Прочитаєте за: < 1 хв. 29 Жовтня 2023, 3:33
Про це зазначила заступниця Міністра захисту довкілля та природних ресурсів України Олена Крамаренко під час дискусії «Перспективи реформи державного екоконтролю у часи повномасштабної війни» в Медіацентрі Україна, інформує пресслужба Міндовкілля.
За її словами, в перспективі Україні знадобиться ще 20-30 років, щоб дофіксувати та дорахувати збитки довкіллю, заподіяні росією, а це додатковий функціонал, що покладений на Держекоінспекцію.
Прочитаєте за: 6 хв. 21 Вересня 2023, 13:24
21 вересня відзначають Міжнародний день миру. російська агресія проти України, яка розпочалася у 2014 році та перетворилася на широкомасштабну війну 24 лютого 2022 року, зруйнувала мир у нашій державі.
Більше про значення Міжнародного дня миру для українців розповів у інтерв’ю АрміяInform Постійний представник Програми розвитку ООН в Україні Яко Сільє.
— Розкажіть детальніше про Міжнародний день миру і, на вашу думку, наскільки він актуальний для України?
— Міжнародний день миру відзначається щорічно 21 вересня. Цей день, заснований Організацією Об’єднаних Націй у 1981 році, присвячений зміцненню ідеалів миру як усередині, так і між усіма націями та народами. Міжнародний день миру є колективним моментом для глобальних роздумів, часом, коли весь світ має об’єднатися, щоб сприяти мирному співіснуванню, розумінню та єдності. Можливі заходи в цей день варіюються від громадських зборів, освітніх програм, публічних заходів до міжнародних кампаній, які підкреслюють нагальність миру в районах, охоплених конфліктом.
Отже, Міжнародний день миру, хоч і має глобальне значення, має особливий резонанс для України. Це одночасно нагадування про нинішню боротьбу нації та маяк надії на мирне, справедливе та єдине майбутнє.
— Як Програма розвитку ООН та міжнародна спільнота можуть допомогти Україні в питаннях відновлення від наслідків російського вторгнення?
— Після жахливого нападу росії на Україну з’являється шанс не просто відновити, а й змінити націю на краще. Попри неймовірні труднощі, Україна залишається сильною, її стійкість віддзеркалює десятиліття трансформаційних зусиль: інноваційні реформи, цифрові стрибки, співпраця громадянського суспільства та сильний дух волонтерства.
Незламний дух України, підкріплений такими рішучими союзниками, як Програма розвитку ООН (ПРООН), керується лозунгом «Відновлюймо краще». Це бачення, яке ПРООН відстоює впродовж десятиліть, особливо після війн і лих. Воно передбачає суспільство, яке відродилося після кризи, не просто відновлене, а й покращене — більш інклюзивне, спрямоване у майбутнє та міцне.
ПРООН допомагає Україні підготуватися до більш екологічного та сталого майбутнього — від просування енергоефективних практик і застосування децентралізованих відновлюваних джерел енергії до інвестування в проєкти, які охоплюють екологічний транспорт, біозбереження та навіть перепрофілювання будівельного сміття, яке утворилося внаслідок бойових дій, для ремонту важливої інфраструктури. Наше бачення є цілісним та поєднує турботу про навколишнє середовище з фінансовими стратегіями, допомагаючи Україні знайти кошти для втілення цих програм у реальність.
Співпраця з ПРООН гарантує, що відновлена інфраструктура (школи, лікарні чи будинки) буде не просто високої якості, а й «розумною». Будівлі інклюзивні, екологічні та оптимізовані для споживання енергії. Крім того, ми зосереджуємося не лише на довгостроковій перспективі. Вирішуючи нагальні проблеми, як-от, ремонт основних енергетичних мереж і очищення від залишків вибухонебезпечних предметів, ми закладаємо основу для майбутнього процвітання.
— Як Цілі сталого розвитку можуть допомогти досягти процвітання в глобальному масштабі?
— Цілі сталого розвитку (ЦСР) — це набір із 17 взаємопов’язаних цілей, розроблених для сприяння процвітанню, захисту планети та забезпечення миру та процвітання для всіх людей до 2030 року. Ось як вони можуть допомогти досягти процвітання в глобальному масштабі:
По суті, Цілі сталого розвитку окреслюють бачення спільного процвітання, коли кожна людина з усіх куточків світу може прагнути до життя, сповненого гідності, призначення та добробуту. Однак досягнення ЦСР залежить від миру. Особливо в умовах, коли одна країна вторгається в іншу, реалізація цих цілей стає дедалі складнішою. Протиставляючи корінні причини бідності, нерівності та погіршення навколишнього середовища, ЦСР переконують світову спільноту в необхідності миру.
Підкреслюючи цим, що без нього мрія про стійке, інклюзивне та загальне процвітання для таких країн, як Україна, залишається недосяжною.
Прочитаєте за: 2 хв. 5 Вересня 2023, 15:23
Підрив російськими загарбниками греблі Каховської ГЕС та її подальша руйнація призвели до неконтрольованого скидання величезного обсягу води — близько 72,5% від її загального об’єму, яка знаходилася до руйнації греблі у водосховищі. Тим часом спеціалісти ще продовжують встановлювати достеменні наслідки цього злодіяння. Про таке в рамках брифінгу в Military Media Center зауважив перший заступник голови Державної екологічної інспекції України Дмитро Заруба.
За словами посадовця-еколога, Державна екологічна інспекція за час від дня російського теракту на Каховської ГЕС до сьогодні взяла понад 600 проб води в районах Херсонської Миколаївської, Запорізької, Дніпропетровської областей. Результати проведених дослідів зафіксували значне забруднення води нафтопродуктами: ступінь перевищення їхнього вмісту іноді сягав у шість разів. Разом із тим були затоплені артезіанські свердловини та каналізаційні насосні станцій, сталося забруднення джерел питного водопостачання.
Також Дмитро Заруба зазначив, що наслідками цього агресивного акту стало порушення середовища існування риби, молюсків, ракоподібних, птахів, земноводних та інших тварин, які заселяють акваторію та прибережні комплекси від греблі Каховського водосховища і нижче за течією до Кінбурнського півострова.
Значне масоване потрапляння прісної води до Чорного моря призвело до певного його опріснення у прибережних регіонах Одещини. Утім, як вказав еколог, поступово ситуація з цими показниками стабілізувалася.
Серйозну загрозу довкіллю становлять вибухонебезпечні предмети. За словами першого заступника голови Держекоінспекції України, постраждалі від акту російського екоциду території важко розміновувати через мул. Роботи на таких ґрунтах можуть зайняти до 15 років.
— Вибухонебезпечні предмети важко ідентифікувати, тому процес розмінування на висушених територіях важкий та займає багато коштів і часу. В Європі є певне визначення — закриті території після ведення бойових дій. Це національні парки в Німеччині, які заміновані скляними мінами, тому що їх розмінувати фактично неможливо, тільки спеціальними тралами. Ці парки зробили закритими заповідними зонами, — сказав Заруба.
На сьогодні, за інформацією від керівництва Держекоінспекції, зафіксовані приблизні збитки по Каховському водосховищу сягають півтора мільярда доларів. Тим часом Державна екологічна інспекція розрахувала попередні збитки по всій території України.
— Вони вже складають понад два трильйони гривень, тобто більше ніж 55 мільярдів доларів, — повідомив посадовець.
— Що стосується питань, що далі робити з Каховським водосховищем, то дійсно йдуть експертні дебати відновлювати чи не відновлювати. На сьогодні остаточного рішення немає. Звичайно є певна частина експертів, які кажуть, що потрібно її відновити в тому обсягу, як вона була, інші кажуть, що це не потрібно. Але велика кількість сільгоспземель не має води і як в наступному році буде пов’язано з продовольчою безпекою — це теж велике питання, — резюмував Дмитро Заруба.
Прочитаєте за: 12 хв. 12 Червня 2023, 17:46
Військово-політична організація НАТО є одним з головних партнерів України у сфері безпеки. Для нашої держави членство в Північноатлантичному альянсі відкриває великі можливості для співпраці.
Свою історію дослідження НАТО та Чорноморської політики Альянсу в інтерв’ю кореспонденту АрміяInform у межах проєкту UAreNATO розповіла директорка програми безпекових студій Ради зовнішньої політики «Українська призма» Ганна Шелест.
— Якщо дивитися з широкої ретроспективи на історію відносин Україна — НАТО, то які були, на вашу думку, ключові моменти у співпраці між Україною та Альянсом?
— Коли ми говоримо про євроатлантичну інтеграцію, то більшість чомусь починає розповідати про етап після 2014 року.
Але якщо ми подивимося на те, що фіксувало відносини Україна — НАТО, то, звичайно, потрібно заглиблюватися раніше. Від першої місії, коли Україна взяла участь у Боснії в 1994–1995 роках та ініціативи «Партнерство заради миру», яку першою підтримала наша держава. До, звичайно, Хартії про особливе партнерство — вона теж була першою в історії НАТО. Документ подібного типу до цього не підписували.
Навіть з росією подібні документи НАТО підписали вже декілька місяців пізніше після нас.
Довідково. Ганна Шелест — дослідниця міжнародної безпеки, кандидатка політичних наук. Випускниця Одеського національного університету імені І. Мечникова. У 2004–2015 роках — провідна наукова співробітниця Одеського філіалу Національного інституту стратегічних досліджень. У січні-травні 2014 року була гостьовою науковою співробітницею Коледжу оборони НАТО (Рим). З 2015 року — в Раді зовнішньої політики «Українська призма», де з 2020 року є директоркою програми безпекових студій. З червня 2022 року — наукова співробітниця (нерезидент) програми трансатлантичної оборони та безпеки Центру аналізу європейської політики (Вашингтон).
— Чому важливо згадувати всю історію відносин України з НАТО після 1991 року?
— По-перше, історія демонструє, що Україна йшла євроатлантичним шляхом всі ці 32 роки. Це не щось раптом пов’язане з Євромайданом. І водночас це допоможе об’єднати різні групи населення, продемонструвати, що різні політичні партії та президенти підтримувати рух України до НАТО.
По-друге, що є інституційна пам’ять. Це означає, що ми працювали з НАТО вже багато років. У нас є велика історія і робота, яка тривала — особливо до 2010 року. Але це важливо і для того, щоб знати, де були найбільші помилки і де були сумні періоди, коли у 2010-му було прийнято рішення, що ми не йдемо в НАТО.
Читайте також: АрміяInform розпочинає проєкт про історію співпраці Україна — НАТО
При цьому скільки всього було зроблено, щоб підтримка з 30% знизилася до 13% якраз у грудні 2013 року. Мені здається, що ці віхи як позитивні, так і негативні — нам варто знати і пам’ятати для того, щоб вивчати.
З точки зору військових, НАТО — це бути з найкращими
— Чому НАТО важливе для України?
— Давайте поділимо на декілька груп.
Перша — суто військова частина. З точки зору військових, НАТО — це бути з найкращими. Причому не тільки вчитися в них, а й мати майданчик найкращих практик, обговорень, планування, де спільними зусиллями можна щось вирішити.
Друге, це звичайно демократичні цінності. Давайте не забувати, що Альянс — це не лише військовий блок. НАТО — це військово-політична організація. Там з 1999 року слово «політичний» дуже часто ставлять на перше місце, бо Альянс без демократії, прав людини та цивільного контролю не існував би.
Коли викладаю історію відносин Україна — НАТО, то наводжу приклад Іспанії, яка стала членом Альянсу після смерті Франсіско Франко та демократизації (1982 рік. — Ред.). І це було не про військову взаємосумісність, а про демократичний контроль.
Тому для України політичні аспекти дуже важливі, адже НАТО — це наш цивілізаційний вибір.
НАТО — це цивілізаційний вибір України
Третє — це пункт про колективну безпеку. Ця ідея — це не суто те, що нас можуть разом захистити, але й фактор стримування. Водночас це і фактор колективної відповідальності. З урахуванням тих загроз, які існують, це є дуже важливим. Часто ми його недооцінювали. Так, він складний для імплементації, але ми бачимо, наскільки це сильний фактор стримування багатьох загроз.
Не будемо забувати і про внутрішній ефект — членство в Альянсі має істотній вплив всередині країни. Особливо на реформи. Причому якщо ми почитаємо Річну національну програму, то це не тільки про сектор безпеки та оборони. Але, як показала історія наших сусідів, членство в НАТО дуже сильно впливає на інвестиційний рейтинг держави у світі.
Тому подібні речі варто розглядати в сукупності та розуміти, що це нам може дати практично та ідеологічно. НАТО — це певний вибір для нас, ким ми хочемо бути.
Членство в Альянсі впливає не лише на реформи у сфері оборони, але й на інвестиції в країну
— Коли ви почали досліджувати НАТО?
— Я завжди займалася безпековими організаціями, тому НАТО було постійно в моєму дослідницькому радарі. Дуже серйозно почала вивчати Альянс у 2013–2014 роках. Зокрема, коли працювала в Оборонному коледжі НАТО.
Тоді зрозуміла багато моментів, які неможливо зрозуміти, коли ти досліджуєш тему зі сторони. А коли ти потрапляєш в середовище, то починаєш розуміти логіку певних рішень, які до цього були чимось бібліотечним для мене.
У 2014-му військові НАТО були чудово обізнані щодо Афганістану, Іраку і водночас майже нічого не знали про Україну та Чорне море
— Розкажіть докладніше, будь ласка, про вашу роботу в Оборонному коледжі НАТО в Римі. Що ви там досліджували?
— Оборонний коледж НАТО — дуже цікава інституція, якій вже десятки років. В Альянсі є два коледжі: Школа НАТО (Обераммергау, Німеччина) для молодших офіцерів і Оборонний коледж НАТО (Рим, Італія) для старших офіцерів. У Римі головна навчальна програма — 6-місячний курс. І в них є ще дослідницький елемент та короткі курси — від трьох днів до двох тижнів.
Навчання триває для військових країн-членів НАТО та країн-партнерів. Офіцери прибувають туди на навчання або якщо йдуть на дуже серйозне підвищення, або починають ставати представниками своїх країн при НАТО, наприклад. Це такий перехідний лідерський етап для них тактичного і стратегічного рівня.
І в коледжі є Дослідницький департамент, у якому є можливість стати запрошеним дослідником, зокрема й для країн програми «Партнерство заради миру». Отже, це і була можливість для мене як представниці України.
Для мене це було дуже цікаво, бо приїхала туди 8 січня 2014 року. Провівши Новорічну річ на Майдані, я була впевнена, що ще трішечки і все закінчиться. Що я можу їхати спокійно. Я їхала з тематикою «політика НАТО в Чорноморському регіоні». Мені було цікаво дослідити, чи готові в Альянсі розробити окрему регіональну стратегію.
За 4 місяці я повинна була поспілкуватися, дослідити та зробити аналіз для них з рекомендаціями для НАТО про Чорноморську політику.
У Римі я опублікувала дослідження в лютому (ще до анексії) саме про Майдан.
Зрештою мені довелося писати про Майдан і пояснювати, що відбувалося в Криму.
До мене в кабінет стояла велика черга офіцерів. Вони були чудово обізнані у справах Афганістану, Іраку і водночас майже нічого не знали про Україну та Чорне море. Тому замість класичної дослідницької роботи 4 місяці здійснювала просвітництво для представників НАТО. І як на мене, це було вкрай важливим.
Про Чорне море я опублікувала окреме дослідження — вже з новими реаліями. Але тоді це було більше пояснення для військових Альянсу — хто ми, де ми, чому ми.
Туреччина формувала імідж в НАТО як головного джерела інформації про Чорне море
— Чому, на вашу думку, НАТО досі не сформувало Чорноморську стратегію?
— Ми лобіювали це питання щонайменше з 2014 року. Пригадую багато зустрічей, коли ми були в Брюсселі, проговорювали це. Пам’ятаю першу зустріч за тематикою стійкості, яку зібрали в розрізі саме Чорного моря.
Проблема полягає у двох речах, які частково взаємопов’язані.
Перша — це Туреччина. Ця країна з моменту свого членства в НАТО (1952 рік. — Ред.) намагалася створити свій імідж як головного джерела інформації про Чорне море. Особливо було помітно з 1991 року, що Анкара достатньо потужна, щоб протистояти росії. І що Чорне море повинно бути регіональною сферою відповідальності.
Коли Румунія стала членом НАТО (2007 рік. — Ред.), то почали більше заявляти про потребу в більшій присутності США і Альянсу в Чорноморському регіоні. Це був достатньо серйозний диспут між Бухарестом і Анкарою.
Другий момент. Навіть коли три з шести причорноморських країн стали членами НАТО, то Альянс все одно продовжував сприймати військово-морський домен (вимір) фактично як сусідство. Іншими словами, зона відповідальності НАТО обмежувалася береговою лінією.
З чим це було пов’язано, я для себе до кінця так і не зрозуміла.
Навіть якщо ми подивимося на Спеціальну передову присутність НАТО, то там є авіа-компонента, там є про допомогу країнам, а морського виміру там немає. Дещо окреме — візити представників ВМС країн НАТО.
І вироблення стратегії НАТО по Чорному морю це про усвідомлення, а не про політику. Адже поки не буде розуміння, що Чорне море є частиною простору Альянсу, то ви не зможете сформулювати свою політику в регіоні.
— Чим так важлива для України нова Стратегічна концепція НАТО, затверджена на саміті в Мадриді у червні 2022 року?
— Перше — там нарешті НАТО чітко сформулювало, що росія — агресор. Адже в попередній Концепції 2010 року росія була названа «стратегічним партнером». І фактично ця концепція діяла до 2022 року. У Деклараціях самітів, звичайно, почали називати росію агресором трішки раніше, але на стратегічному рівні це не змінилося.
Після 2014 року в документах НАТО було вже багато згадок про гібридні загрози. Але до 2022 року зберігалися фрази у стилі — так, росія погана по відношенню до України, але в стратегічних питаннях, як, наприклад, боротьба з тероризмом, ядерна зброя, ми повинні співпрацювати.
Я знаю, що ці формулювання у Стратегічній концепції змінювалися в останню хвилину, адже коли почалося вторгнення 24 лютого, то чернетка тексту була готова. НАТО повинно було узгоджувати його по столицях. І текст переписували у квітні щодо багатьох питань, пов’язаних із російською агресією.
Друге — це, звичайно, роль Китаю, яка там з’явилася. До цього взагалі у Стратегічних концепціях НАТО про Китай не було згадано. І фактично немає в деклараціях самітів.
Але з іншого боку, я не можу сказати, що Україна отримала багато, як і загалом партнери Альянсу.
Для мене в новій Стратегічній концепції дуже мало про партнерів. Хоча НАТО постійно наголошує на тому, що їхньої безпеки не може бути без безпеки партнерів.
Беручи до уваги логіку, до якої спрямовувався Альянс в попередні роки, я очікувала більш конкретно прописаних моментів щодо країн-партнерів.
Для мене було великим здивуванням, що EOP (Партнерство з розширеними можливостями) взагалі не артикульоване в новій Концепції. EOP — це неформальна програма та скоріше політичне рішення закріпити цих партнерів, підвищивши їхній статус.
Натомість побачити про «Партнерство заради миру» — це було певним сигналом, наскільки НАТО серйозно ставиться до EOP як серйозного інструменту. Особливо після того, як було ухвалено рішення про надання членства в Альянсі Фінляндії та Швеції.
З іншого боку, чому я кажу, що там багато непрямих змін для України. Якщо уважно читати документ, то там можна знайти пріоритети НАТО, де відкриваються додаткові можливості для України.
— Наприклад?
— Навіть якщо ми відкриємо частину щодо клімату. Альянс дуже велику увагу приділив зв’язку клімату і безпеки. В них є окремі дуже цікаві оповіді за останні пару років.
Це важливо, бо ми говоримо про те, що місцевість змінюється через клімат. Плюс у нас виникають нові неочікувані загрози, як-от повені, землетруси. Ці чинники неабияк впливають на застосування сил безпеки і оборони.
Враховуючи географію нашої країни, де є транскордонні річки (Дністер, Дунай тощо), необхідно розуміти, як зміна клімату впливає на регіон. Чорне море — суцільне екологічне питання.
Плюс наслідки війни на територію України та клімат. Найяскравіший та трагічний приклад — підрив росіянами греблі Каховської ГЕС.
— Які у вас є очікування від саміту НАТО у Вільнюсі, враховуючи історію Бухаресту-2008?
— Я боюся, що багато рішень буде ухвалено в останню хвилину. Ця остання хвилина буде залежати як від ситуації на фронті, так і від наполегливості наших політиків, дипломатів та аналітиків із союзниками.
У нас місяць до саміту — це дуже мало і дуже багато водночас.
У Бухаресті все змінилося вже на самому саміті. До останньої хвилини було незрозуміло, чи буде надано для України і Грузії ПДЧ.
Я розмовляла з послами, як брали участь у цих переговорах. Вони були вражені, як російські дипломати закликали до себе французьких і німецьких представників біля колон Військового клубу, де відбувався саміт. росіяни до останньої хвилини вмовляли їх відмовити в наданні ПДЧ Україні і Грузії.
Бухарест нас навчив тому, що до останньої хвилини, поки декларація не буде підписана, все можна ще змінити і втратити, на жаль, теж.
Інтерв’ю записане в межах UAreNATO — спільного проєкту АрміяInform, Місії України при НАТО та Центру інформації та документації НАТО в Україні про історію і сучасність відносин між Україною та Північноатлантичним альянсом.
Прочитаєте за: 6 хв. 7 Червня 2023, 19:01
Підірвавши 6 червня Каховську ГЕС, яка досі перебуває під російською окупацією, рф здійснила акт екоциду проти України та Європи. Без перебільшення, це масштабна трагедія для навколишнього середовища Херсонщини та Миколаївщини. АрміяInform запитала в екологів про можливі наслідки цього злочину для екосистем Півдня України.
Спочатку трохи передісторії. До радянських часів території Півдня України були центром традиційного господарства. Отже, зрошування земель не мало механічного характеру. Після радянської окупації України москва почала будувати гідроелектростанції задля перерозподілу водних ресурсів на промислові об’єкти поблизу.
Після початку широкомасштабного російського вторгнення окупанти захопили частину Херсонщини включно з територією Каховської ГЕС. Знищивши дамбу, яка стримувала воду, російські загарбники призвели до масштабного затоплення територій на південь від Нової Каховки. Внаслідок цього під загрозою опинилися тварини, які гинуть під течією води. Але українці сильні та роблять все можливе, щоб евакуювати також і своїх улюбленців.
росія вчинила найбільший акт екоциду за період широкомасштабного вторгнення
Ситуація з Каховською ГЕС є наочною ілюстрацією впливу російсько-української війни на довкілля. Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України співпрацює з Офісом Генпрокурора України щодо засудження російських екозлочинів та комунікує з міжнародними партнерами стосовно інформування ситуації.
Як заявив міністр захисту довкілля та природних ресурсів України Руслан Стрілець, «росія вчинила найбільший акт екоциду за період повномасштабного вторгнення. Підрив дамби Каховської ГЕС матиме катастрофічні наслідки для довкілля».
З переліком видів рослин та тварин, що можуть постраждати від російського екотероризму, можна ознайомитися в матеріалі, який підготувала «Українська природоохоронна група».
Забруднення води та зникнення нерестовищ — серед наслідків підриву росіянами Каховської ГЕС
Еколог, експерт Мережі захисту національних інтересів «АНТС» Олег Листопад розповів у коментарі АрміяInform про очікувані наслідки від затоплення для природи Півдня України.
«Перш за все маємо подивитися, що буде відбуватися нижче та вище дамби. Нижче греблі підніметься рівень води і буде затоплено або підтоплено населені пункти. В тому числі вигрібні ями, нужники, смітники. І все це попливе далі вниз річкою. Відповідно, відбудеться забруднення нижньої течії Дніпра. Там розташований Нижньодністровський національний природний парк, який наразі перебуває під тимчасовою окупацією. Це все понесе в Чорне море.
Вже зараз почалося зниження рівня Каховського водосховища. Це означає, що буде, наприклад, особливо на лівому березі, осушено сотні гектарів нерестовищ. У 2023 році нерест уже відбувся, але ще не всіх видів риби. Наступного року явно ми не будемо мати нерестовищ», — зазначив Олег Листопад.
Популяції червонокнижних тварин можуть зменшитися наполовину
Михайло Русін, кандидат біологічних наук з Київського зоологічного парку прокоментував АрміяInform, як саме знищення Каховської ГЕС може позначитися на екосистемі Півдня України.
«Найбільш вразливою є територія Нижньодніпровських (Олешківських) пісків. Це та територія, де дуже багато рідкісних видів, їх ще називають ендемічні, тобто ті, які не зустрічаються більше ніде в світі. Або види, які є саме там.
Також, це пониззя Дніпра, і якщо Херсон розташований на високому правому березі Дніпра, то лівий берег — низький. Зрозуміло, що вода має піти саме на лівий берег.
Будуть знищені як тварини з Червоної книги України, так і цілі екосистеми. До прикладу, популяції степової мишівки та ємуранчика Фальц-Фейна можуть зникнути на 70%, сліпака піщаного — наполовину.
Якщо казати про міжнародний резонанс, то знищуються там популяції видів, які охороняються Бернською конвенцією. Види, які занесені до Міжнародного червоного списку та інших міжнародних природоохоронних конвенцій», — наголосив Михайло Русін.
Унікальний Національний парк «Олешківські піски» та Кінбурнська коса можуть зникнути під водою
Михайло Русін також розповів про вплив знищення Каховської ГЕС на заповідники поруч, частина з яких перебуває під російською окупацією.
«До речі, на Херсонщині є території, які важливі для птахів міжнародного значення. Це заплава Дніпра, яка, ймовірно, буде повністю затоплена, та острови біля Кінбурна, де водяться рідкісні види птахів. Всі ці території можуть дуже сильно постраждати.
Там також є міжнародні резервати ЮНЕСКО. Це Чорноморський біосферний заповідник, основна частина якого може дуже сильно постраждати від затоплення.
Після підриву дамби вода впаде та перестане качатися по Північнокримському каналу. А там в окупації перебувають Чорноморський біосферний заповідник, Національний парк «Олешківські піски» та Кінбурнська коса. Ці природоохоронні території можуть бути затоплені.
Асканія-Нова та інші території, швидше за все, навряд чи сильно постраждають. Вода до них не дійде, бо дуже далеко. Але можуть бути негативні наслідки після того, як Північнокримський канал зникне як явище».
Про знищення системи зрошення
Олег Листопад розповів про знищення системи зрошення Півдня України.
«Важливо розуміти, що будуть проблеми з поливом на Півдні. Від Північнокримського каналу Херсонщина теж зрошується. У моєї мами дача на схилі Дніпра, нижче Запоріжжя. Там були змиті схили, радгоспи не могли нічого з ними зробити. Віддали території людям. Люди перетворили це на суцільні сади біля Дніпра, але вони поливні. І це був важливий кліматичний чинник у цьому регіоні.
Коли у 2022 році російські загарбники окупували Каховку, то вони зруйнували тимчасові дамби, які побудували біля Північнокримського каналу. І вода знову пішла в Крим.
До 1950-х років Каховського водосховища не було. Криму було достатньо власної води. Ця вода, яку подають туди каналом, була потрібна для промисловості та зрошення. Якщо говорити про промисловість, то це великі хімічні підприємства на півночі Криму — дуже екологічно шкідливі. Плюс військові бази ще за часів срср.
За правильного водного менеджменту та аграрної політики, то ми повертаємося до ситуації 1950-х років, коли водосховища не було.
Тимчасове рішення — водоводи зробити можливо, хоч і трохи складно технологічно».
Михайло Русін солідарний з колегою у поглядах щодо того, як краще буде повернутися до дорадянської системи зрошування, відновивши традиційне господарство.
«Каховське водосховище на 90% використовувалося для зрошення, тобто майже вся Херсонська, Запорізька області використовували воду. Тепер буде значно складніше там проводити зрошення. Це все може призвести до зміни характеру господарювання. Це необов’язково погано, тобто насправді Каховська ГЕС — це був радянський спадок, який не давав розвиватися територіям більш стало.
Після звільнення та відбудови територій необхідно врахувати всі збитки, які було завдано через руйнування системи зрошення. Можна буде відновити традиційну систему господарювання, тобто без зрошення, але з крапельним поливом, який більш заощадливий до водних ресурсів.
Розвивати згодом пасовищне господарство. Нинішня катастрофа може стати несподіваним ключем для відродження традиційного господарства, яке було завжди притаманним для Півдня України», — резюмував Михайло Русін.
Фото Дмитра Завтонова
Прочитаєте за: 9 хв. 17 Квітня 2023, 13:16
Україна розповідає про екологічні злочини рф на рівні ООН та інших міжнародних організацій, бо світ має про це знати. Водночас тривають процеси європейської інтеграції нашої держави в аспекті навколишнього середовища. І від реформ, які ми впроваджуватимемо в сфері поводження з відходами, енергетикою, буде залежати подальший рух до Європейського Союзу.
Більше про те, чого очікувати від кліматичної конференції в Дубаї, євроінтеграцію, заповідники та війну розповів у продовженні великого інтерв’ю кореспонденту АрміяInform Міністр захисту довкілля та природних ресурсів України Руслан Стрілець.
– У січні Ви зустрічалися з виконавчим віцепрезидентом Єврокомісії з питань Європейського зеленого курсу Франсом Тіммермансом. Які результати цих переговорів? Де Україна в зеленому переході в розрізі інтеграції до ЄС?
– Ще у 2021 році була створена робоча група, яка займається питаннями координації дій для подолання наслідків зміни клімату в рамках ініціативи Європейської комісії «Європейський зелений курс». Зелений курс – це те, куди ми прагнемо прийти. Це про спільні цінності, про єдині цілі України та ЄС.
Франс Тіммерманс в Єврокомісії опікується питаннями реалізації Європейського зеленого курсу. Як сказав Президент України Володимир Зеленський під час виступу на COP27: «Дуже важко думати про кліматичну нейтральність, коли у тебе в країні йде війна». Але я хочу підкреслити, що попри війну ми все одно рухаємося у цьому напрямку і розуміємо, що зупинятися не можна.
Наша інтеграція до ЄС опосередковано впливає на Зелений курс – це паралельні процеси. Європейська інтеграція – це насамперед про виконання Додатків XXX та XXXI Угоди про Асоціацію з ЄС.
Ці додатки – це чек-лист, який маємо виконати. І якщо таку позицію, як ухвалення рамкового закону «Про управління відходами», ми виконали, то там є й інші завдання, як, наприклад, закрити всі сміттєзвалища в Україні тощо. Для цього потрібно закласти фундамент. Це – колосальна робота не на один рік. Закон України «Про управління відходами» не ухвалювався 10 років. Під час війни нам вдалося досягти його ухвалення.
Ми робимо навіть ті євроінтеграційні кроки, які не передбачені в Угоді про Асоціацію. Наприклад, нарешті ухвалено Закон України «Про забезпечення хімічної безпеки та управління хімічною продукцією». З 2015 року цей законопроєкт не ухвалювався, не був пріоритетним. А ми розуміли, що він важливий. Тепер небезпечні хімічні речовини, такі, як, наприклад, ртуть, визначені та закріплені у законі, а за неналежне поводження з ними настає юридична відповідальність.
Я впевнений, що ті фундаментальні зміни, які були ухвалені за рік широкомасштабної війни (9 євроінтеграційних законів, велика кількість постанов Кабміну та підзаконних актів) – це пришвидшений рух до ЄС.
Сьогодні перед нами стоїть надважливе завдання – провести масштабний селф-скринінг довкіллєвого законодавства України на відповідність праву ЄС. І цей аналіз стосується не тільки Додатку XXX, але й інших розділів Угоди про Асоціацію. Це важливо у контексті нашого приєднання до Європейської родини.
– Як Україна розповідає на міжнародному рівні про екологічні злочини рф?
– За 2022 рік у Міндовкілля відбулася справжня революція в міжнародних відносинах з нашими партнерами. За минулий рік ми підписали 9 міжнародних угод, починаючи з угоди зі Швейцарією про початок переговорів по статті 6 Паризької угоди. Ми почали процес консультацій про те, як ми будемо торгувати квотами на викиди парникових газів.
Також підписали меморандуми про співпрацю з Польщею, Канадою, Японією та Литвою. У 2023 році було підписано ще дві міжнародні угоди з Австрією та Фінляндією.
Конференція ООН зі зміни клімату (COP27) стала історичною для України, тому що ми вперше представили наш національний павільйон. Попри те, що у нас було дуже мало часу для підготовки, нам вдалося його організувати. Найбільшу фінансову підтримку у створенні павільйону надали Федеральний уряд Німеччини та Програма розвитку ООН (ПРООН).
Я дуже вдячний, що до цього проєкту долучилися багато учасників і від громадських організацій, і від бізнесу. Разом ми згенерували і реалізували дуже багато ідей. Зокрема, на полях конференції презентували платформу для підтримки України UNITED24.
Павільйон відвідали гості найвищого рівня: спікерка Конгресу США Ненсі Пелосі, Спецпредставник США з питань змін клімату Джон Керрі, Віцепрезидент Європейської Комісії Франс Тіммерманс, Єврокомісар Віргініус Сінкявічюс, міністри різних країн та світові лідери думок. Я особисто проводив екскурсії для високоповажних гостей.
Ми провели багато заходів, розповідаючи про злочини росії проти довкілля в Україні. Не просто говорили про цифри, а показували ці спричинені рашистами жахіття.
Бо можна перебувати за кордоном, читати якісь цифри та не розуміти, що насправді відбувається. На COP27 у нас у павільйоні були VR-інсталяції, щоб кожен зміг побачити й відчути, що таке, наприклад, зруйнована Буча, Чернігів, Харків.
Коли Єврокомісар Віргініюс Сінкявічюс або інші мої колеги приїжджають до України, то я везу їх на місця довкіллєвих злочинів. І, повірте, для наших міжнародних друзів це не туризм. Там у них на очах з’являються сльози. А потім вони повертаються до своїх країн і роблять важливі кроки для підтримки України.
Ми будемо і надалі проводити цю роботу і, поряд з економічними та безпековими питаннями, звертати увагу світу на довкіллєві наслідки війни.
– Які плани в Міндовкілля щодо конференції COP28, що відбудеться в Дубаї цього року?
– Я вже двічі особисто зустрічався з Міністеркою захисту довкілля Об’єднаних Арабських Еміратів Меріам Альмхейрі. Ми обговорювали підготовку до 28-ї Конференції ООН з питань зміни клімату. Важливо, щоб під час основних панелей був фокус на Україні. ОАЕ як країна, що головує на Конференції, може у цьому допомогти.
На СОР27 в Єгипті звернення Президента України Володимира Зеленського було онлайн, попри те, що загалом відеозвернення на конференціях ООН не допускаються. Але на СОР28 ми маємо ще більше висвітлити довкіллєві проблеми війни, яку розпочала росія в Україні. Від ОАЕ я бачу серйозну підтримку. Їм не байдуже. Впевнений, що матимемо хороші результати співпраці.
Підготовка до таких конференцій – це фінансово дуже витратні речі. Я сподіваюся, що ми знову представимо Україну на COP без залучення бюджетних коштів. Якщо раніше конференції проходили на 5% від очікувань, у 2022 році – на 50 %, то у цьому році я хочу, щоб все пройшло на 100 %.
– Як війна вплинула на заповідний фонд України? Як Ви бачите врегулювання питання частини територій заповідників, що є замінованою?
– Розмінування – це дуже складне питання. Я порушую його під час усіх своїх доповідей та інтерв’ю. Після звільнення територій, зусилля першочергово спрямовуються на розмінування населених пунктів, сільськогосподарських угідь. Розуміємо, що дійде час і до розмінування заповідних територій та лісів. Але, на жаль, не впевнений, що це буде дуже швидко.
Через міни виникає багато лісових пожеж. А чому виникла пожежа? Тому що у лісі бігає тваринка, яка зачіпає міну. Міна вибухає, спалахує пожежа. Пожежники їдуть її гасити, підриваються на іншій міні, травмуються або гинуть.
У світі не настільки багато техніки, щоб швидко розмінувати всі території. На Балканах досі є території з табличками «Міни». Після війни у них минуло 30 років, а проблеми досі існують. Україна сьогодні точно найбільш замінована країна світу. Для розмінування знадобиться дуже багато років.
Щодо впливу на заповідники, то з 24 лютого 2022 року 20% природно-заповідного фонду України постраждало від війни. Велика частина природоохоронних об’єктів зараз деокупована. Однак оцінити реальний рівень шкоди складно, адже в багатьох місцях тривають активні бойові дії.
Наприклад, у Національному природному парку «Святі гори», куди ми приїжджали нещодавно, вигоріло 60% соснових насаджень. Загалом знищено 80% території парку. На відновлення знадобляться роки.
– російсько-українська війна розпочалася у 2014 році. Так само вона вплинула на довкілля в Криму (зміна погоди), схід України (затоплені шахти). Чи веде Міністерство моніторинг впливу війни на навколишнє середовище саме з 2014-го?
– До широкомасштабного вторгнення рф фіксація збитків довкіллю в тимчасово окупованому Криму, Донецькій та Луганській областях здійснювалась у співпраці з іншими установами, зокрема:
Коли я прийшов працювати в міністерство у 2019 році, питання моніторингу окупованих територій було серед моїх повноважень. Ми провели багато заходів, зокрема в режимі обмеженого доступу. Обмінювалися тією інформацією, яка є.
Якщо ми говоримо про окупований Донбас, то у 2017 році ОБСЄ в Україні реалізувала проєкт «Оцінка шкоди, завданої довкіллю внаслідок військових дій». У межах цієї роботи було підготовлено дослідження екологічних проблем у регіоні, пов’язаних з війною. Були проведені точкові польові роботи, розроблено інформаційну систему довкілля Донбасу. Але, на жаль, більш повно зробити аналіз ми не могли, тому що неможливо було гарантувати безпеку експертів. Навіть в умовах припинення вогню, окупаційні адміністрації відмовлялись допускати фахівців на тимчасово окуповані території.
Певний аналіз здійснювався з використанням космічних знімків. Але якщо деякі речі публічно не озвучувалися, то це було правильне рішення.
– Сучасне розуміння безпеки включає в себе й зміну клімату. Про це говорять у Північноатлантичному альянсі. Як ведеться співпраця Міндовкілля з сектором оборони та безпеки?
– Уже застосований наказ щодо співпраці Міндовкілля з Міністерством оборони України. Можу сказати, що існує певна співпраця у питаннях допомоги під час військових операцій. Не про все можна говорити публічно. Але довкілля теж може боротися з армією російських окупантів.
Слід пам’ятати, що стале управління безпекою – це складне комплексне завдання, яка потребує консолідованих зусиль спільнот, влади й бізнесу на всіх рівнях – від місцевого до державного.
https://armyinform.com.ua/2023/04/17/20-pryrodno-zapovidnogo-fondu-ukrayiny-postrazhdalo-vid-vijny/
Прочитаєте за: 7 хв. 15 Квітня 2023, 17:59
Російсько-українська війна стала лихом і для довкілля. Можемо говорити про випалені ліси, пошкоджені ґрунти, зменшення біорізноманіття. Для ефективного моніторингу екологічної ситуації Україна активно долучає міжнародних партнерів. Тому важливо говорити і про вплив війни на екологію, навколишнє середовище та зміну клімату. Ці теми безпосередньо пов’язані з інтеграцією України до ЄС і НАТО. Більше про екологічний вимір війни розповів в інтерв’ю кореспонденту АрміяInform Міністр захисту довкілля та природних ресурсів України Руслан Стрілець.
— Як загалом впливає широкомасштабне вторгнення рф на довкілля? В чому особливості цього виміру війни?
— Команда Міндовкілля регулярно відвідує звільнені з окупації регіони. Зокрема на початку року ми побували в Національному природному парку у Святогірську Донецької області.
Ми розуміємо, що пріоритетом після деокупації територій є відновлення критичної інфраструктури, налагодження електро- й водопостачання, вивіз сміття, забезпечення людей базовими продуктами й послугами.
Реалії такі, що українців у звільнених регіонах передусім хвилюють питання, де взяти їжу, воду, одяг, щоб мати змогу вижити. А вже потім вони думають про довкілля. Хоч це питання також надважливе. Наприклад, у ліс прилітають російські снаряди й через це тисячі гектарів дерев вигорають вщент за декілька діб. Серед них і сторічні дерева. Щоб виростити ліс, потрібні десятиліття. Крім того, пожежі спричиняють масштабні викиди в атмосферне повітря. Спрогнозувати, як таке забруднення покаже себе через певну кількість років, досить складно.
З початку широкомасштабної війни перед Україною постало нове завдання — фіксувати завдані країною-агресором збитки. Це системна робота багатьох органів державної влади. Кабінет Міністрів визначив, хто і яку збирає інформацію, як відбувається верифікація доказів, щоб вони були прийняті міжнародними судами.
Ми вивчали міжнародний досвід, наприклад, щодо відшкодування збитків внаслідок вторгнення Іраку в Кувейт у 1990 році. Агресор був змушений компенсувати понад 50 мільярдів доларів завданих збитків. Приблизно 10 % від цієї суми становило відшкодування саме заподіяної шкоди навколишньому середовищу. Україна має значно більшу територію й багатше біорізноманіття, аніж Кувейт. Тому й фінансова оцінка шкоди довкіллю буде значно вищою.
Нині ми продовжуємо фіксувати завдану довкіллю шкоду. Для обрахунку збитків Міндовкілля розробило й затвердило спеціальні методики. Розрахунками за цими методиками займається Державна екологічна інспекція.
Загальна оцінка завданої шкоди довкіллю вже перевищує 1,9 трильйона гривень або понад 52,2 мільярда доларів. Це — колосальна цифра! Однак вона не остаточна, адже поки що в нас немає доступу до замінованих та окупованих територій.
Крім того, розмір обрахованих збитків може значно зрости після внесення певних змін до нашого законодавства. Так, у США та країнах Європи існує такий юридичний термін, як «екосистемні послуги». Із закріпленням його в українському правовому полі ми зможемо точніше розрахувати шкоду від знищення, наприклад, одного дерева. Адже тоді в оцінку збитків включатиметься час, необхідний на відновлення такого дерева. Враховуватиметься, скільки це дерево абсорбує парникових газів, наскільки воно впливає на життя людини та на довкілля в цілому.
Ми вже створили відповідну робочу групу при Міндовкіллі та залучили необхідних фахівців, щоб напрацювати відповідні зміни та ввести в Україні поняття «екосистемні послуги». Я домовився про допомогу зі Спеціальним представником з питань біорізноманіття та водних ресурсів США Монікою Медіною. Ми провели продуктивні зустрічі на полях Конференції ООН з питань біорізноманіття та в рамках Водної конференції ООН. Для початку ми візьмемо ту модель екосистемних послуг, яка вже працює в інших країнах, й подивимося, як її можна інтегрувати в наше законодавство.
— Як Міністерство здійснює моніторинг ситуації з довкіллям на прифронтових та деокупованих територіях?
— До широкомасштабного вторгнення рф на території України працювала певна кількість постів моніторингу стану атмосферного повітря. Постійно проводився моніторинг якості води в чотирьох лабораторіях у Київській, Донецькій, Одеській та Івано-Франківській областях. Фактично вони покривали всю країну. Під час бойових дій значна кількість обладнання була знищена. Що ми зробили?
За кілька місяців із початку широкомасштабного вторгнення рф ми запустили вебресурс і мобільний застосунок «ЕкоЗагроза». Першочергово планувалося, що це буде інструментом збору інформації про воєнні злочини росіян проти українського довкілля. Кожна людина може зафіксувати такий злочин і повідомити нам через «ЕкоЗагрозу», незалежно від місця перебування. Це може бути навіть солдат із передової.
Згодом ми розширили функціонал застосунку. Під’єднали до нього всі діючі пости моніторингу: радіаційного фону, якості повітря та води. Зараз там також відображається мапа повітряних тривог.
«ЕкоЗагроза» є частиною створеної нами раніше «ЕкоСистеми» — єдиної загальнонаціональної платформи, через яку ми надаємо адміністративні послуги онлайн та відкриваємо довкіллєві дані.
Запуск «ЕкоЗагрози» був терміновим рішенням. Іде війна й наша «ЕкоСистема» змушена була «одягнути камуфляж». Коли війна закінчиться, «ЕкоЗагроза» знову стане «ЕкоСистемою». Однак і після цього через застосунок можна буде повідомляти про всі виявлені порушення довкіллєвого законодавства.
Щодо лабораторій якості води. У перші кілька місяців війни ми евакуювали певне обладнання зі сходу України. Нині ми відбираємо проби води на всій території, яка контролюється ЗСУ. Дані про якість води публікуємо на «ЕкоЗагрозі». Іноді фіксуємо перевищення по певних показниках, але вони не критичні.
— У 2019 році Євроcоюз ухвалив Європейський зелений курс. Амбітна мета — до 2050 року Європа стане першим кліматично нейтральним континентом. Україна сказала про 2060 рік. Яким чином зараз триває процес зеленого переходу? Яким ви бачите зелене відновлення України?
— Для України зелене відновлення — це не відбудова за старими проєктами. Наприклад, під час відбудови зруйнованих осель важливим буде навіть розташування будинку. Адже від того, куди направлені вікна, залежатимуть витрати на опалення взимку та на охолодження влітку. Також важливо використовувати енергоощадні матеріали.
Зелене відновлення — це також відновлення промисловості за європейськими стандартами. Є розуміння, що наша промисловість відбудовуватиметься наново, й логічно це робити вже з урахуванням сучасних зелених технологій.
Отже, Міндовкілля навіть попри війну не припиняло роботи над впровадженням реформи зменшення та контролю промислового забруднення, а фактично екомодернізації промисловості. До роботи ми долучили міжнародних експертів з Німеччини, Чехії, Латвії. Працювали спільно з депутатами профільного Комітету Верховної Ради України, експертами Команди підтримки реформ при Міндовкіллі, Міністерства охорони довкілля Німеччини та проєкту GIZ. Як результат сьогодні вже маємо суттєво доопрацьований законопроєкт 6004-д.
Ухвалення законопроєкту дасть змогу імплементувати положення Директиви 2010/75/ЄС, впровадити найкращі доступні технології та методи управління, запустити екомодернізацію промисловості й виконати одну з умов для повноцінного членства України у Євросоюзі. Коли ми впровадимо положення цієї Директиви, то побудовані в радянські часи та зруйновані росією зараз металургійні заводи вже не зможуть бути відновлені за старими проєктами, а отже, не продовжуватимуть отруювати довкілля. Нині — унікальне вікно можливостей, щоб перейти на сучасні екологічні стандарти.
Загалом із початку широкомасштабної війни Україна вже ухвалила 9 євроінтеграційних законопроєктів у сфері довкілля. Це більший прогрес, аніж за попередні 5 років. Зокрема ми розпочали реформу системи управління відходами, реформу національної системи хімічної безпеки тощо.
Ми сьогодні говоримо і про зміну підходів до генерації енергії. Ми повинні йти європейським шляхом. Це, зокрема, використання водню. Щоб отримати водень, потрібна величезна кількість електроенергії. Тож в Україні повинна існувати розгалужена мережа відновлювальних джерел енергії — вітряків, сонячних станцій. За рахунок відновлювальної енергії ми зможемо виробляти зелений водень.
Зелене відновлення — це точно екологізація транспорту, eco-friendly архітектурні та інженерні рішення. Наприклад, ще до пандемії в Пекіні люди ходили в масках через задимлення, тому що тамтешні хмарочоси не дозволяли розсіюватись вихлопним газам від автотранспорту. А в європейських країнах для очищення міського повітря встановлюють зовнішні установки.
Світ рухається далі, а ми повинні дуже швидко наздоганяти. Це та ідеальна картина світу й України, яку я хотів би бачити. Щоб у такій країні жили мої діти.
Фото Дмитра Юрченка, Twitter Ruslan Strilets, Міноборони США
Прочитаєте за: 5 хв. 26 Березня 2023, 10:22
Під час війни росія не лише вбиває українців і знищує інфраструктуру країни, водночас вона вчиняє екологічні злочини та щодня руйнує довкілля України. Екологічна ситуація погіршується через війну катастрофічно. Заміновані поля, спалені ліси, забруднені водойми, гинуть тварини і птахи, адже знищується їхнє природне середовище. Щоб з’ясувати, яку шкоду заподіяла країна-агресорка природі нашої країни, АрміяInform звернулася до Державної екологічної інспекції, яка визначає рівень шкоди та збитків, завданих довкіллю, зокрема через бойові дії.
За даними Держекоінспекції, з початку військової агресії російської федерації станом на 10 березня 2023 року збитки, завдані довкіллю України, становлять близько 2 трлн грн.
Шкода, завдана збройною агресією рф природному середовищу у розрізі ресурсних напрямів, виглядає наступним чином:
11,8 млрд грн — забруднення ґрунтів;
844 млрд грн — засмічення земель відходами «війни»;
988,9 млрд грн — забруднення атмосферного повітря;
57,3 млрд — забруднення водних об’єктів.
Нині територіальні та міжрегіональні територіальні органи Держекоінспекції продовжують проводити обстеження територій, зокрема, нещодавно деокупованих. Наразі можемо говорити, що найбільших збитків довкіллю завдано у Донецькій, Луганській та Харківській областях. Частина цих територій досі окупована, тому оцінити реальні масштаби збитків досі неможливо.
Масштабні пожежі на інфраструктурних та промислових об’єктах призводять до отруєння повітря особливо небезпечними речовинами. Коли російські ракети влучають в об’єкти нафтової інфраструктури — це найбільша шкода для атмосфери та ґрунту.
Так, внаслідок авіаційного удару крилатими ракетами по нафтобазі в селі Крячки Фастівського району Київської області у лютому та березні було знищено 10 резервуарів з нафтопродуктами та більшу частину трубопроводів. Пожежа на нафтобазі тривала цілий тиждень. Внаслідок горіння в повітря потрапила 41 тисяча 830 тонн забруднюючих речовин.
Загальна сума збитків, завданих в результаті потрапляння небезпечних речовин в атмосферне повітря, перевищує 988 млн гривень. Забруднення ґрунту нафтопродуктами у 17 разів перевищує допустимі концентрації. Загальна площа забруднених земель складає майже понад 15 млрд кв. м. Розмір шкоди, завданої ґрунтам внаслідок атаки, становить понад 855 млрд гривень.
Так, 3 березня 2022 року російські військові знищили нафтобазу в Чернігові на території ДП «Комбінат Айстра». Внаслідок артилерійського удару загорілося шість цистерн об’ємом 5000 м3 кожна. Держекоінспекцією розраховано збитків, завданих атмосферному повітрю внаслідок неорганізованих викидів на суму 1,113 млрд грн та 18 млн грн за забруднення земельних ресурсів.
Також значної шкоди завдають ракети, які влучають у цистерни з хімікатами. У Рубіжному та Сєвєродонецьку, наприклад, загарбники поцілили в ємності з азотною кислотою. У Сумській області російська ракета влучила в цистерну з аміаком, внаслідок чого відбувся викид аміаку в атмосферне повітря. Обстрілами пошкоджено аміакопровід біля Бахмута. Подібних аміакопроводів та цистерн з аміаком багато в різних регіонах України.
В Україні понад двадцять тисяч промислових об’єктів і три тисячі складів, на яких зберігаються високотоксичні відходи. І часто саме вони стають мішенню для росіян, тому вплив на довкілля буде суттєвим. Вплив уже значний, проте поки що відсутні конкретні дані через неможливість доступу на окуповані території, де тривають бойові дії. Зрозуміло, що якщо підірвати цистерну з азотною кислотою — це не може минутися без наслідків.
У зоні ризику опинилися 2,9 млн гектарів Смарагдової мережі — територій, які потребують охорони на загальноєвропейському рівні. За словами екологів, ці території відіграють важливу роль у захисті біорізноманіття та збереження клімату. Смарагдова мережа захищає бурого ведмедя, чорного лелеку, рись, орлана-білохвоста та сотні інших видів тварин та рослин.
Під загрозою знищення знаходяться 16 Рамсарських об’єктів площею майже 600 тисяч гектарів. Вони мають статус водно-болотних угідь міжнародного значення завдяки їхньому унікальному біорізноманіттю. Такі об’єкти — середовища існування водоплавних птахів, які через війну перебувають під загрозою.
Серед них Чорноморський біосферний заповідник на території та акваторії Херсонської та частково Миколаївської областей, біосферний заповідник «Асканія-Нова», Азово-Сиваський національний природний парк, парк «Олешківські Піски», парк «Джарилгацький» у Херсонській області.
Через бойові дії служби охорони природно-заповідних територій часто не можуть виконувати свої функції та забезпечувати збереження рідкісних видів, а деякі заповідники та національні парки опинилися на межі гуманітарної кризи.
Війною охоплено близько 3 млн гектарів лісу в Україні. Приблизно 23,3 тисячі гектарів лісів випалено, частину з них втрачено. Бойові дії відбуваються у східних та південних областях України. Для цих регіонів характерна низька лісистість. Тут ліси виконують захисні функції. Знищення та пошкодження їх позначиться на кліматі цих регіонів і може призвести до значних ерозійних процесів. Зокрема, на півдні України наслідками можуть бути вітрова ерозія та опустелювання. Це, звичайно, позначиться на сільському господарстві.
російські війська розпочали будівництво потужного укріпрайону вздовж лівобережної частини Херсонської області в Україні.
Будівництво фортифікацій пройде надзвичайно цінними територіями Чорноморського біосферного заповідника, а також через нацпарки «Олешківські піски» і «Нижньодніпровський», ландшафтний заказник «Саги», лісовий заказник «Березові Колки», загальнозоологічний заказник «Корсунський», ботанічні заказники «Шаби» та «Хрестова Сага», заповідні урочища «Малокаховський бір», «Олешківський (Цюрупинський) сосновий бір», «Голопристанський акацієвий ліс», «Старозбур’ївський акацієвий ліс». До зони будівництва «оборонної лінії» потрапляє також низка пам’яток природи: зоологічна пам’ятка природи «Кринківське поселення бобрів», ботанічні пам’ятки природи «Вікові платани», «Деревостій акації білої», а також оголошені пам’ятками природи природні дуби, які є залишками літописної «Гілеї» в ДП «Збур’ївське ЛМГ». Чорноморський заповідник першим в Україні і навіть колишньому СРСР отримав сертифікат біосферного заповідника ЮНЕСКО (1980).
Постраждає велика кількість надзвичайно цінних природних ділянок, запроєктованих до заповідання, зокрема це: національний природний парк «Долина курганів», заказники — «Кардашинське болото», «Короводинський», «В’яземський», «Ягорлицький степ», «Забарине», «Вільхові Саги», «Пилипцеві озера». Непоправна шкода буде завдана Європейській природоохоронній мережі, зокрема від російської агресії вже постраждали об’єкти Смарагдової мережі «Кінбурнська коса», «Олешківські піски», «Каховське водосховище», «Нижній Дніпро», «Дніпровсько-Бузький лиман» та Рамсарські водно-болотні угіддя «Дельта Дніпра» та «Ягорлицька затока».
Постраждав через окупацію і національний природний парк «Святі гори» на Донеччині. росіяни знищили близько 80% парку.
Пошкоджено близько третини лісових насаджень країни, вони випалені та перекопані траншеями, на їхнє відновлення необхідні десятиліття.
Потужна військова техніка на українських полях і застосування величезних обсягів боєприпасів призвели до пошкодження ґрунтів на значних площах. російсько-українська війна характеризується застосуванням всього можливого арсеналу систем сучасного озброєння, військової техніки та боєприпасів. Всі типи воєннотехногенного навантаження спричиняють потужне забруднення та руйнування ґрунтового покриву. Застосування бойової техніки призводить до високих ступенів забруднення території нафтопродуктами, свинцем та ароматичними вуглеводнями. Під час бойових дій у ґрунтах накопичують свинець, кадмій, оксид вуглецю, нафтопродукти. У ґрунті відбувається первинне накопичення забруднювачів із подальшим перерозподілом як у самому ґрунті, так і переходом у інші середовища — поверхневі та підземні води, рослинність, рух по трофічному ланцюгу ґрунт-рослина-людина. Тривалі бойові дії на певній території руйнують здатність ландшафтів до самовідновлення, слід очікувати високого рівня забруднення ґрунтів, що потребуватимуть значних коштів для відновлення.
Війна вже стала найбільшою екологічною катастрофою в Україні, наслідки якої поки що складно оцінити. Щоб провести детальний аналіз наслідків, розробити план відновлення та розпочати його реалізацію, необхідно насамперед зупинити війну та повернути контроль над окупованими територіями.
Прочитаєте за: 6 хв. 15 Березня 2023, 18:24
Війна, зокрема нинішня збройна агресія росії проти України, має також й екологічний вимір. Чи не найбільше можемо спостерігати вплив бойових дій на ґрунти. Докладніше про цей вимір російсько-української війни розповіла фахівчиня із землекористування ГО «Екодія» Лоріна Федорова, яка з командою підготувала відповідне розгорнуте дослідження.
Скажіть, будь ласка, чому вивчення впливу війни на довкілля України нині є важливим?
— Ми в Екодії, крім того, що досліджуємо цю тему — як війна впливає на довкілля, також збираємо докази потенційної шкоди. У своїй комунікації ми пояснюємо, що рано чи пізно війна завершиться, почнеться активний етап відбудови, коли росія буде змушена платити репарації.
Наша громадська організація бачить для себе важливе завдання — право України на відшкодування саме завданих збитків довкіллю. Для цього потрібно зібрати доказову базу. Остання може бути у вигляді досліджень, наприклад, у моєму випадку, впливу війни на ґрунти. Також мої колеги вивчають якість атмосферного повітря. Друга частина — це збирати випадки, які можна зараз зафіксувати.
Екодія робить це через відкриті джерела. Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України може мати свої канали. Як вони стверджують, зібрано вже понад 2300 випадків вчиненої шкоди довкіллю. А Екодія — лише 865.
У будь-якому разі, поки війна не завершиться, цифра сама не має значення. Натомість зафіксовані випадки можуть стати гарною основою саме для відшкодування. Бо потрібно мати чітку причину — де відбулося забруднення, що конкретно пошкодилося, скільки коштів необхідно для відновлення.
— Як ви бачите реалізацію процесу відшкодування?
— Насамперед ми маємо сказати, що існує дуже великий виклик в оцінці, тому що для наявності необхідної доказової бази нашій державі потрібно було мати ще до війни системний інструмент моніторингу якості повітря, ґрунтів, інших аспектів довкілля. На жаль, ми не можемо сказати, що система працювала до війни ідеально. І що в нас є всі ці дані у відкритому доступі.
Але, якщо говорити конкретно про ґрунти, то кожен землевласник теоретично має проводити фізіко-хімічні лабораторні аналізи ґрунту для того, щоб перевіряти його характеристики.
У нас аграрна країна, багато територій використовується для ведення сільського господарства. Тому ґрунти постійно мають перевірятися на якість ґрунтових властивостей, щоб дізнатися, чи деградує ця земля, які методики потрібні для відновлення родючості. Маючи це за основу до війни та фіксуючи вплив після, потрібно робити фізико-лабораторні аналізи ґрунту, який був пошкоджений. У самій вирві та біля неї, щоб вимірювати різницю хімічних елементів. І тоді ми можемо стверджувати про шкоду, яка була завдана. Водночас продумувати технологію відновлення.
Універсального рецепту для відновлення ґрунтів не існує, тому що в нас дуже різні ґрунти та ландшафтні умови в Україні. До кожної ситуації потрібно буде підходити індивідуально. Єдине, що в нас залишається загальним та те, що потрібно впроваджувати на рівні держави, — це системний моніторинг якості ґрунтів.
Наразі вже є фахові лабораторії, які можуть це зробити. Єдине, що потрібна державна підтримка, аби нарощувати їхню спроможність досліджувати величезні площі територій, які постраждали. Робити це саме на постійній основі, щоб відслідковувати динаміку забруднення.
— У чому полягають особливості вашого дослідження?
— Наше дослідження комплексне, адже там було розглянуто проблему ґрунтів з багатьох сторін. Насамперед ми вивчили іноземний досвід, де велися бойові дії. Як тривало забруднення там із відповідними наслідками для здоров’я населення, яке потім проживало на цих забруднених територіях.
— Які це були країни?
— Це В’єтнамська війна 1964–1973 років. Також країни колишньої Югославії, Нікарагуа.
Досить гарним показником є те, що США визнає цю проблему. Також Штати самі надають дані щодо того, як вплинули бойові дії на тій чи іншій території.
Ми розглянули й політики відновлення, здебільшого держав Заходу. Останні взялися за цей етап більш відповідально. Наприклад, Франція після Першої світової війни, військові полігони США. В американському випадку полігони потім були передані до природно-заповідного фонду. Це досвід Великої Британії, колишньої Югославії, Німеччини.
Це перша частина дослідження. Друга частина більш теоретична, де ми класифікували типи забруднень за групами:
Колеги-науковці створили схему стосовно того, що відбувається нині в розрізі війни та екології. Пересувається військова техніка, обстрілюється територія, триває мінування — до чого вищезгадані процеси призведуть потім.
Первинні наслідки, які можна побачити в короткій перспективі, — це вирви, зсуви ґрунту тощо. А вторинні — це ті, які ми ризикуємо побачити, якщо не будемо відновлювати цю територію.
Третій аспект нашого дослідження — це практична частина. У нас проаналізовано 2 громади: селище Сартана на Донеччині біля Маріуполя (територія нині окупована), Вільхівка (передмістя Харкова).
Ми брали супутникові знімки, аналізували ці Об’єднані територіальні громади, обраховували земельні ділянки, які розташовані в їхніх межах. Завдяки цьому інструменту дивилися на пошкодження, які там прослідковуються. А також ми брали фізико-хімічні проби ґрунту та аналізували, які можуть бути перевищення.
Тому ми змогли побачити, які ділянки постраждали найбільше та відповідно найменше, і запропонували рішення відновлення. В обох громадах є території, які не можна безпечно використовувати для агровиробництва. Наша рекомендація — консервувати їх на певний період часу. Але ще є ділянки, які зазнали середнього та низького рівня забруднення. І ми рекомендуємо їх рекультивувати.
— Чим тема впливу російсько-української війни на ґрунти є важливою для ЗСУ з точки зору планування операцій, тренування військових?
— Ми всі розуміємо, що поки триває війна, нам потрібно оборонятися, здійснити контрнаступи, звільняти території. Це в будь-якому разі матиме негативний вплив на довкілля — така втрата буде, ми її не зможемо уникнути.
Єдине, що ми можемо говорити в комунікації з військовими, — це те, що є напрям мілітарної екології. Маю надію, що вже є розуміння на рівні держави та ЗСУ, що потрібно розвивати цю галузь. Потрібно також досліджувати вплив війни на довкілля більш детально.
З досвіду інших країн ми знаємо, що досить часто пошкоджені війною ділянки потім були під контролем Міністерства оборони держави, яка опікувалася цією територією. Це більше питання розуміння того, як твої дії будуть впливати на довкілля. І після завершення війни потрібно буде це все відновлювати.
— З одного боку ми маємо уряд (Міноборони, Міндовкілля), з іншого — громадський сектор. Є також третя сторона, а саме бізнес. Бо якщо на якійсь ділянці не можна буде декілька років займатись сільським господарством, то це серйозний виклик. Від аграрної сфери залежить експорт України. Як ви тепер бачите співпрацю трьох сторін?
— Погоджуюсь з тим, що всі зацікавлені сторони мають перебувати у взаємодії одна з одною, і на рівні міністерств мають бути міжвідомчі обговорення. Ми маємо деокуповані території, які необхідно відновити з точки зору ґрунтів.
Наше бачення таке, що землекористувачі мають бути свідомими того, що частина землі може бути настільки небезпечною, що її вже неможливо буде використовувати. Це буде дуже болюче рішення для фермерів, агрохолдингів. Ризик експлуатації землі набагато більший за будь-які гроші.
— Які конкретні випадки впливу війни на ґрунти можете назвати?
— На Харківщині ми бачили зсуви ґрунтів внаслідок артилерійського обстрілу. Найбільш поширеним типом забруднення були вкриті кратерними вирвами поля. Як наслідок це призводило до хімічного забруднення і до засмічення цієї території розірваними чи нерозірваними боєприпасами.
Це була основна проблема для двох конкретних ділянок (Сартана та Вільхівка. — Ред.).
Прочитаєте за: 2 хв. 17 Лютого 2023, 21:33
Про це під час брифінгу в Медіацентрі Україна — Укрінформ повідомив Комісар ЄС з питань навколишнього середовища, океанів та рибальства Віргініюс Сінкявічюс. Високопосадовець розповів також про результати переговорів з Міністром захисту довкілля та природних ресурсів Русланом Стрільцем, який резюмував подальші спільні кроки України з ЄС щодо навколишнього середовища.
Сінкявічюс підкреслив, що «спільні з Україною проєкти щодо клімату та навколишнього середовища, зокрема щодо сортування сміття та водних споруд, тривають і надалі».
Єврокомісар наголосив на 3 меседжах:
Руслан Стрілець, зі свого боку, заявив, що «кроссекторальність дасть результат. Необхідно уніфікувати підходи щодо навколишнього середовища. Ми продовжуємо євроінтеграційний рух».
— Головним є питання обрахунків збитків від війни. Хоча існують і нові виклики, наприклад, ситуація на Каховському водосховищі. Злочинні дії російських окупантів на Херсонщині можуть призвести до втрати біорізноманіття — риби і не тільки, — підкреслив Руслан Стрілець.
Віргініюс Сінкявічюс під час брифінгу також розповів деталі проєкту висадження трьох мільярдів дерев від ЄС. Руслан Стрілець додав, що ініціатива Президента України Володимира Зеленського стосовно 1 мільярда дерев стала важливим доповненням європейських партнерів.
Внаслідок бойових дій російсько-української війни було знищено частину лісів. російські окупанти винищують екосистему України. Тому необхідно сприяти відновленню лісів, які постраждали через війну.
На думку Сінкявічюса, екологічна відповідальність має вирішальне значення, а вся заподіяна шкода має бути облікована. Світ ніколи не повинен забувати про те, хто відповідальний за екологічні злочини.
Фото Media Center Ukraine — Ukrinform
