Прочитаєте за: 9 хв. 22 Липня 2023, 12:27
На четвертий день широкомасштабного рашистського вторгнення до всеукраїнського опору окупантам приєдналась пісня, яка й на сьогодні є популярним хітом і продовжує кошмарити мізки адептів «руського міру» — «Байрактар». Саме турецькі безпілотники, яким присвячена композиція, відіграли одну з ключових ролей у зриві наступу «другої армії світу» на Київ.
Здається, ми вже знаємо про цей хіт все, як й багато людей у світі, де він з успіхом переспівується. Але ж хочеться дізнатися більше. Тому АрміяInform запросила на гостини її автора — «народного Байрактара України» підполковника Тараса Боровка.
Про студію — продакшн, кіно та куплети про путіна
— Тарасе, звільнившись у 2006 році з лав Збройних Сил України, де ти себе знайшов?
— Ще виконуючи свої кореспондентські обов’язки в журналі «Військо України», я розумів, що звільнення в запас неминуче. Тому налагоджував зв’язки з цивільними мас-медіа, співпрацював з ними, зокрема з телеканалом «К-1», газетою «По-київськи». Коли був звільнений за скороченням, безболісно змінив амплуа. Спочатку спробував себе на інтернет-радіостанції, яка здійснювала мовлення для українців за кордоном, потім був телеканал «Глас», як ведучий працював на телеканалі «СіТі», разом з моїм другом і однодумцем Дмитром Наумовим ми вели гумористичну передачу «Сітічко». Був певний час шеф-редактором на «плюсах». А згодом з Дмитром створили свою студію-продакшн, яка нині, в час війни, є дуже доречною і де ми сьогодні виготовляємо аудіовізуальний контент.
— А потім захопився сценаристикою…
— Саме так. Почав вивчати драматургію по підручниках, на курсах і, вважаю, небезуспішно. У співавторстві з Дмитром Наумовим вийшли кінокартини «Свінгери», «Шляхетні волоцюги», «Інший Франко»…
У співавторстві з Дмитром Наумовим вийшли кінокартини «Свінгери», «Шляхетні волоцюги», «Інший Франко»…
З 2014 року ми з Дмитром запустили такі собі куплети про путіна від «Дуету імені путіна». Це був тролінг у форматі звернення «зелених чоловічків» до свого вождя — «Пісьмо прєзідєнту», «Молітва за прєзідєнта» тощо. Вони на початках були популярними і лунали майже з кожної праски. Але була страшна війна з YouTube: наш канал постійно банили і пояснювали, що «путін не гімно, а людина» (сміється). Словом, «Дует імені путіна» свого часу наробив шурхоту.
«Дует імені путіна» свого часу наробив шурхоту.
У нашому арсеналі тоді був ще російськомовний проєкт «Спасибо, россия» для росіян, в якому розповідали, як окупанти розкрадають українську промисловість, як вивозяться з Донбасу цілі підприємства. Виробляли короткі ролики «Сучасна росія», інформацію для яких брали з їхніх інформресурсів. Тим самим ми намагались розкрити росіянам очі на їхнє сьогодення, що їхнє зубожіння ніхто не збирається захоплювати. Перегляд матеріалів нашого каналу сягав під мільйон.
Потім багато було документалок, анімаційних серіалів. У нас немає жодного повнометражного художнього фільму. Це важка і ґрунтовна робота і ми поки до неї не готові. Минулого року видали трисерійний документальний фільм «Сексуальні злочини армії рф». Матеріали почали збирати одразу після звільнення міст Київщини, але за вісім місяців роботи над фільмом побачили, що цивільних жертв стає все більше. І на нових звільнених територіях кожного разу відкривалися такі ж самі злочини окупантів над цивільними людьми, над жінками і дітьми. Нашою метою було достукатись до громадськості й міжнародної спільноти, щоб якось, хай частково, люди у світі зрозуміли, з яким ворогом нам доводиться вести боротьбу.
«Минулого року видали трисерійний документальний фільм «Сексуальні злочини армії рф»
«У мене навіть не було сумнівів, що бункерний дід розв’яже велику війну»
Зауважу, що до 24 лютого 2022 року я писав пісні розважального і сатиричного характеру і щось трохи про кохання, серйозних патріотичних пісень у мене не було.
— І ось настав день широкомасштабного рашистського вторгнення…
— Десь за три з половиною місяці до навали окупантів я навідався до військкомату, тому що відчував, що не так просто рашистські війська стягуються до наших кордонів. У мене навіть не було сумнівів, що бункерний дід розв’яже велику війну. Її початок — лише питання часу. Потім отримав в Командуванні Сухопутних військ відношення і пішов проходити медкомісію. Три з половиною місяці мене лікарі відфутболювали через різноманітні болячки. Але вони не врахували мою настирливість. І ввечері 23 лютого я отримав «придатність до військової служби». А вранці наступного дня я уже був в підрозділі, де мені належало служити — центр моніторингу інформаційного простору і протидії.
До того дня я не міг навіть уві сні уявити, що колись знову повернуся до армійської служби. Але якась чуйка мене постійно переслідувала, що я маю знову одягнути військовий однострій.
Щодо діяльності нашого центру, багато говорити не буду, але зауважу, що ми у себе дуже ефективно налагодили роботу, її видно і чути.
«Щось треба зробити про „Байрактари“, які напрочуд ефективно діють»…
— Тарасе, підозрюю, що тобі вже набридло відповідати на запитання про твій неперевершений хіт. І все ж, повідай, як він народився.
— Ні, я зовсім не втомився говорити на цю тему. Тим паче, що «Байрактар» не припиняє звучати в ефірі FM-радіостанцій.
У перші дні великої війни у нас був єдиний інформаційний майданчик — це сторінка Сухопутних військ, у якої було 3,5 тисячі підписників. 24 лютого я обійняв посаду і через те, що відповідної апаратури для виготовлення контенту в кабінеті не було, передислокувався на свою студію. Зважаючи на те, що тривалий час перебував у шоубізнесі, вирішив виготовляти мініролики за участю зірок естради на підтримку наших воїнів. Це було добре, але я помітив, що людей цікавило щось більш інформативне, аби розуміти, що відбувається в районі бойових дій, як організована оборона столиці.
Командувач Сухопутних військ Олександр Сирський кинув таку фразу: «Щось треба зробити про „Байрактари“, які напрочуд ефективно діють». Сергій Череватий запитує мене, чи можу щось написати — допис, вірш, оду, ну хоча б щось. В одах я не сильний, але погодився щось видати. І мені одразу чомусь прийшла ідея написати пісню. Текст народився буквально за 15 хвилин. І ще знадобилося півтори години, щоб його покласти на музику. Якби мені тоді хтось сказав, що пісня з часом розлетиться по світу, я б ні за що не повірив. Пісня з’явилась на сторінці Сухопутних військ і кількість підписників зросла до 800 тисяч. Нещодавно почув таку фразу: «Одна невеличка пісня вивела із страху велику країну». Я усвідомлюю, що це не менш велике перебільшення, але якийсь внесок вона таки зробила.
«Текст народився буквально за 15 хвилин. І ще знадобилося півтори години, щоб його покласти на музику».
«Зять президента Туреччини попросив у мене дозволу на використання пісні»
— Як у Туреччині сприйняли пісню?
— Для них вона стала якоюсь культовою річчю. Вони навіть не очікували такої промокампанії. На минулому тижні, до речі, я спілкувався телефоном з технічним директором і співвласником компанії «Baykar» Сельчуком Байрактаром — сином Оздеміра Байрактара, засновника і власника компанії Baykar Makina. До слова, зятем президента Туреччини Реджепа Ердогана. Він попросив у мене авторське право на пісню для використання її в ефірі якоїсь програми. Мусив швиденько підписати відповідні документи і відправити їм.
Дивовижним чином пісня стала популярною у багатьох країнах світу. Під неї висловлювали свій протест мітингарі під посольствами росії теж по всьому світу. Я нікому не забороняю її використовувати в радіоефірі. Її крутять в США, Великій Британії і майже у всіх країнах Європи, співають шведи, фіни, канадці, італійці, французи. До мене звернулися щонайменше 60 гуртів і виконавців за дозволом переспівати «Байрактар». Тож я маю велику колекцію її виконавців. Перекладена вона на 30 мов світу, зокрема й на японську та корейську.
«Пісня була перекладена на 30 мов світу, зокрема й на японську та корейську».
«Найкраща моя пісня — „Я щасливий“… Починаю з неї всі свої концерти»
— Чи вважаєш цей твір найкращим у творчості?
— При всій її популярності, не вважаю. Переконаний, що найкращу поки що пісню написав одразу після «Байрактара». Вона створена 1 березня і має назву «Я щасливий». Тоді я вирішив якимось чином структурувати всі свої емоції, узгодити свої бажання, можливості й обов’язки з подіями навколо. Вона дала відповідь багатьом чоловікам перед тим, як піти на війну. Там є такі слова:
Я щасливий, що побратими
Підставляють своє плече.
Якщо я буду поряд з ними,
Ворог здохне або втече…
Я щасливий, що Україна
Довела, що її народ
Не опуститься на коліна
І затулить росії рот.
Переконаний: скоро НАТО
Після нашої боротьби
Україну буде благати
Щоб до складу її увійти!
Вона має не лише філософське наповнення, а й містить інструкцію до дій. Як правило, починаю з неї всі свої концерти. Взагалі, коли я пишу пісні та бачу результат: реакцію слухачів і глядачів, їхні відгуки, це для мене надзвичайний допінг.
— Як взагалі під час війни пишуться пісні?
— Легко. Знаєте, у мене було чи то видіння, чи сон, що з небес мені сказали: «Тарасе, коли ти напишеш 50 пісень патріотичного спрямування, Україна переможе».
Винос. «У мене було чи то видіння, чи то сон, що з небес мені сказали: «Тарасе, коли ти напишеш 50 пісень патріотичного спрямування, Україна переможе».
— Скільки на сьогодні їх у тебе?
— 36. А взагалі у мене їх сотні. Я їх не класифікую і не впорядковую. Це моє хобі. Знову ж таки — я щасливий, що хобі стало частиною моїх посадових обов’язків і життя. Якось до мене на студію приїхав мій давнішній приятель, послухав пісні і каже: «Та ти знаєш, що в тебе виходить історія війни у піснях».
— І у кожної пісні своя історія…
— Звичайно. До сотого дня широкомасштабної рашистської навали я написав пісню «Стати Героєм». Дорога для мене пісня «Весна в Маріуполі», хоча в цьому місті я ніколи не був. Написана вона під враженням героїчної оборони міста.
Тривалий час не міг написати твір, який би присвячувався пам’яті загиблих за Україну бійців. Натомість у нас війна і тема смерті неминуча. Але тривалий час просто не був готовий до такої роботи, не знаходилось правильних слів для пісні, щоб донести свої відчуття й переживання. І от одного разу я відчув, що час прийшов, але зробив пісню від імені тих, хто загинув — «Недописані слова». Це, по суті, співають душі загиблих. Пісня серцем були прийнята жінками, матерями, чиї чоловіки та сини загинули, захищаючи Україну.
«Зробив пісню від імені тих, хто загинув — „Недописані слова“. Це, по суті, співають душі загиблих»
— Виконай її, будь ласка, прямо зараз в пам’ять загиблих воїнів.
[embedded content]
Відео пісні «Недописані слова».
— Їздиш з виступами в район бойових дій?
— Минулого літа в мене вже було достатньо пісень, щоб робити якийсь гастрольний тур. Розробив програму десь на хвилин п’ятдесят, записав мінусовки і поїхав. У прифронтовій зоні мене попередили про започатковані обмеження: встановлена певна відстань від «нулів» і програма повинна бути не більше ніж 30 хвилин. Я проїхався по лікувальних закладах, де надають допомогу пораненим. Потім виступав у частинах, які відійшли з «нулів» на короткий відпочинок. Буквально два тижні тому співав для бійців механізованої бригади й окремо для танкістів. Усе це в рамках виконання службових обов’язків.
До речі, коли навесні я виїжджав до Данії на лікування онкозахворювання за програмою Єврокомісії, познайомився там з українськими волонтерами незалежної данської гуманітарної некомерційної організації Bevar Ukraine. Ми роззнайомилися і вони запитали, чи можу я дати невеличкий концерт для українських і данських волонтерів. На що я відповів, що мені потрібна хоч якась гітара. І от українка, яка вже понад 30 років живе в Данії, подарувала мені доволі стару гітару 50-річного віку, на якій грав свого часу її чоловік — колишній рокер. Концерт був не лише для волонтерів, а й для наших поранених військовослужбовців, які знаходяться там на лікуванні. Тобто, лікуючись там, я ще й розважав наших земляків.
«Українка, яка вже понад 30 років живе в Данії, подарувала мені доволі стару гітару 50-річного віку»
«У проєкті Соні Сотник „На шапку“ мені вдалося зібрати 80 тисяч гривень»
— Нещодавно ти взяв участь у проєкті Соні Сотник «На шапку» в Pepper’s Club. Можна трохи подробиць?
— Це благодійний концерт в рамках збору коштів на кісткові імпланти для наших поранених бійців. Із задоволенням взяв участь. Щасливий, що вдалося зібрати завдяки моєму виступу 80 тисяч гривень, враховуючи, що на концерт прийшли не самі багаті люди — мої знайомі, приятелі, колеги, фанати. Ця сума вища за середню. Рекорд за 8 років існування проєкту, здається, належить Олександру Положинському — 200 тисяч. Відверто кажучи, я трохи побоювався, що мало прийде моїх прихильників. Але вони мене не підвели, за що я їм безмежно вдячний.
— Традиційне питання наприкінці розмови: чим плануєш потішити прихильників найближчим часом?
— Під час лікування в Копенгагені я написав 10 пісень. Вони ще не є закінченими творами. Тому є над чим працювати. Це найближчі плани. Але вже після поїздки в район бойових дій, де виступлю з невеличкою концертною програмою.
— Дякую за цікаву розмову і бажаю нових творчих успіхів заради нашої Перемоги.
Фото і відео Дмитра Юрченка, Віталія Солоного та з архіву Тараса Боровка.