Про підготовку компанії до взаємодії з виробниками ОВТ для країн НАТО, хто з іноземних партнерів нам допомагає, а хто взагалі відмовляється продавати товари військового призначення, а також докладно про виготовлення високотехнологічних виробів, читайте в другій частині інтерв’ю з президентом Державної акціонерної холдингової компанії «Артем» Володимиром Зіміним.
Посилання на першу частину інтерв’ю.
«У мене вже сім років є мрія — адаптувати нашу ракету Р-27 під винищувач F-16»
— Україна обрала чіткий курс до НАТО. З огляду на це, чим підприємство може бути корисним для Альянсу, що можна виробляти для армій держав-партнерів на підприємстві?
— Звісно, ми можемо бути корисними (сміється). Наприклад, у мене вже сім років є мрія — адаптувати нашу ракету Р-27 під винищувач F-16. В принципі, великого обсягу робіт для цього не потрібно. Потрібна воля і погодження з нашими партнерами в НАТО та компанією Lockheed Martin. Літак F-16 — найпоширеніший винищувач у світі. Його заміна триватиме до 30 років, а у нас є інформація, що Ізраїль вже зробив таку адаптацію.
Також ми можемо виготовляти керовану танкову ракету «Комбат» у 120-мм калібрі для танків країн НАТО та 155-мм артилерійський снаряд для їхніх САУ.
— Портфель замовлень відповідає виробничим потужностям підприємства?
— Можемо виробляти до 15 тис. снарядів РС-80 на рік, але держзамовлення становить мінімум від наших виробничих можливостей.
— Які позиції підприємства «Артем» на іноземних ринках?
— Бренд «Артем» знають у багатьох країнах. Наші ключові держави-партнери працюють з підприємством уже не одне десятиліття. Це Індія, Китай та Алжир, в цілому понад 30 країн.
Ми будемо перші у світі, хто вже має легку вогнеметну систему на колісній базі.
— Розкажіть про виробництво нової палітри снарядів від 100 до 155 мм.
— Наведу приклад і доповнення до запитання про стимулювання ДК «Укроборонпром». Одразу після приходу директора Гусєва розпочався унікальний для концерну процес. Після його наказу розпочалась розробка перспективної легкої вогнеметної системи «Спека». Створена кооперація підприємств концерну, до якої увійшли Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова, завод «Артем», Державний науково-дослідний інститут хімічних продуктів (м. Шостка) та Шепетівський ремонтний завод. Поставлене завдання — створити дослідний зразок легкої вогнеметної системи «Спека» калібром 122 мм: «градівський» калібр з такими ж направляючими, але втричі коротшими. Пакет ракет має ховатись у дах бронеавтомобіля «Дозор-Б», а технічне завдання нам надавав ЦНДІ ОВТ ЗС України. Два місяці тому ми успішно провели випробування термобаричної бойової частини, а дослідний зразок уже покажемо на військовому параді на святкуванні 30-річчя Незалежності України. На мою думку, цей вид озброєння є успішним, відповідає потребам наших військових. А ще ми будемо першими у світі, хто вже має таку легку вогнеметну систему на колісній базі.
— Ви є розробником та виробником керованих боєприпасів і ракет?
— Так. У складі холдингу існує три конструкторських бюро. Одне з них — серійне бюро з авіаційної техніки, друге — артилерійських боєприпасів, третє — високоточних систем наведення. Вони роблять аванпроєкт, креслення, концепцію, а потім ми вже серійно це виробляємо.
— Чи всі компоненти вітчизняні і що потрібно постачати з-за кордону?
— Багато чого закуповуємо іноземного. Насамперед усе, що стосується електроніки, радіокомпонентів. У нас просто немає виробників такої техніки.
— Які сучасні технології використовуєте? Що сучасного закупили для підприємства?
— У нас є унікальний для України розкатний верстат, конкурентів у якого за класом точності немає. Є схожий на КБ «Південне», але його чомусь досі не запустили для масового виробництва.
— Як триває модернізація виробничої бази? Чи використовують «старі» і перевірені механізми, схеми та принципи у виробництві?
— Намагаємось переходити на найновіші технології. Тобто почали з високоточних верстатів з ЧПУ, але постійно вдосконалюємо виробництво верстатами, що є найкращими на ринку. Щоправда, є ще велика проблема — багато країн не продає Україні високоточних станків. Там кажуть: «вибачте, але у вас війна, і за нормами міжнародного обігу зброї та спеціальної продукції ми не можемо вам поставити таке устаткування». У 2015 році ми хотіли купити в однієї з європейських країн високошвидкісну камеру, щоб знімати момент вибуху снаряду і аналізувати розліт уламків. Але й камери нам не продали!
— А можете назвати країни, які не хочуть продавати нам обладнання?
— Легше і швидше назвати країни, які продають нам обладнання і не лише. США, Канада та Франція більше допомагають, а не продають. Надають зброю чи устаткування. Якщо говорити про відносини бізнесу з бізнесом, то тут не все гаразд. Нам продають тільки дві країни — Туреччина і Польща. Ще верстати можуть корейці продати. А все інше, саме військового призначення — тільки ці дві країни.
— Чи існує проблема з імпортозаміщенням? Ми ж не залежимо ніякими складовими чи елементами від Росії?
— Наразі вже ні. З кінця 2014-го ми запустили програму імпортозаміщення. Нині всі наші вироби, зокрема Р-27, виготовляють без російського комплектовання. Усе потрібне вже освоєно українськими підприємствами або знайдено в іноземних партнерів, зокрема, в Туреччині чи Польщі. За цією ж програмою імпортозаміщення ми відійшли від усіх іноземних комплектуючих, окрім продуктів спеціальної хімії, які потрібно десь закуповувати…
— «Десь» — може бути в Росії?
— Росія ніколи не продасть Україні вибухівку, якою ми споряджатимемо бойову частину ракет і снарядів. Для прикладу, як ми закуповуємо спеціальну хімію. Найбільша наша поставка окфолу та гексогену завезена кораблем з Індії (понад 50 тонн). Уявіть, який довгий шлях пройшла вибухівка, скільки погоджень та портів, але вже зараз ми успішно використовуємо саме цю партію спецхімії для потреб Міноборони.
— Розкажіть докладніше про створення ракети Р-27 та які українські підприємства допомагають у цьому процесі.
— Ракета Р-27 має п’ять секцій. Перша — головка самонаведення. Друга — радіопідривач «Стриж» з автопілотом. Третя — гідроагрегат рулів ПК-47 з двома газогенераторами. Четверта — бойова частина. П’ята — сам двигун.
Корпусні деталі ми робимо тут, на підприємстві, а решту наповнення усіх складників роблять наші кооператори. Всі підприємства українські. ПК-47 виготовляє харківський ФЕД, теплову головку самонаведення робить «Радіонікс» та СКБ «Арсенал». Напівактивну радіолокаційну головку 9Б11-01К виготовляє ПАТ «Київський завод «Радар», бойову частину — ДНДІ ХП у Шостці. Тільки двигун заповнює іноземний партнер сумішевим ракетним паливом, а мало б заповнювати наше Науково-виробниче об’єднання «Павлоградський хімічний завод», проте ми не домовились у ціні.
Всі ці 5 блоків на наших корпусах заповнюють по черзі співвиконавці, віддають нам, ми це складаємо, тестуємо, перевіряємо, запаковуємо й відвантажуємо кінцевому отримувачу. Тому у виробництві такої складної ракети Р-27 існує велика кількість кооператорів, але відповідаємо за якість ми. Вся гарантія та післягарантійне обслуговування — на наших плечах.
— Наразі в Україні існують підприємства, які виробляють унікальні блоки та системи. У Державному концерні «Укроборонпром» майже немає конкуренції. Якщо складеться ситуація, що якесь підприємство не зможе виконати свою частину кооперації щодо окремого виробу, який вихід із ситуації?
— Чому одразу немає? Конкуренція існує. Є ще приватні підприємства та іноземні партнери. Знаєте, як нас вчили в авіації? Завжди має бути дублюючий механізм. Так і в нас: якщо хтось «випадає» з кооперації —завжди має бути дублюючий варіант. Слід мати дублюючого співвиконавця. Наприклад, по спецхімії, якщо «випадає» Павлоградський хімзавод, є на заміну підприємства Шостки. Якщо «випадають» обидва — існують іноземні партнери. Маємо ліцензію на ведення зовнішньої економічної діяльності, тому можемо укладати контракти напряму, без зовнішніх експортерів і посередників.
[plashka]Для переходу до повного і автономного виробництва ракети Р-27 без участі російських підприємств нам знадобилось 5 років. [/plashka]
— За можливості такої великої кооперації, як змінився стан справ з початком війни на Сході України з 2014 року?
— З початком війни ми відмовились від кооперації з російськими підприємствами. На прикладі знову ж таки ракети класу «повітря-повітря» Р-27. Її виробляли в повній кооперації з російськими заводами. Але нині це повністю вітчизняна ракета.
Для переходу до повного і автономного виробництва ракети без участі російських підприємств нам знадобилось 5 років. Тобто з 2019-го ми самі виробляємо ракету, в кооперації з українськими компаніями. Щоб ви ще розуміли: ракета класу «повітря-повітря» — дуже складний виріб. Ракети такого класу виробляють у світі лише на семи заводах!