У життя харків’янина старшого солдата Вадима війна увірвалась ще у 2014 році. Хлопцю було лише 20 років, але він твердо вирішив іти захищати країну від російських агресорів. Іншого шляху для активного учасника харківського Євромайдану не існувало. Вадим вже тоді на власні очі побачив, що несе із собою «русскій мір», тому чітко розумів: на кону стоїть доля його країни, і необхідно за будь-яку ціну зупинити підступного ворога. Армійського досвіду в нього практично не було, але швидко опанував військову справу — став кулеметником у розвідувальному батальйоні.
Війна виявилася жорстким вчителем. Наприкінці 2014 року його підрозділ перебував у найгарячішому місці фронту — Дебальцевому. На початку нового року розвід група, у складі якої був і Вадим, отримала бойове завдання — спостерігати за пересуванням російських військ поблизу Вуглегірська та своєчасно надавати координати для знищення їхніх військових угруповань. На той час численні батальйонні тактичні групи армії РФ перетнули державний кордон України і вже вели активний наступ з наміром оточити наші підрозділи поблизу Дебальцевого.
— 29 січня 2015 року окупанти почали широкомасштабний наступ на Вуглегірськ, — згадує події тих днів Вадим. — На наші позиції, де перебувало 36 осіб, більшість з яких належало Чернігівському 1-му батальйону територіальної оборони, виїхало 10 танків і 20 броньованих машин, у яких перебував десант ворога. Кількість піхоти становила більше ніж три сотні. За ознаками екіпірування та озброєння було зрозуміло, що це регулярні війська РФ. Перевага в живій силі та техніці була на боці противника. Зупинити наявними вогневими засобами російські танки нам не вдалося. На позиції було тільки СПГ, АГС і ПТУР. Окупанти прорвалися до наших траншей і почали вести хаотичний вогонь. З броньованих машин висаджувалася піхота, яка також вступала в бій. У руках багатьох російських найманців було і сучасне російське озброєння, зокрема кулемети РПК «М». Нам була потрібна термінова допомога, тому не було іншого виходу, як викликати по рації вогонь на себе. У цей момент один із ворожих танків провалився в окоп і завалився на бік. З нього вискочив танкіст і відкрив вогонь з автомата, потім кинув гранату в бліндаж, у якому були бійці батальйону тероборони. Два воїни зазнали поранень. Побачивши мене, танкіст зробив декілька пострілів по мені, але я виявився більш влучним. Після цього я відкрив вогонь по танку з РПГ. Певно, екіпаж побачив, звідки я веду вогонь, і у мій бік почала повертатись башта. За мить пролунав постріл, але снаряд влучив у землю попереду бойової машини, тому що танк лежав практично на боку, і навідник не зміг нормально прицілитися. Від свого ж розриву Т-72 зазнав значних пошкоджень і фактично вийшов із ладу. Тоді ж я відчув, як по нозі розтікається кров. У ногу потрапила куля.
Підрозділ почав відступати. І коли на виході з Вуглегірська нас накрила артилерія, я дістав друге поранення, цього разу осколкове в обидві ноги. Дивом вдалося вирватися з того пекла і згодом дістатися до своїх. Того дня втратив багато побратимів, ще більші товаришів зазнало поранень, деякі потрапили в полон. Після тривалого лікування та реабілітації отримав ІІІ групу інвалідності і в 2017 році довелося звільнитися з армії. Але у 2020 році знову повернувся до строю, тому що не можу сидіти вдома, коли мої друзі продовжують захищати Батьківщину.
Нині Вадим у складі одного з механізованих підрозділів виконує бойові завдання в районі проведення операції Об’єднаннях сил. Його бойовий досвід, особиста мужність і відвага мотивують молодих солдатів і надають їм віри у власні сили та впевненості у нашій Перемозі.
Фото автора