Сьогодні, 1 квітня, розпочали роботу призовні комісії. На Вінниччині проблем із призовниками ніколи не було, кожного «сезону» багато хлопців приходять самостійно із твердим бажанням стати моряком чи десантником. Та разом із тим залишається й немаленький відсоток ухилянтів, що з року в рік дивують своїм креативом…
— Із нових тенденцій — коронавірус. Тема, на яку, здавалось, взагалі не варто «жартувати». Але ж ні! Масово починають «втрачати нюх» та «хворіти» на Covid. Одразу скажу, ідея — провальна, адже в медиків — членів призовних комісій є вся статистична інформація, — розповідає підполковник Роман Потерлевич, заступник військового комісара, начальник сектору комплектування Вінницького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. — Ще одним популярним варіантом «відмазок» є релігія, усі раптово стають віруючими різних конфесій, що передбачає альтернативну службу. Та, як тільки починаєш спілкуватись із людиною, розумієш, наскільки вона далека від релігії. Якщо тебе вчора прийняли в церкву, то це точно не спрацює, комісія одразу доведе фальшивість ідеї. У районах вже добре знають пасторів, від яких приноситимуть документи хлопці. За місяць-два до призову їхні конфесії стають неймовірно «популярними».
У військкоматі діляться, що впливати на членів комісії намагаються й батьки потенційних призовників. Надокучливих матерів та татусів одразу відводять у бік.
— Приїжджає мама і починає своє: «Ну як же він піде? Такий домашній, у нього ж сестричка, за якою треба доглядати, робота біля дому…». Та, як тільки батьків відводимо в бік, призовник починає проситись на службу: «Візьміть мене! Хочу нарешті вирватись від цієї опіки!».
І хоч нині більшість призовників — невпевнені та сором’язливі, у військкоматі запевняють, що за якихось кілька місяців вони стануть зовсім іншими… Дорослими, самостійними та цілеспрямованими. І, безсумнівно, багато із тих, хто на початку служби закреслюватиме дні до дембеля, захочуть пов’язати своє життя зі службою!