Смертельне протистояння з ворогом для багатьох ветеранів російсько-української війни, з часу їх повернення додому, лише посилюється. Психологічні травми, яких зазнали українські захисники, потребують професійного лікування. Врятувати бойових побратимів від тривалого виснажливого стресу за допомогою сучасної американської програми СЕТА вирішив активний учасник Євромайдану, волонтер, ветеран АТО, старший лейтенант запасу Віктор Тімохін.
Його спогади мали б лягти в основу сценарію захопливої пригодницької стрічки про непрості 90-ті, кохання, музику у стилі фолк-рок, боротьбу за європейський вибір країни на Майдані, каліцтва та смерті друзів… А ще – про волонтерський подвиг, захист Батьківщини, особисту драму, руйнацію мрій на щасливе майбутнє та перемогу над стресом і поверненням до життя, заради бойових побратимів.
Провайдер-волонтер американської програми психологічної підтримки СЕТА Віктор Тімохін погодився зустрітись на телестудії Могилянської школи журналістики Національного університету «Києво-Могилянська академія» (НаУКМА), де нині працює. Він мав вигляд героя одного з численних постерів на стінах навчального закладу зі світлинами видатних рок-музикантів. Такий же високий, стильно вдягнений, з довгим волоссям, зібраним у хвіст, усміхнений та спокійний, впевнений у собі.
– Вікторе, як ви прийшли до волонтерської психологічної підтримки тих, хто зазнав руйнівних наслідків військового конфлікту та потерпає від сильного стресу?
— Я сам після фронту потребував порятунку та звернувся до професійного психолога, який і повернув мене, так би мовити, до життя. Якщо б я зробив це раніше, то врятував би не лише себе, а й свою родину. Для мене розрив із дружиною після повернення з війни був набагато більшим, ніж просто розлука з людиною, яку кохав багато років. Леся Рой була та залишається для мене однодумцем, з яким я захищав вибір України на Майданах, музикантом-партнером, з якою я створював нові пісні для заснованого нею гурту «Телері» та об’їздив з благодійними концертами увесь Схід України. Вона була моїм вірним, невтомним товаришем у волонтерський справі. Після повернення з фронту я втратив її та начебто загубив свою душу. Здобувши психологічну допомогу, я вирішив продовжувати волонтерство та підтримувати тих, хто, як і я, повернувшись у мирне життя, у спогадах продовжує воювати.
Як ветерани ЗСУ рятують побратимів від травматичного стресу
— Як почувається людина, яка зазнала бойових психотравм?
— Насамперед така людина відчуває самотність, невпевненість, тривогу і занепокоєння. Її охоплює смуток, страхи, роздратування, які супроводжуються або депресією, або спалахами агресії і, як наслідок, приводять до численних конфліктів як на роботі, так і вдома. Страждає найцінніше — родина, дружина, діти, рідні та друзі. Страждають ті, хто можуть допомогти ветерану російсько-української війни залишатися цільною особистістю, справжнім захисником, чоловіком, батьком. Безперечно, страждають і жінки, які захищали Батьківщину пліч-о-пліч з військовими-чоловіками Такий пригніченій психологічний стан нерідко спонукає до вживання різних речовин, наприклад алкоголю, антидепресантів у великій кількості тощо. Зволікання в отриманні психологічної допомоги, на жаль, призводить до суїциду, в окремих випадках.
— Чому людина може довіряти вам не лише спогади про своє минуле, а й поточні події, думки, враження сьогодення?
— Участь у програмі СЕТА — добровільна. Клієнтами цієї безкоштовної програми, розробленої фахівцями у галузі когнітивно-поведінкової терапії американського університету Джонса Гопкінса, можуть стати насамперед бойові ветерани АТО/ООС та члени їхніх родин, переселенці зі сходу України, члени родин Героїв Небесної Сотні, волонтери, їхні рідні. Всі, хто працює з клієнтами, пройшли навчання не лише з методик визначення основних симптомів проблем, пов’язаних з травматичним стресом, а і його подолання. Провайдери-волонтери, або дипломовані психологи, дотримуються правил збереження повної конфіденційності інформації. Спілкування відбувається онлайн, і клієнт може не вмикати камеру смартфона чи комп’ютера. Він також може користуватися лише текстовими повідомленнями або просто спостерігати за спілкуванням інших. Ніяких справжніх імен провайдер, який веде груповий семінар або індивідуальну консультацію, не знає. Використовують лише анонімний код чи вигаданий нікнейм.
Безперечно, це — загальносвітові принципи надання психологічної допомоги, які прописані у протоколах програми СЕТА. В Україні за їх дотримання відповідає проєктна група Центру психосоціального супроводу Києво-Могилянської академії за фінансової підтримки фонду жертв тортур (USAID’s Victims of Tortur Fund).
— А які ще переваги онлайн-допомоги через інтернет надає використання сучасних інформаційних технологій під час реалізації програми СЕТА?
— Доступність до психологічної допомоги в будь-якій географічній точці — це можливість отримати консультацію у професійного фахівця, використовуючи знайомі програми онлайн-конференцій типу Zoom. Ця мультимедійна технологія дозволяє здійснювати постійний моніторинг з боку керівництва Програми СЕТА за покращенням якості послуг. Для підвищення ефективності психологічної допомоги провайдери також використовують демонстрацію відеоматеріалів, інфографіку, що значно підвищує наочність у навчанні. Всі онлайн-конференції супроводжуються технічними асистентами програми СЕТА. Вони допомагають налагоджувати інтернет-зв’язок або усувають технічні проблеми. Під час реалізації програми СЕТА є також надзвичайно важливий елемент в нашій сумісній з клієнтом праці над подоланням стресу — це так званий протокол безпеки.
— Розкажіть, будь ласка, докладніше, що таке «протоколом безпеки»?
— Усі ми різні за ступенем стресостійкості. Якщо під час групових семінарів або індивідуальних консультацій провайдер (консультант) виявить, на підставі тестів або особистого спілкування, схильність клієнта до заподіяння шкоди собі, іншим або інформацію про небезпеку для третіх осіб, він має оперативно відреагувати. Використовуючи сучасні цифрові технології, за умов конфіденційності, провайдер може швидко звернутися до фахівця із психологічної допомоги більш високого рівня. Більш професійні та більш досвідчені фахівці мають змогу долучитися до роботи з клієнтом задля збереження його здоров’я та життя або задля безпеки інших осіб.
– Чи можна попередити насилля в родині, використовуючи «протоколи безпеки»?
— На жаль, ми часто стикаємось у нашій роботі з випадками побутових стресів, які стають тригерами для більш складних психічних реакцій. Вони запускають складні механізми мотивації до насильницьких дій, зокрема у сім’ї. Використання сучасних інформаційних технологій дозволяє оперативно відреагувати на небезпеку заподіяння шкоди тим, хто працює або проживає поруч із бойовим ветераном, який свого часу зазнав психотравм.
Також небезпечним є втягування наших клієнтів та взагалі людей з бойовим досвідом у протестні деструктивні для нашої держави рухи. Ворог як на фронті, так і на мирній території нашої держави, використовує гібридні методи впливу на психіку і цивільних громадян, і тих, хто перебуває в резерві Збройних Сил, і штатного особового складу українського війська. Дезінформація, фейкові повідомлення, шкідливі інформаційні впливи можуть значно погіршити психоемоційний стан наших громадян, мотивувати їх до противоправних дій. Тому зниження рівня стресу людей з бойовим досвідом, підвищення рівня контролю за власним психічним станом є запорукою їх стійкості до ворожої пропаганди.
— Скільки ветеранів скористались допомогою психологів-волонтерів, серед яких, як мені відомо, чимало колишніх бойових побратимів?
— Я працюю як волонтер на первинному рівні психологічної допомоги і можу запевнити, що всі 1164 людини, які станом на кінець листопада взяли участь у групових семінарах ухвалюють рішення більш виважено та почувають себе набагато краще. Вони навчились не лише контролювати первинні симптоми стресу, а й керувати своїм емоційним станом, контролювати думки. Як відомо, продуктивні думки знижують рівень стресу. Якщо пригадати, що стрес — це неспецифічна реакція людини на «неправильну подію», то необхідно навчитися правильно реагувати на неї. Обстріл — це дуже серйозна ситуація травматичної події. Зі мною служив старший лейтенант, не буду називати прізвище, який просто лягав спати, коли починали ходити ходором балки стелі бліндажа. Він не міг вплинути на цю «неправильну ситуацію», тому не катував себе додатково.
Про остаточні результати загальної психологічної допомоги в рамках програми СЕТА ми дізнаємось незабаром, після завершення наукових досліджень, у яких добровільно беруть участь на сьогодні 700 осіб.
АРТ-розвідка походить від слова «мистецтво»
— Чи відчувають ваші клієнти, що з ними веде бесіди досвідчена людина, яка, як кажуть, дихає з ними одним повітрям?
— Я гадаю, що ті, хто пройшов пекло війни, відстоював євроатлантичні устремління нашої країни, займався волонтерством та без роздумів підставляв плече Батьківщині у важкі часи, відчувають, що я також брав участь у цих історичних вирішальних подіях. Безперечно, це сприяє довірі.
Я не був політичним чи громадським діячем. Коли 24 серпня 1991 року країна відродила свою Незалежність, я перейшов навчатися до останнього одинадцятого класу загальноосвітньої школи. На урочисту лінійку Першого дзвоника я приніс український прапор. За підтримки моїх товаришів та їхніх батьків ми встановили його на нашій школі. Потім ми спілкувались зі студентами, які брали участь у Революції на граніті. У неспокійні 90-ті, коли Батьківщина робила перші кроки на шляху розбудови власної державності на засадах демократії, ми з жадібністю ковтали історичну правду, яку відкривало для нас старше покоління українських патріотів. Саме в ті часи я знайшов своє кохання. Разом з Лесею, з її музичним гуртом ми приймали участь у різних українських фестивалях, підтримували своїми піснями учасників різних Майданів.
— З чого розпочалась ваша участь у Революції Гідності?
— 30 листопада 2013 року ми вчергове виступили з гуртом «Телері» на імпровізованому концертному майданчику між колонами на майдані Незалежності. У цей день я знімав фото, бо був акредитований при пресцентрі Майдану. Ми також будували барикади разом зі студентами Київського університету імені Бориса Грінченка, у якому я на той час працював. Страшенно втомившись того останнього дня листопада, ми, після музичного виступу, поїхали додому, трішки відпочити. А вночі осатанілий «Беркут» напав на наших друзів. По-звірячому били так, що одному з наших студентів Віталію Кузьменко зламали руку. З того дня я вирішив, що буду ходити на Майдан вночі, коли людей менше, а небезпеки більше. Я відчував у собі якусь впевненість у правоті. Після Помаранчевого Майдану, учасником якого я теж був, ми з Лесею переконались, що влада в нашій країні таки належить її народові!
— Ви сильно ризикували власним життям під час таких нічних чергувань на Майдані. Як вдалося уникнути каліцтва або смерті?
— Хтось ніби оберігав мене. 19 січня 2014 року я пішов додому відпочити після чергового нічного чергування та знов «пропустив» гарячі події, що відбулись вже на вулиці Грушевського, коли проти протестантів була застосована зброя. Цей хтось беріг мене і я не був вбитий снайпером в Києві у лютому 2014 року. У той період ми разом із групою активістів, до якої входили відомі митці, як наприклад письменник Сергій Жадан, виступали на харківському Євромайдані. Людей там було набагато менше, ніж на київському, і постійно відчувалась якась тривога. Але «гаряче» знов було у Києві, коли від кулі снайпера загинув один із прихильників нашої групи, освітлювач театру імені Івана Франка Андрій Мовчан. Чому вбивця вибрав цю тиху, інтелігентну людину, яка не була схильна до радикальних дій, але робила все, щоб полегшити перебування на Майдані іншим? Можливо, саме такі, як він, непоказні герої, але ідейні та вперті, в уяві проросійських вбивць становили найбільшу загрозу режиму Януковича.
— Ви відразу пішли на фронт, враховуючи вашу принциповість та сміливість?
— Після закінчення КПІ, у якому була військова кафедра, я отримав спеціальність «командир розрахунку зенітно-ракетного комплексу «Бук» і розумів, що теоретичних знань буде недостатньо для керуванням таким складним видом озброєння. Військкомат мною не зацікавився, і я поїхав на Донбас як волонтер. Мій знайомий музикант Денис Блощинський заснував мистецький проєкт «З країни в Україну». Ми відвідували міста, які визволили українські військові, та пропагували українську культуру. Мешканці Слов’янська, Лисичанська, Торецька, Сєвєродонецька, Дружківки, Маріуполя та багатьох інших звільнених населених пунктів Сходу України нерідко зустрічали нас словами: «О! І до нас Україна приїхала!»
Ніколи не забуду, нашого концерту в інтернаті міста Щастя. Ми запрошували на сцену дітей, щоб розворушити їх, наляканих війною. Я грав на перкусії, тому знайти контакт з дітьми було легше. Вони із задоволенням барабанили прямо під час концерту. А після нашого виступу до мене підійшла вчителька та, дякуючи, сказала: «Я вперше побачила, як ось цей хлопчик усміхався. На його очах вбили маму».
— Чи тільки концертною діяльністю обмежувалось ваше волонтерство?
— Ми їхали виступати у військові частини та везли різну допомогу. На початку війни українське військо постійно потребувало різноманітної підтримки від свого народу. Згодом Денис створив освітній проєкт для старшокласників «Відкривай Україну». Я очолив один із 6 напрямків – музичний. Із цим проєктом ми побували в 10 містах Донецької та Луганської областей. Діти разом з нами створювали щось нове, вони реалізовували себе в музиці, хореографії, образотворчому мистецтві, кіно, літературі, моді. Головним лозунгом для нас усіх була фраза, яку сказав Денис Блощинський: «Україна — це країна нових можливостей».
До речі, моє волонтерство не припинилось і коли я був призваний до Збройних Сил України. Контакти та зв’язки дозволили мені продовжувати забезпечувати наш підрозділ багатьма необхідними речами. Іншим я також допомагав, але насамперед — своїм (сміється).
— Ваша військова служба була пов’язана з вашим хобі чи з освітою?
— За назвою — з моїм музичним захопленням, за суттю — з моєю ІТ-освітою. Захищати Батьківщину мені випала честь на посаді начальника зв’язку — командира взводу дивізіону артилерійської розвідки 26-ї окремої артбригади Сектору «С», неподалік від Дебальцевого. Дарма я сумнівався в тому, що мої знання ніколи не знадобляться. З появою на передовій американського військового обладнання та сучасних українських розробок я переконався у протилежному. Українська армія поступово ставала високотехнологічною. З появою нових комп’ютеризованих комплексів, час від виявлення цілей до наказу командира гармати скоротився до лічених хвилин.
Інформація з БПЛА, систем радіолокаційної розвідки, звукометричної розвідки тощо завдяки, зокрема, технічним «подарункам» від волонтерів, з’являлася в системах і моніторах управління артрозвідкою, у надзвичайно стислі проміжки часу.
— Після вашого повернення з фронту волонтерська діяльність, так само, як і попередня військова служба, здобула заокеанську підтримку. Як це сталось?
— Ми з друзями ще продовжували допомагати фронтовим побратимам у 2016 році, так би мовити, «традиційним волонтерством». Але забезпечення військ ставало все кращим. Об’єктивно кажучи, волонтерська допомога поступово зменшувалась. Я, відчувши на власному досвіді ефективність психологічної допомоги, звернувся до тих, хто реалізовував в Україні американську програму СЕТА. Науковий підхід щодо надання психологічної допомоги тим, хто зазнав важких бойових психотравм, мені імпонував. Я закінчив спеціальні курси і був надзвичайно радий знову зайнятися звичною волонтерською справою — бути потрібним моїй країні, допомагати моїм співвітчизникам. Їхні долі переплелись між собою та стали однією героїчною історією захисту незалежності і суверенітету України на початку третього тисячоліття.
— Що ви можете побажати своїм бойовим побратимам, їхнім рідним, друзям-волонтерам, які зволікають звертатися по допомогу та самотужки борються зі стресом?
— Не соромтеся, друзі, отримувати психологічну допомогу від професіоналів, від таких, як я, — колишніх ветеранів АТО, психологів-волонтерів. Ви не сам на сам із вашим «ворогом»! Врятуйте себе та свою родину!
Фото автора та з особистого архіву Віктора Тімохіна