити її посеред акваторії тої ж таки героїчної Севастопольської бухти — як невмирущу пам’ять про славу і доблесть вітчизняного морського воїнства.
Авжеж, «воїнську честь, славу і доблесть» у сучасній Російській Федерації вміють таки берегти і шанувати.
Ось — найсвіжіший приклад!..
Наприкінці липня цього року відбувся у Санкт-Петербурзі грандіозний морський парад до Дня військово-морського флоту Росії. Грандіозність його полягала хоча б у тому, що в цьому театралізованому дійстві взяло участь понад чотири тисячі військовослужбовців, від усіх флотів напливло сюди чи не чотири дюжини найрізноманітніших кораблів, катерів, вітрильників… і спустилось з небес чи не пів сотні повітряних суден.
Та родзинкою морського «святопоказушництва» було те, що прості росіяни мали вперше побачити унікальний прохід Кронштадтським рейдом аж трьох атомних підводних човнів: «Князь Володимир», «Вепр» та «Орел»…
Взагалі, парад, висловлюючись мілітарною мовою, видався на «ура»!!!
І допитливим дітлахам на залюднених трибунах було на що подивитися і поплескати у захваті в долоньки, та й дорослим дядям із тьотями теж, кажуть, не доводилось сидіти з кислими пиками.
Було, словом, і цю вікову категорію, чим здивувати-зацікавити! Що не кажіть, а старше покоління, охоплене всеосяжною гордістю, мимохіть вибалушило очі на масштабний марш-прохід бойових кораблів, що непробивною бронею уособлювали морський щит і вогневу велич «любимой Родины».
Та скільки святу не тривати, а додому, у рідні пенати, морячкам-північноморцям все одно слід повертатись…
От і почалапав потихеньку Балтійським морем у зворотну путь, до себе на базу в Мурманськ, підводний човен «Орел»… Просимо цю двозначну назву не асоціювати лише з орнітологією. Просто у Росії є ще й обласне місто із такою пернатою ознакою…
…Невідомо, що саме зіграло злий жарт із атомною субмариною — чи невдало використана в назві топоніміка, чи хтось зурочив її славний екіпаж під час параду. Тільки в територіальних водах Балтики силовий агрегат «Орла» дав серйозний збій. Щось зухвало в ньому хряснуло, щось демонстративно грюкнуло і щось фатально луснуло…
Тож із грізної бойової одиниці він ураз перетворився на простецький таз. Який за волею течії і поплив туди, куди фатально понесли його тужаві хвилі… І занесли так далеко, що згодом опинився «Орел» побіля данського міста Орхус. Ось тут російське атомне диво, власне, і зустріли Королівські морські сили…
Спершу екіпаж данського сторожовика «Діана» такий несподіваний «візит» у свої територіальні води сприйняв як чергову тактичну хитрість росіян. Мало чого теорія сучасної «гібридної війни» може принести, якщо вже не привнесла на практиці, у гарячі голови спадкоємців Нахімова і Ушакова.
Он краще згадайте, що накоїв недавно в Атлантиці авіаносець «Кузя»… Своїми допотопними мазутними двигунами, він так надимів-начадів над океаном, що про всеземний «парниковий ефект» годі й говорити, коли натомість є таке екологічне безчинство з боку російських флотоводців.
То чи не варто чекати чергової техногенної капості від того ж таки «Орла»?! Коли створювався він за тим же відомим проєктом 949А «Антей», що і легендарний його побратим атомохід «Курськ», який у 2000 році мало не спричинив ядерну катастрофу в Баренцевому морі… І про трагічну загибель якого разом з усім екіпажем Володимир Путін обмовився лише однією фразою, що стала вінцем президентського цинізму: «Он утонул!»
На «Орлі», якщо розвивати тему морських неладів, теж у моторному відділенні не каструлі із «порожніми» щами киплять, а два атомних реактори тримають цю машинерію на плаву і задають їй крейсерський хід, та й у відсіках не хрін із редькою перевозить, а крилаті ракети і торпеди…
От і зачухали данці чуби, яку загрозу може нести їхній країні той атомохід, що дрейфує в їхніх водах ?! Не гарячого ж чайку, зрештою, із баранками вирішили російські морячки в рятівних жилетах посьорбати у смак на його верхній палубі. Видно, щось таки серйозне сталося у його відсіках.
У порядку морської солідарності данці запропонували свої послуги. Але пихаті росіяни не були б тими, ким є насправді. Де це бачено, щоб у якоїсь чужоземної країни просити допомогу. Швидше світовий океан висохне до останньої медузи, аніж таке блюзнірство станеться.
А тут ще й російське флотське командування свого носа до інциденту всунуло… Мовляв, що за бузу вчинили у тій Данії!!! Двигуни атомохода працюють у штатному режимі, жодної проблеми з ними немає, човен успішно йде заданим курсом. А ви, данці, менше читайте там свого Андерсена з його казками про олов’яних солдатиків і злого хлопчика Кая…
…Далі події розгортались не менш стрімко, аніж морська течія у цих широтах. Згодом до «Орла» таки підійшли російські кораблі… Навіть зготувались взяти побратима на буксир, але той таки якось спромігся запустити силові агрегати і стати на самостійний хід.
Проте вахтові журнали, дотримуючись режиму суворої секретності, нарочито приховують той факт, завдяки якому шаманству «Орел» таки досяг порту приписки.
…Скільки разів він призупиняв свій тріумфальний хід, скільки разів занурювався у морську пучину і скільки ще потім знову спливав на поверхню? Чи буксирували його допоміжні плавзасоби? Чи, може, він гордо йшов на веслах до рідної гавані?!.
Та не будемо всує смакувати фальшивою обороноздатністю сусідньої нам країни та показушністю її військової потуги, а зупинимось краще на одному цікавому аспекті.
…Колись імператриця Катерина II категорично заборонила підданим давати бойовим кораблям назви населених пунктів та присвоювати іменами і прізвища уславлених співвітчизників. Гадаю, у цьому був резон. Аби у час «поразок і невдач» вони не стали об’єктом гірких насмішок і солоних пересудів…
Та цю мудру пораду від «старшої товаришки» Кремль зі своїми вічними імперськими замашками й гоноровим «победобєсієм», як бачимо, вкотре зігнорував.
Тому на гіпотетичне запитання: “У яких нині широтах борознить світові води найсучасніший російський авіаносець “Імператор усія Русі Володимир Путін«?— приготуйтесь почути:
— «Імператор усія Русі Володимир Путін» тепер нічого не борознить, а сушить у докові осикові весла та ремонтує під них уключини, готуючись до чергового урочистого параду з нагоди святкування надцятого Дня військово-морських сил Росії…
Ура!!! Віддати швартові!!!
А можна, заради повної військової хитрості, — віддати і самі… кінці! Повірте, справі — це не зашкодить!!!
Спеціально для АІ — Марко Джавелін, побратим бравого вояка Йозефа Швейка.