Українські розвідники вдарили по новітній і дорогій російській радіорелейній станції 48Я6-К1 «подлет». Вартість такої РЛС складає понад 700 мільйонів рублів або понад 5 мільйонів доларів.
Про це повідомляє Головне управління розвідки МОУ.
«Група ГУР МО України “Гуси-9” спільно з військовослужбовцями 15 ОБрАР “Чорний ліс” виявили та вдарили по російській РЛС 48Я6 К-1 “подльот”», — заявили в ГУР МОУ.
Українські розвідники уточнили, що успішного вогневого ураження завдали по антенно-фідерній установці та дизельній станції, що живила комплекс.
[embedded content]
Радіолокаційна станція «подльот» порівняно нова російська розробка — на озброєння армії держави-агресора її почали постачати у 2015 році.
Цю систему ворог використовував для виявлення та передачі координат цілей російським зенітно-ракетним комплексам С-300/С-400.
17 квітня під час благодійного балетного вечора в Національній опері український бізнес і приватні благодійники інвестували у місії боротьби ГУР МО України $1 177 082.
Захід відбувся за підтримки провідної солістки Англійського Національного балету Катерини Ханюкової. Його організували Defence Development Fund і KSE Foundation, повідомили в телеграм-каналі ГУР МОУ.
Ініціатива отримала назву «Power of Art. Donate to Eliminate» («Сила мистецтва. Інвестиції в ліквідацію») — усі зібрані у її межах кошти будуть спрямовані на зміцнення бойових спроможностей ГУР МОУ.
«Мистецтво — це відображення сьогодення. Наше сьогодення — це війна. І найбільша користь, що я можу приносити своїм мистецтвом, це допомагати армії. Ворог має бути знищений. І для мене за честь мати можливість допомогти у здійсненні цього», — розповіла Катерина Ханюкова.
«Усі наші підрозділи, всі наші хлопці і дівчата щодня роблять все можливе, а іноді і неможливе для того, щоб наблизити перемогу України. Віримо, що спільними зусиллями ми зможемо досягти найвищої планки, найвищої мети — нашої перемоги», — зазначив представник ГУР МО України Євгеній Єрін.
Головне управління розвідки Міністерства оборони України висловило вдячність усім, хто долучився до благодійного проекту ― Катерині Ханюковій, фондам, які організували подію, представникам мистецтва та бізнесу, усім українцям та іноземцям, хто продовжує важливу справу допомоги здолати зло.
Справжнім кошмаром для російських моряків стали українські морські дрони. Один з них — MAGURA V5 (Maritime Autonomous Guard Unmanned Robotic Apparatus V-типу; також «М́аґура»).
Це багатоцільовий надводний безпілотний човен, розроблений для ГУР Міністерства оборони України. Здатен виконувати спостереження, розвідку, патрулювання, пошуково-рятувальні роботи, протимінну боротьбу, охорону морського флоту, але передусім це ударний дрон.
Його бойова частина, маса якої близько 300 кг вибухівки, здатна, як розповів один з операторів, зробити в борту російського корабля велику пробоїну. MAGURA V5 ефективно протистоїть засобам РЕБ противника та використовує криптографічно захищені канали звʼязку.
Інфографіка: Сергій Поліщук
Також на цьому безпілотнику є режим автопілота та відеопідсистеми, включаючи нічне бачення, резервні модулі зв’язку тощо. Вартість всього комплексу становить 150 000–275 000 доларів залежно від оснащення.
У кожній атаці на російські кораблі використовується декілька дронів, що дозволяє заходити на ціль з різних боків. Як показує практика, жоден російський корабель сьогодні не зміг відбити такий напад.
Magura V5. Фото: Олександр Шульман / АрміяInform
Б’ють кораблі, як правило, спочатку по двигунах та кормовій частині, тим самим їх знерухомлюють, а потім уже добивають, направляючи БЕКи (безекіпажні катери) в борта корабля.
На думку полковника Вадима Сухаревського, заступника Головнокомандувача ЗСУ, відповідального за безпілотні системи та розвиток застосування дронів, «ми сьогодні випереджаємо всі відомі технології. Наші безекіпажні дрони як на воді, так і на суходолі, і в повітрі є не просто важелем рівноваги і паритету наших асиметричних відповідей на полі бою, а є тим, що вивчає світова воєнна наука, історія і практика».
Вадим Сухаревський. Фото: Олександр Шульман / АрміяInform
— Про це свідчить інтерес наших союзників, і Збройні Сили України відкриті до співробітництва, ми з радістю вчимося і вчимо. Це морський компонент, завдяки якому ми очищаємо Чорне море. Сподіваюся, в недалекому майбутньому будемо очищати Азовське море. Люди, які керують цими дронами, говорять лише одну фразу: «Хай чекають. Їх чекають сюрпризи, і неприємні сюрпризи», — додав Вадим Сухаревський.
Як розповів Міністр з питань стратегічних галузей промисловості України Олександр Камишин, «у нас є декілька моделей морських дронів. Це приклад того, як Україна, не маючи свого потужного флоту, вирішила проблему, що увійде в підручники історії. Ми спочатку вигнали російський флот з Криму, а потім стали поступово відправляти його на дно, де йому і місце».
Олександр Камишин. Фото: Олександр Шульман / АрміяInform
У Запоріжжі відбулись щорічні змагання з військово-спортивного багатоборства, присвячені пам’яті майора ГУР МО України Артема Присяжнюка.
Про це інформує Головне управління розвідки МО України.
Як зазначається, Артем родом із Запоріжжя, служив у силових структурах та професійно займався спортом.
«Після початку широкомасштабного вторгнення росії пішов добровольцем захищати Україну, згодом вступив до лав спецпідрозділу воєнної розвідки „Кабул 9“», — розповіли у ГУР.
Також у відомстві наголосили, що офіцер ГУР МО України Артем Присяжнюк загинув за волю української нації під час виконання бойового завдання у грудні 2022 року.
«Турнір, організований на його честь, проводиться уже вдруге», — йдеться в повідомленні.
Як інформують у ГУР, участь у чемпіонаті взяли професійні спортсмени та молодь. Переможці отримали відзнаки та призи від ГУР МО України та Всеукраїнської федерації військово-спортивного багатоборства у Запорізькій області.
На поневолених українських територіях російські окупанти уже розпочали дострокове «голосування» за свого президента путіна — залякують місцеве населення та активно задіюють колаборантів. Хоча результати «виборів» у кремлі знають заздалегідь. Навіщо москва намагається грати в «правову державу» в очах Заходу та які результати «намалюють» путіну.
Про це розповів представник Головного управління розвідки Міністерства оборони України Вадим Скібіцький.
За його словами, російський диктатор владімір путін поставив завдання своїм посіпакам та місцевим колаборантам на тимчасово окупованих територіях України «намалювати» явку громадян 75% та стільки ж відсотків його підтримки. Втім, як припускає Вадим Скібіцький, дуже ймовірно, що прислужники, аби догодити своєму господареві, можуть «намалювати» 85% та вище.
«Ці цифри мають значення виключно для путіна і російської пропаганди, щоб намагатися показати його підтримку як у росії, так і на окупованих територіях. Але, очевидно, що ці вибори — черговий фарс, результати якого заздалегідь знають у кремлі», — пояснив Вадим Скібіцький.
Спецпідрозділ Головного управління розвідки Міністерства оборони України «КАБУЛ 9» виявляє та знищує російських загарбників у Запорізькій області.
Про це інформує Головне управління розвідки МО України.
На відео показані результати успішного вогневого ураження 2 вантажних автомобілів та багі російських загарбників, а також стартової позиції FPV-дронів окупантів, де перебували ворожі оператори. Втрати противника уточнюються.
[embedded content]
Спецпідрозділ «КАБУЛ 9» виник на початку широкомасштабного російського вторгнення. Його сформували ветерани українських спецслужб та ЗСУ за сприяння та участі начальника ГУР МО України Кирила Буданова.
Крім цього, спецпідрозділ брав участь у битві за Київ у Гостомелі та на Броварському напрямку. Мінометні розрахунки та снайперські групи підрозділу української воєнної розвідки також працювали під час оборони Бахмута.
«Зараз розвідники-спецпризначенці продовжують воювати проти російських окупантів на півдні України», — додали у відомстві.
Як повідомляла АрміяInform, наші дронщики «двохсотять» окупантів на Харківщині.
Начальник Головного управління розвідки МО України генерал-лейтенант Кирило Буданов заявив, що місії бойових підрозділів у Чорному морі свідчать про підготовку серйозної операції в тимчасово окупованому Криму.
Про це він розповів у документальному фільмі «Війна за море: від Дніпра до Криму», прем’єра якого відбулася 10 березня в ефірі телемарафону.
«Це все — підготовчі заходи до серйозної операції в Криму. Це перевірка правильності наших тверджень про шляхи підходу і відходу звідти. Крім того, це гарне послання для населення, яке живе в окупації вже 10 років. Багато хто з них вірить у те, що їх забули», — сказав Кирило Буданов.
Воїни ГУР МОУ, які брали участь у плануванні та реалізації бойових місій, повʼязаних одним стратегічним задумом, також розповіли деталі війни за море у 2022-2023 роках.
Зазначається, що влітку 2023 року бійці спецпідрозділу «Шаман» скористались неуважністю окупантів і переправились на лівий берег Дніпра в Херсонській області.
«Ми зрозуміли, що противник не досить обізнаний в обстановці. Здійснили на човнах захід на територію противника у міжпозиційний простір, висадилися, відразу відбулося декілька інтенсивних зіткнень зі спостережними постами противника. Деякі спостережні пости були майже у повному складі знищені або взяті у полон», — описав перші кроки створення лівобережного плацдарму командир спецпідрозділу з позивним «Шаман».
У липні 2023 року бійці спецпідрозділу «Тимура» повернули під контроль держави нафтогазовидобувну платформу «Україна», а згодом брали участь у кримській операції «Пробудження сили».
«У ворога не буде панування у морі ніколи, що б вони там собі не придумували. Це наше Чорне море, це наші “вишки”, наш Крим, наш Зміїний острів», — заявив командир спецпідрозділу ГУР МОУ.
Крім того, зазначається, що знищення кораблів ворожого флоту — це зона відповідальності спецпідрозділу Group 13. Командир підрозділу з позивним «Тринадцятий» наголосив, що кожна подібна місія вимагає ретельної підготовки.
«Ми розуміємо, як треба маневрувати, під яким кутом заходити, з якої сторони. Ми оцінюємо дуже багато факторів перед тим, як атакувати. І після цього вже починається пошук цілі. Після виявлення, коли борти виходять на вигідну позицію, здійснюється одночасна атака всіма бортами», — пояснив військовий.
Раніше в ГУР повідомили, що план захоплення аеродрому «Антонов» з висадкою там тисячі росіян надав надійний інформатор.
Молодший сержант Головного управління розвідки Міноборони України кримчанин Наріман Білялов, більш відомий за позивним «Іса Акаєв», народився в депортації, в Узбекистані. Родина повернулася в Крим у 1989-му. Тоді йому було 24 роки.
І вже у 2014 році знову довелося залишити Батьківщину, і знову через росіян. Учасник АТО з 2014-го — добровольцем вирушив воювати на Донеччину та Луганщину. З широкомасштабним знову став до лав Сил оборони зі зброєю в руках.
Його боротьба триває вже десятий рік, але він мріє повернутися на рідну землю. І переконаний, що так і буде. Й неодмінно — на броні. Бо це чи не вперше історія дає шанс кримським татарам повернутися на рідний півострів у статусі переможців.
Спогадами про життя на півострові, повзучу російську анексію, спротив кримчан в окупації й планами щодо повернення півострову ідентичності Іса Акаєв поділився в інтерв’ю АрміяInform.
«На нас дивилися так, наче ми вкрали шматок хліба з чийогось столу»
Кримським татарам, які повернулися на свою рідну землю в 1989 році й не мали де жити, радянська влада не давала прописки. Ба більше — створювала штучні перешкоди для цього.
— Ти приходиш отримати прописку, а вони кажуть, що не можуть тебе прописати, поки не станеш на військовий облік. Ти йдеш у військкомат — а там кажуть, що не візьмуть на облік, поки не принесеш довідку, що ти офіційно працевлаштований. У нас тоді було замкнене коло, штучно створене.
Я пішов на ринок, торгував. Потім працював на Сакському заводі будівельних матеріалів, бо там був директором кримський грек. Він нас взяв на роботу, але просив нікому не розказувати про це. Робота була важка. Коли ми прийшли в перший день на роботу, на нас дивилися так, наче ми вкрали шматок хліба з чийогось столу.
На нас так завжди дивилися. Хоча в мене була вища освіта інженера-будівельника, але я не міг працевлаштуватися за фахом. Товариш теж не міг влаштуватися ніде — став кухарем, готував плов, — пригадує Наріман.
Чимало викладачів вишів (із вченим званням доцента, наприклад) після повернення з депортації торгували овочами на ринку, щоб заробити собі на життя.
Тоді 24-річний Наріман неабияк зацікавився національним рухом кримських татар.
— Я познайомився з людьми, які розповіли, хто ми такі, звідки взялися, дали почитати відповідну літературу. Мій друг, Реджеп, теж з юності був у національному русі. На 5–6 років був молодший за мене. Досить творча людина, художник. Він і почав мені розповідати чимало з історії кримських татар, потроху мене втягнув у цю тему. І я почав цікавитися, — пригадує чоловік.
Він зазначає, що брав участь у мітингах, які стосувалися захисту прав кримських татар на півострові.
— Сімферополь, Євпаторія. У Євпаторії, зокрема, захоплювали мерію з вимогою прописки. Ми захопили міськвиконком та утримували його протягом кількох днів, щоб отримати прописку.
Ми сказали, що будемо там жити, якщо нас не пропишуть. 19 листопада 1990 року я отримав прописку в Криму, — пригадує Наріман, який виборював собі юридичне право на життя на рідній землі.
«Російська ГО була біля мого будинку в центрі Сімферополя»
Кримські татари підтримували проголошення незалежності в 1991 році. І в цьому питанні наш співрозмовник категоричний.
— Ми всі були за незалежність, за Україну. Бо якби цього не відбулося — все те, що сталося у 2014-му, могло статися на 30 років раніше. Всі кримські татари, які орієнтуються в ситуації, знають історію та соціально активні, усвідомлюють, що нам із росіянами — не по дорозі.
Українці протягом історії дуже багато пробачали росіянам. Я, наприклад, вважаю доброту і м’якість за слабкість. А росіяни цим користувалися, — міркує він.
Родина почала потроху обживатися. Наріман і ще три компаньйони мали власний бізнес у будівельній сфері. Все це — з нуля, і з тотальними перешкодами з боку тамтешньої влади.
— Я не можу сказати, що я був багатою людиною, але на життя мені вистачало. Мав житло, дачу, авто. На кожні вихідні міг із дітьми виїхати до моря, на шашлики. Я не був дуже багатою людиною, але цілком нормально себе почував, — констатує співрозмовник.
Та він пригадує, що присутність росіян на півострові відчувалася. У його випадку — буквально через дорогу.
— Одна з російських громадських організацій розташовувалася біля мого будинку в Сімферополі — «Русская община Крыма». Там прапор російський висів. У центрі міста. Казаки кубанські розгулювали. І вони всі були налаштовані проти кримських татар.
Вони всі були впевнені, що якщо рф захоче анексувати Крим, то татари будуть чинити спротив. І вони всі до цього готувалися, — говорить Іса Акаєв.
Він не приховує, що передчуття того, що росія захоче загарбати Крим, було завжди.
— Ще десь на початку 2000-х інцидентом з островом Тузлою росіяни прощупували ситуацію. Росіяни ніколи й не приховували, що хотіли собі Крим. Вони вважали, що півострів у складі України — це непорозуміння, і «найближчим часом» це мало бути виправлено… — пригадує він настрої на півострові.
І ділиться дещо жорстоко-сатиричним спогадом з Криму:
— Один із моїх товаришів, який спілкувався із російськими козаками, одного разу прийшов і сказав мені: «Вони мені відверто розповіли, що ніяких чорних тут не буде. Лише християни».
Я цей інцидент розповідав одному товаришу із Сомалі, вже після широкомасштабного вторгнення. І реготали, бо він тоді відповів: «Якщо ви чорні — то я тоді який?», — сміється Іса.
У Севастополі з нашестям росіян, каже Наріман, взагалі було лихо. Вони скуповували нерухомість, землю — утверджували свої позиції на півострові. От один із фрагментів-спогадів, які це підтверджують:
«Нам, як будівельникам, запропонували зробити об’єкт — чашу басейна. Ми погодилися. То був розкішний маєток на березі Чорного моря, поруч — Козача бухта, база росіян (ВМФ РФ. — Авт.). У скелі поруч було видовбане ложе, де взимку власник міг заховати яхту… І, як виявилося згодом, власник того маєтку — керівництво Новоросійського цементного заводу».
Це був початок 2000-х, і росіяни, каже Наріман, себе «дуже добре почували в Криму».
— Українцям було вигідно працювати з росіянами — вони не шкодували грошей, скуповували нерухомість, землю на підставних громадян України, але кінцевими бенефіціарними власниками були росіяни… Київ не робив нічого, щоб запобігти втраті Криму у 2014 році. А росія— робила, — резюмує Іса.
«Партизани на півострові дають чимало інформації для нас»
Рішення виїхати з півострова у 2014 році далося Наріману легко.
— Можливо, це прозвучить цинічно, але я побачив можливість помсти за своїх рідних, близьких, предків. А коли почалося широкомасштабне, то зрозумів чітко і сказав побратимам: якщо зараз беремо до рук зброю — то це реальна можливість повернутися додому. Іншої такої можливості не буде, — говорить Наріман.
Під час широкомасштабного вторгнення чоловік спочатку боронив Київ, потім — Макарівський напрямок. Після деокупації Київщини — підготовка, отримання нового озброєння, бойове злагодження. Далі — Херсонський, Запорізький напрямки.
— Чим я займаюся у складі Головного управління розвідки? Розповім лише після війни. Якщо захочете написати книгу — на одну точно матеріалу буде, лише про події широкомасштабного вторгнення, — сміючись відповідає чоловік.
Зазначає, що щиро радіє, коли по військових об’єктах в Криму прилітає.
За два роки, каже співрозмовник, рух опору посилився в тимчасово окупованому Криму:
— Наші партизани на півострові дають чимало інформації для нас. Ті удари, яких завдають по об’єктах російських, — розвідку і дорозвідку здійснюють наші люди — що рухається, де рухається, в якій кількості. І передають далі цю інформацію. Поки що на такому рівні це відбувається, бо контроль, тиск і переслідування з боку окупаційного режиму — сильний, значний.
«росіяни на півострові? Всі на вихід»
Прогнози на майбутнє в Нарімана реалістичні — у найближчий рік війна не закінчиться. Але він мріє, переконаний і чимало робить для свого повернення на півострів.
— Я дуже хочу повернутися додому. Я мрію про це. Хочу побачити своїх сестер і братів. Чимало людей старших вже пішли з життя. За 10 років, відколи я тут, у Криму народилося четверо внуків — і я їх теж хотів би побачити, адже не бачив їх жодного разу, — говорить він із ностальгійним вогнем в очах. — Якщо, дасть Бог, я повернуся на півострів, то хочу очолити найбідніший і найменший регіон Криму. І зробити його найкращим, найперспективнішим в економічному сенсі. Так я доведу свою любов до Криму. Я був би щасливий від цього. У нашого народу дуже великий потенціал. Люди — рукасті. Ми вміємо організуватися, як це було на початку ширкомасштабного вторгнення. Ми ставили лише два запитання: де зброя і де ворог?
Ще одна із цілей після деокупації рідної землі — повернення півострову автентичних кримськотатарських топонімів.
— Моя головна мета, заради якої я б’юся, — щоб після повернення в Крим ми змогли відродити півострів таким, яким він був, коли там жили наші предки. Щоб звучала наша мова. Щоб мечеті знову були мечетями. Щоб у школах викладали кримськотатарською мовою.
Щоб ми вивчали свою літературу, своїх героїв, розвивали свою культуру. Щоб ми разом з українським народом розвинули таку державу, де було б комфортно для всіх, навіть етнічно різних народів. Щоб ми стали державою-прикладом для інших держав: державою, де мусульмани та християни можуть жити, співпрацювати і розвивати свою країну, — наголошує Наріман.
Щодо подальшої присутності росіян в Криму Іса Акаєв категоричний:
— Росіяни на півострові? Всі на вихід. Я їм не довіряю. Після депортації кримськотатарського народу російська влада звозила на півострів весь непотріб свій. І тепер воно дало нащадків. І наслідки ми бачимо.
Кримчанин жив із росіянами по сусідству, тому й знає їхній «потенціал».
— Коли у 2014 році я переїхав у Вінницьку область, то дивувався — майже в кожному дворі, в невеличкому селі, був мотоблок. У кримському селі такого не було, навіть якоїсь мотокоси не було. Бо вони (тамтешні росіяни. — Авт.) все пропивали. Заробили — і пропили. Вони готові продати зерно, майно в обмін на горілку. На мене казали, що я куркуль. Звісно. Бо я працював, а не пив, — пригадує, сміючись, Наріман.
«Що буде, коли ми заходитимемо в Крим, — я навіть боюся уявити»
Наріман брав участь у звільненні Херсонщини. Пам’ятає емоції, з якими зустрічали українських військових мешканці обласного центру — квіти, обійми, сльози вдячності тощо.
— Що буде, коли ми будемо заходити в Крим, — я навіть боюся уявити. Адже ті люди жили 10 років в окупації. Але в майбутньому, чим би я не займався і ким би я не був: у Крим я заїду на броні. Дуже хочу. Це велика можливість. Це чи не вперше така можливість за останні, напевне, три століття, щоб ми, кримські татари, повернулися в Крим, додому, переможцями. Не як побиті собаки. А переможці.
Адже в 1989 році ми повернулися до себе додому — і в нас не було нічого. Нам не повертали наше житло. Нам не давали землю під будівництво. Тому тепер — лише як переможці та лише на броні.
Родина Нарімана Білялова — у Туреччині від початку широкомасштабної війни. Діти навчаються в турецьких школах. У країну, яка перебуває у стані війни, поки що не повертаються. Поки що.
— Я їм кажу: зрозумійте мене правильно. Приїдете вже одразу в Крим — наш, вільний, — резюмує військовий, кримчанин, молодший сержант Головного управління розвідки Міноборони України Наріман Білялов.
Унаслідок знищення патрульного корабля «сєрґєй котов» загинуло сім окупантів, ще 6 було поранено.
Про це інформує Головне управління розвідки МО України.
Як зазначається, згідно з попередніми даними, внаслідок атаки на патрульний корабель «сєрґєй котов», що призвела до знищення судна, втрати серед екіпажу російських окупантів склали:
7 — безповоротних;
6 — санітарних.
У відомстві додали, що 52-х членів екіпажу, які перебували на кораблі, ворогу, ймовірно, вдалось евакуювати.
«Схоже, що врятованих і ошелешених моряків „сєрґєя котова“ через втрату судна „матроситимуть“ російські спецслужби», — наголосили у ГУР.
Як повідомляла АрміяInform, ГУР опублікувало відео знищення у тимчасово окупованому Криму російського патрульного корабля «сєргєй котов».
Українська агентура в росії відіграє вагому роль у відбитті широкомасштабної російської агресії. Агенти не лише здобувають інформацію, але й виконують спеціальні завдання.
Про це розповів начальник ГУР МО України генерал-лейтенант Кирило Буданов в ексклюзивному інтерв’ю для The Telegraph.
Саме завдяки агентурній розвідці Україна змогла заздалегідь отримати дані про напад росії 24 лютого 2022 року.
— Якби ми покладалися виключно на дані радіоелектронної, радіотехнічної або кіберрозвідки, то ми б не були готові, не зрозуміли б, що буде відбуватися вторгнення, і не встигли б підготуватись, ― зауважив шеф української розвідки.
Більше про роботу ГУР МО України під час повномасштабної війни дивіться у повному відео розмови.
