Архив метки: сержант ЗСУ

Новини війська

Зміни в навчанні сержантів: як у ЗСУ готують кістяк армії

Прочитаєте за: 4 хв. 22 Грудня 2023, 9:18

Минулого року Сили оборони не мали можливості швидко і якісно готувати велику кількість сержантів, але це змінилося у 2023-му — для таких цілей були створені навчальні батальйони сержантського складу. Нині підготовка в них розосереджена по всій країні, акцент роблять на вмінні керувати боєм, а інструкторів відправляють підвищувати кваліфікацію за кордон. Деталі реформування підготовки сержантів кореспонденту АрміяInform розповів головний сержант Збройних Сил України Олександр Косинський.

Нові центри вже працюють в ТрО, Силах підтримки, на черзі — ДШВ

За словами Косинського, 2022-й став роком нарощування підготовки сержантського складу: «На початок минулого року ми мали не так багато спроможностей швидко готувати велику кількість сержантів. Тому що було декілька навчальних центрів з невеличкими підрозділами, які займались підготовкою».

Тоді в наявності були три центри підготовки сержантського складу у видах ЗСУ, пояснює головний сержант і додає, що на початку 2023 року вже була створена певна кількість навчальних батальйонів сержантського складу.

«І створили їх у різних місцях вже з урахуванням можливих обстрілів. Ми „рознесли“ підготовку по всій території країни і у визначених місцях запрацювали ці батальйони, — зазначив головний сержант ЗСУ», — каже Косинський.

В основі навчання — досвід ведення війни з росією

Він пояснив, що раніше не було поняття «навчальний батальйон сержантського складу», були тільки навчальні батальйони рядового складу, які здійснювали базову загальновійськову підготовку за окремими військово-обліковими спеціальностями. Сержантів готували, як правило, у центрах підготовки сержантського складу та в деяких навчальних підрозділах видових навчальних центрів. За логістичним та технічним напрямами сержанти ж навчалися у військових коледжах.

«У 2023 році були створені навчальні батальйони сержантського складу: спочатку в Сухопутних військах, водночас у морській піхоті Військово-Морських Сил, а потім і в Десантно-штурмових військах. Їхнє завдання одне — готувати командирів відділень піхотного компонента. Готувати — за єдиною програмою, яка відпрацьована на реаліях цієї війни. Програмою, яка постійно вдосконалюється», — розповідає АрміяInform Косинський.

За його словами, ця програма уніфікована, спеціалізована під характер теперішніх бойових дій, підходить для підрозділів механізованих, мотопіхотних, піхотних, штурмових, гірсько-штурмових, десантно-штурмових, парашутно-десантних, аеромобільних підрозділів та підрозділів морської піхоти.

Підготовка тисяч сержантів за раз

Головний сержант ЗСУ додав, що у згаданій програмі дуже багато занять з тактики, велика практична частина, і найголовніше, що там командири відділення вчаться не стільки стріляти, скільки планувати бій, управляти особовим складом, вогнем та маневром у різних умовах.

«Ми постійно для них варіюємо різні ситуації, ускладнюємо виконання завдання, і сержанти ухвалюють свої рішення і управляють людьми… Сили ТрО також за цією програмою готують своїх сержантів», — розповідає Косинський.

Крім того, нагадує він, навесні 2023 року було створено центр підготовки сержантського складу Сил ТрО, а восени — центр підготовки сержантського складу Сил підтримки, і нині триває робота над створенням центру підготовки сержантського складу ДШВ.

«Тобто нарощування йде постійно. І ми вже вийшли на великі кількісні спроможності підготовки сержантів. Декілька тисяч командирів відділень ми можемо підготувати за один раз: якщо разом завантажити всі наші навчальні потужності з підготовки сержантського складу в Україні та за кордоном», — зауважив Косинський.

Якість замість кількості

Головний сержант ЗСУ наголосив, що тепер основна увага приділяється вже не кількості, а якості підготовки, і це полягатиме в покращенні навчальних програм і в збільшенні їхніх термінів, виділенні більшого часу на практичну складову.

«Зараз ми вийшли на програму тривалістю близько півтора місяця. Окрім збільшення термінів підготовки, також важливим є насичення програми іншими додатковими предметами — інженерна підготовка, військова топографія, новітні військові технології. Також збільшуємо час на практичні заняття з тактики і вогневої підготовки», — розповідає Косинський.

За його словами, триває робота над покращенням навчально-матеріальної і технічної бази, а також покращенням якості інструкторського складу.

«Зрозуміло, що війська нам дають сержантів з пораненнями, контузіями, які вже не можуть воювати. І коли вони приходять до навчального центру інструкторами, то не всі з них мають схильність або здатність до викладання. Ми постійно з ними працюємо, стараємося організовувати різні курси, інструкторсько-методичні заняття, щоб підвищити їхню майстерність», — ділиться реаліями головний сержант ЗСУ.

Отже, декого із сержантів доводиться прибирати з інструкторських посад, бо, неважаючи на хороший бойовий досвід, людина не має хисту та здібностей до викладання і передавання досвіду.

«Наприклад, йому подобалось воювати, але не подобається викладати. Або ж, наприклад, характер поранення такий, що він фізично не може обов’язки інструктора виконувати. Але головне, що у цих хлопців та дівчат є бойовий досвід, і якщо він або вона мають бажання стати інструктором, ми в цьому їм допомагаємо. І хоча роботи в цьому напрямку в нас ще досить багато, але вже серед наших сержантів з’явилися досить потужні та професійні інструктори», — підсумовує Косинський.

Як навчають інструкторів

Головний сержант ЗСУ розповів, що є дуже багато інструкторів, яких направляли за кордон на курси підвищення кваліфікації.

«Збройні Сили Литви відкрили для нас відразу три курси для підвищення кваліфікації наших інструкторів. Перший — це безпосередньо курс інструктора базового рівня за стандартами НАТО, куди ми відправляємо наших інструкторів, які приходять з військ, ветеранів з бойовим досвідом. І литовські інструктори їх навчають», — розповідає він.

Також є курс для інструкторів з вогневої підготовки за стандартами НАТО 1–3 рівнів, і у 2024 році, як сподівається головний сержант ЗСУ, інструктори будуть направлені на 4–5 рівень, курс командира піхотного відділення.

«Для нього литовці взяли нашу програму, наші потреби, трішки адаптували і зробили свій курс, доволі непоганий. Ми туди направляємо наших інструкторів, щоб вони пройшли таке навчання в Литві, розкрились більше, все краще звідти взяли, щоб викладати наш курс в Україні. За кордоном таке навчання називається TTT — Train To Trainer (навчання тих, хто навчає. — Ред.)», — пояснює військовий.

Окрім Литви, за словами Косинського, інструкторів відправляють до Польщі, Латвії, Великої Британії, Німеччини. В Україні при цьому теж були організовані інструкторські курси в центрах підготовки сержантського складу.

https://armyinform.com.ua/2023/12/22/zminy-v-navchanni-serzhantiv-yak-u-zsu-gotuyut-kistyak-armiyi/

Новини війська

На Херсонському напрямку росіяни завдавали по нас понад 50 авіаударів за добу, артилерію й танки ми навіть не рахували — десантник «Ігла»

Прочитаєте за: 3 хв. 21 Листопада 2023, 10:05

Головний сержант Євгеній Аверкін з позивним «Ігла» на війні з 2014 року. В березні 2014 року був мобілізований до 95-ї, тоді ще аеромобільної, бригади, у складі якої брав участь в АТО з 2014 по 2017 рік на посаді заступника командира зенітно-ракетного взводу. Євгеній пройшов крізь запеклі бої гарячої фази АТО у 2014 році — на горі Карачун, у Слов’янську. За його плечима бої за нафтобазу Лисичанська, він брав участь у славетному рейді тилами росіян, потім — бої за Донецький аеропорт. Після загибелі командира взводу тимчасово виконував його обов’язки.

А потім виконував бойове завдання — на Чонгарі, на Арабатській стрілці.

У 2015 році був командиром штурмової групи в Авдіївці, у 2016-му — командиром взводного опорного пункту в населеному пункті Нью-Йорк.

У квітні 2017 року звільнився з лав Збройних Сил України й разом із родиною переїхав на постійне місце проживання до Польщі. Жив, працював, але після початку вторгнення росіян повернувся до України.

Як він каже: «Це мій чоловічий обов’язок, я дав Присягу українському народові і просто не міг там залишатися, адже тут моя Батьківщина. Я мав певний бойовий досвід, міг бути корисним і просто не міг залишатися осторонь».

На початку травня 2022 року Євгеній мобілізувався до 46-ї десантно-штурмової бригади, в складі якої в липні 2022 року брав участь у боях на Херсонському напрямку.

2 серпня дістав важке поранення та контузію біля селища Білогірка. В січні 2023 року повернувся до своєї частини, де прийняв посаду головного сержанта аеромобільної роти.

З кінця січня до початку лютого 2023 року виконував бойові завдання під Соледаром. У лютому воював неподалік селища Берхівка, де десантники відбивали атаки противника. Під час цих боїв було взято в полон декілька росіян. Пізніше брав участь у боях під Васюківкою.

З квітня по травень 2023 року — бої під Бахмутом і в самому місті. Там Євгеній був знову поранений і контужений, але після лікування в шпиталі повернувся до виконання бойового обов’язку.

З 28 вересня 2023 року був переведений на посаду інструктора навчальної роти навчального батальйону в навчальному центрі десантно-штурмових військ.

За свою бойову роботу головний сержант Євгеній Аверкін нагороджений численними нагородами, серед яких орден «За мужність» ІІІ ступеня.

На запитання, чи став у пригоді в сучасній війні досвід АТО, відповідає так: «З одного боку, знадобився — я міг правильно скорегувати своїх бійців, виставити оборону. Тактика росіян майже не змінилася, тільки що з’явилися дрони та стало більше артвогню, ну і авіації тоді не було. А в останні дні боїв за Бахмут вони вже використовували геть усе».

Про бої на Бахмутському напрямку Євгеній говорить так: «Як сержант, я допомагав командиру роти, бо в нього бойового досвіду було менше, ніж у мене. Хлопці до нас більше прислухалися, коли їм не наказували, а просто просили й пояснювали, що потрібно зробити. Тоді вони виконували поставлені завдання, бо знали, що їх не кинуть напризволяще. Грамотно виконуючи поставлене завдання, ми в останні дні боїв за Бахмут протримались не десять діб, а вдвічі більше. А ще було дуже важко витримати в останні дні боїв за Бахмут, коли росіяни все місто засипали фосфорними бомбами й увесь Бахмут просто сяяв».

За його словами, неабияк допомагали особлива десантна мотивація.

— Відомий наш девіз «Завжди перші», отже — найкращі. Хлопцям, які приходять до нас у ДШВ ми весь час це повторюємо. Втлумачуємо, що ми — еліта, маємо стояти. Як показала ця війна, там, де стоять десантники, ми стоїмо до останнього, виконуємо поставлене завдання. Пам’ятаю, як ми тримали позицію, потім передали її іншій частині, вони не утримались, і тоді ми пішли в атаку й знов відбили її, взяли сім полонених, — говорить Євгеній.

На моє запитання, що було найважче витримати, десантник, трохи замислившись, згадує: «Найважчим було, мабуть, коли ми на Херсонському напрямку стояли й по нас на день завдавали до 50 авіаударів. Одного дня ми нарахували 59 таких ударів, артилерію й танки ми навіть не враховували. Ми вже знали: по нас запускають НУРСи з вертольотів (Некеровані реактивні снаряди. — Авт), потім танки і арта підключаються, а потім знов заходить „СУшка“… Утримались завдяки відритим окопам, а також тому, що вони змушені були завдавати авіаударів з далекої відстані НУРС боялись, що зіб’ють. Адже дві чи три „вертушки“ ми збили. Загалом наші зенітники дуже дошкуляли російським пілотам».

Пригадав Євгеній один дещо кумедний епізод: «1 серпня 2022 року була сильна злива, ми з ротним були в окопі, промокли наскрізь. Я поклав одяг сохнути, і раптом починається атака росіян. Я лише в білизні й берцях — ані каски, ані «броніка»… Кричу командирові: «Романич, дай хоч „бронік“ натягну, бо якщо завалять, росіяни скажуть, що українцям нема в чому воювати»… Ротний витягує мені «бронік», каску, я натягую їх на себе… Тим часом до нас підтягнулись розвідники, бачать мене в білизні й «броніку» і ржуть: «Ти зараз усіх орків розлякаєш своїм спіднім», — як у тому фільмі «У бій ідуть лише «старі».

https://armyinform.com.ua/2023/11/21/na-hersonskomu-napryamku-rosiyany-zavdavaly-po-nas-ponad-50-aviaudariv-za-dobu-artyleriyu-j-tanky-my-navit-ne-rahuvaly-desantnyk-igla/

Новини війська

Як мобілізованих військовослужбовців відбирають на сержантські посади

Прочитаєте за: 2 хв. 20 Листопада 2023, 9:43

Олександр Косинський

Про це під час брифінгу у пресцентрі АрміяInform розповів головний сержант Збройних Сил України Олександр Косинський.

— У нас є декілька етапів відбору мобілізованого персоналу. Наразі жоден мобілізований не заходить у бойові військові частини, не пройшовши базову загальну військову підготовку (БЗВП. — Ред.). Усі мобілізовані — навіть ті, що служили раніше, мали досвід строкової служби — всі спочатку направляються у навчальні центри, тренувальні батальйони і проходять БЗВП. Спроможність наших тренувальних підрозділів для проведення такої підготовки — десятки тисяч курсантів за один раз. Крім того, ми ще готуємо військовослужбовців за кордоном. І до мобілізованих, коли вони проходять таку підготовку, придивляються інструктори. У нас практично всюди, де є підрозділи БЗВП, присутній навчальний підрозділ сержантського складу, — зазначає Олександр Косинський.

За його словами, інструкторський склад навчальних підрозділів також придивляється до майбутніх кандидатів:

— Зараз є система відбору мобілізованих, яка виявляє їхні риси характеру, морально-ділові, лідерські якості, психологічну стійкість. Ми вивчаємо, ким ці мобілізовані були у цивільному житті. Серед них є і менеджери, і керівники, і педагоги. Тобто, якщо людина обіймала певну керівну посаду, то зрозуміло, що вона зможе працювати із особовим складом. Далі ці люди, які привернули до себе увагу як потенційні сержанти, направляються в бойові військові частини. І вже там командири можуть дивитися, як ці військові поводять себе у бойових умовах. Далі майбутніх кандидатів на сержантську посаду направляють до навчальних підрозділів, в основному на курс командирів відділення.

Головний сержант Збройних Сил України зауважує, що є і інший варіант.

— Це коли під час проходження БЗВП ми відібрали тих, хто однозначно має певні лідерські якості. Тоді ці люди не їдуть в бойові бригади, а одразу заходять на підготовку як сержанти, на курс командира відділення. Чому? Тому що, коли вони попадуть в бойові бригади, не завжди командир там матиме можливість взяти їх всіх і відпустити на навчання, адже бригада бере участь в бойових діях… Тому ми з 300 людей відбираємо 70-90 найкращих і заводимо, повторюсь, на курс командира відділення. Вони навчаються півтора місяця. І вже потім у військах ми їх призначаємо на сержантські посади. Звісно, у таких військовослужбовців ще немає бойового досвіду. Тому у бригадах ми намагаємося робити так, щоб люди, які прибувають, не потрапляли відразу в бій. Їх залишають в районах відведення і ще тиждень-два досвідчені сержанти проводять з ними заняття, готують до того, що вони побачать на лінії фронту, до реалій, притаманних тому чи іншому відрізку передньої лінії бойового зіткнення. Роблять таку собі допідготовку і потім поступово заводять їх на позиції. Звісно, не все в цій системі (відбору. — Ред.) працює так, як треба, або як хотілось би. Бо надто велика кількість людей, з якими треба працювати, а також є нестача фахівців, які були б достатньо компетентними у питаннях відбору. Але ми робимо все, що можемо, і навіть більше, — додав головний сержант Збройних Сил України Олександр Косинський.

Фото Дмитра Юрченка

https://armyinform.com.ua/2023/11/20/yak-mobilizovanyh-vijskovosluzhbovcziv-vidbyrayut-na-serzhantski-posady/

Новини війська

Наші мобільні вогневі групи вже знищили 30 повітряних цілей ворога — штаб-сержант Антон Оцерклевич

Прочитаєте за: 5 хв. 18 Листопада 2023, 10:04

Неабияку роль у захисті повітряного простору України відіграють мобільні вогневі групи, які в режимі 24/7 перебувають у готовності відстрілювати непроханих пташок у нашому небі. Їхній внесок важко переоцінити, адже кожна збита і знищена ними ціль — це врятовані життя, неуражені об’єкти критичної інфраструктури, цивільні споруди та житлові будинки. Один з тих, хто стояв у витоків формування цих груп в окремому полку зв’язку та радіотехнічного забезпечення Повітряного командування «Південь» штаб-сержант Антон Оцерклевич. За час широкомасштабного вторгнення рф в Україну йому вдалося не лише здобути беззаперечний авторитет серед підлеглих, а й сформувати високопрофесійні екіпажі мобільних вогневих груп, які дають адекватну відповідь ворогові на його стратегію з виснаження нашої системи протиповітряної оборони.

Шлях до війська чоловіка був непростим. Антон Богданович народився та виріс у Болграді, що на Одещині. Одразу після закінчення школи була служба в армії у 1-й аеромобільній парашутно-десантній бригаді. Попри те, що чоловік зростав у родині військових, це не вплинуло на його вибір майбутньої професії. Навпаки, він хотів щось змінити для себе, тому вступив до Херсонського державного університету й опанував спеціальність викладача фізики і математики. Щоправда, за фахом пропрацював лише пів року. Згодом 12 років він перебував на посаді заступника начальника служби безпеки у держпідприємстві «Укрхімтрансаміак». Про те, що доля знову приведе його до війська, чоловік не здогадувався аж до лютого 2022 року.

— Тоді я був за кордоном. Коли дізнався новини про те, росія почала широкомасштабне вторгнення в Україну, довго не роздумував й одразу вирушив додому. По приїзду пішов до ТЦК та СП з єдиною метою — якнайшвидше стати до строю. Байдуже де та ким, головне мати змогу захищати те, що люблю, — пригадує Антон Богданович.

Уже за пару днів він поповнив лави окремому полку зв’язку та радіотехнічного забезпечення Повітряного командування «Південь». Маючи за плечима певний досвід строкової служби, чоловік швидко адаптувався до військових буднів.

— На той час у нашому батальйоні лише починали формуватися мобільні вогневі групи. Фактично я і начальник штабу були тими, хто налагоджував їх діяльність з нуля: починаючи від набору та підготовки особового складу — до забезпечення боєздатності екіпажів. З того часу триває постійна робота щодо нарощення бойових можливостей наших мобільних вогневих груп. Можемо говорити, що кількість підготовлених воїнів, які сьогодні працюють у їх складі, значно зросла, — розповідає штаб-сержант.

Для того, аби ефективно і результативно знищувати російські БПЛА та ракети, на озброєнні підрозділу Антона Оцерклевича є не лише старі зразки озброєння, а й кулемети Browning та Gatling.

— Ця зброя досить добре показала себе у роботі. Щоб опанувати її, нам не знадобилося багато часу. У пригоді стала деяка література та інформація з інтернету. Все розбирали і збирали своїми руками, як результат, мої підлеглі досконало вивчили всі тонкощі застосування цієї зброї. Нещодавно навіть їздили ділитися досвідом у сухопутні підрозділи, — продовжує розповідь військовий. — Також для роботи мобільних груп важливу роль відіграють автівки високої прохідності. Адже їх головною перевагою є швидке розгортання — до десяти хвилин, а також здатність переміщуватися на місцевості. Завдяки волонтерам у нашому підрозділі є такі машини. Звісно, під час війни техніки ніколи не буває багато, але ми справляємося з тим, що маємо.

Удень і вночі воїни мобільних вогневих груп окремому полку зв’язку та радіотехнічного забезпечення Повітряного командування «Південь» вирушають на завдання зі знищення повітряних цілей ворога. За цей час на їхньому рахунку 30 знищених повітряних ворожих цілей. Це не лише дрони, а й крилаті ракети, які українські захисники нерідко збивали з кулеметів, що, як кажуть, апріорі неможливо. І це неабияк дратує росіян, які розраховують на те, що по його БПЛА буде витрачено запас високовартісних зенітних ракет, але аж ніяк не відносно недорогий боєкомплект.

— Щоб виконувати бойові завдання ще ефективніше, ми постійно намагаємося експериментувати. Зокрема, розробили свої системи, лазерні приціли, нові стійки, на яких закріплені ліхтарі. Тобто, робимо все можливе для удосконалення надійності протиповітряного прикриття, — говорить Антон Богданович.

За його словами, ворог також не сидить на місці, а постійно навчається й з певною періодичністю змінює тактику.

— Взагалі, на моє переконання, майбутнє саме за мобільними вогневими групами, які можна застосовувати не лише у боротьбі з повітряними цілями ворога, — пояснює штаб-сержант.

Він говорить, що найважчою для нього та його побратимів була минула зима, коли противник здійснював масовані обстріли.

— Тоді ми ще за великим рахунком нічого не вміли — це були моменти глибокого розчарування, але брали себе в руки і намагалися удосконалювати свої навички. Тепер ми готові дати відсіч будь-яким зазіханням ворога, — запевняє Антон Богданович.

Крім усього іншого, військовий за час широкомасштабного вторгнення вкотре переконався у важливості підготовки сержантського корпусу, який у воєнних реаліях став кістяком сучасної української армії. Адже якщо офіцер — це стратег, то сержант — той, хто втілює його стратегію у життя.

— Сержант — це зв’язувальна ланка між офіцером і особовим складом, якої іноді нам дуже не вистачає. Звісно, він повинен вміти підтримати підлеглих, налаштувати їх морально на виконання завдання. Але, окрім цього, сержант — це той, хто має бути прикладом для своїх людей у всьому. Якщо говорити про підготовку в сержантських центрах, то, як на мене, вона потребує доопрацювання. Але це зрозуміло, ба навчання відбувається у значно стисліші терміни. Попри це ми рухаємося у правильному напрямку, — впевнений військовий.

Штаб-сержант Антон Оцерклевич чимало уваги приділяє підготовці особового складу з надання першої домедичної допомоги, адже переконаний, що кожен військовий за потреби має вміти надати допомогу не лише собі, а й побратимам. Нещодавно він зі своїми побратимами з підрозділу закінчили курс «Бойовий медик».

Найбільшою своєю заслугою Антон Богданович вважає те, що у його підрозділі не було втрат. Хоча й були прильоти по позиціях, та, на щастя, його люди обходилися лише незначними пораненнями.

— Попри все, ми повинні рухатися вперед. Я завжди повторюю своїм підлеглим: якщо чогось не вистачає, роби, що можеш, там, де ти є, тим, що маєш. У кожного з нас своя мотивація продовжувати цей шлях. Особисто у мене — це, по-перше, злість. Злість за тих, кого нема поруч, а могли б бути. По-друге, я люблю Україну і хочу, що у неї було майбутнє. По-третє, я переконаний, що ворог має бути покараний за всі злодіяння, — підсумовує військовий.

Попри те, що Антон Богданович втратив двоюрідного брата на цій війні — капітана Віктора Оцерклевича, який загинув 6 квітня 2022 року й отримав звання Герой України (посмертно), він не втратив віри у перемогу України над рашистською навалою. Для цього він та його побратими готові виконувати найважчі завдання і вдень, і вночі, бо тільки так можна протистояти кровожерливому ворогу.

Фото з особистого архіву Антона Оцерклевича

https://armyinform.com.ua/2023/11/18/mobilni-vognevi-grupy-vzhe-znyshhyly-30-povitryanyh-czilej/

Новини війська

Наші військові беруть участь у проведенні курсів з підготовки іноземних сержантів

Прочитаєте за: < 1 хв. 17 Листопада 2023, 18:07

Про це на брифінгу у Military Media Center розповів головний сержант Збройних Сил України Олександр Косинський.

— Наші закордонні партнери звертаються до нас і кажуть: «Ми хочемо не тільки навчати ваших сержантів, а й отримувати ваш досвід». Тому зараз у нас певні сержанти відбувають за кордон, беруть участь у проведенні курсів для підготовки іноземних сержантів, читають їм лекції, враховуючи наш бойовий досвід. Також у рамках програми NATO DEEP трьох наших сержантів запросили для участі у робочій групі, яка перероблятиме типовий план професійної освіти сержантського складу країн НАТО. Наші сержанти впроваджуватимуть там наш досвід, зокрема у розділі Operations, — зазначив Олександр Косинський.

Фото Ольги Шевченко

https://armyinform.com.ua/2023/11/17/nashi-vijskovi-berut-uchast-u-provedenni-kursiv-z-pidgotovky-inozemnyh-serzhantiv/

Новини війська

«Ворог розуміє тільки мову сили, з ним не можна домовлятися, тому треба боротися — іншим шляхом Україну не визволити»

Прочитаєте за: 4 хв. 15 Листопада 2023, 10:32

Він і досі любить море. За його мінливий характер і за можливості, які манили ген за горизонтом. Чоловік звик і до штормів, і до первісної тиші блакитної морської гладі. У рейсах, попри важку працю, у його душі завжди панував спокій. Нині ж ніхто не покличе боцмана на палубу чи в задушливий трюм, бо досвідчений моряк зійшов на сушу. Він повернувся до рідного берега, щоб захистити свою країну від ворожої навали.

Василь народився та виріс в Одесі. Після закінчення 8 класу середньої школи вступив до Одеського технікуму залізничного транспорту, де опанував спеціальність щодо обслуговування рефрижераторних вагонів. Навчальний заклад закінчив у 1993 році. Трохи попрацював за фахом, але дев’яності були непростими, тож довелося щось змінювати у житті. Тоді Василь став студентом Фахового коледжу морського транспорту. Одразу після випуску юнак пішов працювати в море.

— Понад двадцять років я ходив у моря, здійснюючи свої рейси на різних іноземних суднах. Пройшов всі щаблі — від матроса до боцмана. За плечима не одне навколосвітнє плавання, тож побачив чи не увесь світ. Найдовший період роботи —18 років — провів в одній з британських компаній, де і планував продовжувати шлях моряка. Але не судилося, — пригадує Василь.

У січні 2022 року чоловік вирушив у черговий рейс, а вже за місяць його нагнала новина про те, що росія розпочала широкомасштабне вторгнення.

— Чи варто й говорити, як почуває себе чоловік, який далеко від своєї родини і нічим не може допомогти. Я одразу звернувся до керівництва з проханням розірвати контракт, аби повернутися додому. Однак все виявилося не так просто, мені повинні були знайти заміну, а це зайняло майже рік часу. Щоб бути хоч якось корисним, переводив дружині кошти, які вона передавала на потребу знайомих та друзів, які вже воювали. Багатьох, на жаль, вже нема серед живих, — продовжує розповідь Василь. — Коли ж зійшов на берег, одразу вирушив до рідних, яких з Одеси відправив до батьків на Миколаївщину. Звісно, просив їх виїхати до друзів за кордон, але вони навідріз відмовилися. Після нетривалих зборів я прибув до ТЦК та СП з єдиним наміром — приєднатися до лав ЗСУ.

Його направили до однієї із новостворених механізованих бригад та призначили на посаду командира взводу. Звісно, Василь думав, що на досвідченого моряка чекає служба у ВМС, але сперечатися не став, бо було байдуже, де та як він зможе стати на захист країни.

— З 2014 року я плекав надію, що ситуація вирішиться політичним шляхом. Тепер переконався, що підлий ворог розуміє тільки мову сили, з ним не можна домовлятися, їм невідомо, що таке дотримувати слова, тому рф є ізгоєм на світовій арені. Як йому протистояти? Боротися. Тому без вагань пішов до війська, бо іншим шляхом нашу Україну не визволити. Крім того, я не та людина, яка буде ховатися за спини інших і відсиджуватися. Знаю і таких, але то на їхній совісті, — зітхає Василь.

Попри те, що вчорашній моряк не мав жодного армійського досвіду, він швидко адаптувався до військового життя і заслужив непохитний авторитет серед підлеглих та побратимів, від яких отримав псевдо «Море». А ще отримав звання молодшого сержанта.

— Хоча в армії я не служив, але праця в морі загартувала, бо то важка робота, та й не любить водна стихія слабаків, тож жодних труднощів не було. Взагалі, звик швидко навчатися. Однак, якщо подумати, то перші дні були для нас, певно, найважчими, бо різні люди мали в короткий термін стати одним механізмом. При цьому більшість, як і я, навіть не мали елементарного військового досвіду. Але, як-то кажуть, важко в навчанні, — говорить молодший сержант.

Розуміючи, що від належного рівня підготовки в подальшому залежатиме не тільки його життя, а і його побратимів, Василь не шкодував сил, повністю віддавався справі. А ще пильно наглядав за підлеглими і давав прочухана тим, хто недбало ставився до навчання, наказував сильнішим допомагати слабшим.

— У нас були постійні виїзди на полігони, де вивчали тактику, проходили інженерну, саперну, вогневу підготовку. Словом, готувалися швидко та із запалом. А вже влітку вирушили на один із непростих напрямків. Там ми і зрозуміли, що таке перебувати під постійними обстрілами, — пригадує «Море».

Перший бойовий досвід чоловік здобув, коли разом з побратимами доставляв їжу до військових на «нулі». Тоді вони потрапили під ворожий вогонь. Адреналін зашкалював. На щастя, обійшлося без втрат. Після того, звісно, було безліч обстрілів, але до них Василь швидко звик і навчився розрізняти.

— За цей час ми залучалися до різних бойових завдань, які завжди успішно виконували: чи то утримання зайнятих позицій, чи то створення нових, чи підвіз до позицій БК або їжі. Все це під невщухаючими ворожими обстрілами. Особливо дошкуляють дрони противника, які скидають різні вибухонебезпечні предмети. Крім того, безліч територій є замінованими, особливо небезпечні «пелюстки», які досить важко виявити, розтяжок чимало. Також, відступаючи, ворог пакостить як може, зокрема мінує свої позиції, тому треба завжди бути дуже обережним, щоб не нарватися на такі «сюрпризи», — розповідає Василь.

За його словами, змінилася і тактика ворога. Якщо раніше противник ходив в атаки великими групами, то тепер намагається робити вилазки куди меншими тактичними групами. Більше застосовують безпілотники, які скидають прямо в окопи вибухонебезпечні речовини. Тобто окупанти шукають нові шляхи й намагаються пристосовуватися.

— Напрямок у нас важкий, багато ворожих сил. Противник непогано підготовлений, тому не треба його недооцінювати. Він сильний з переважаючим людським та матеріально-технічним ресурсом, але в нього ніколи не буде того, що є у нас — мотивації. Ми знаємо, що правда на нашій стороні, тому готові їх бити і вдень і вночі. Але не менш важливо і зберегти якнайбільше наших людей, тому замість відпочинку, навіть у бойових умовах, ми не припиняємо навчання, опановуємо нове озброєння та техніку, — говорить командир взводу «Море».

До слова, найбільшою своєю заслугою молодший сержант вважає те, що йому вдалося стати для своїх людей справжнім командиром. Усі його підлеглі різні — і за професіями, і за віком, і за характером. Однак він здобув повагу кожного, бо ніколи не ховався за їхні спини, а завжди йшов попереду, намагаючись найважчі завдання брати на себе, щоб зберегти людей.

У найважчі моменти Василь згадує своє мирне життя: рейси до далеких країн, полювання з друзями та вірним мисливським псом. Але найбільше щемить серце, коли він пригадує своїх дівчаток — кохану дружину і трьох донечок, які сплели йому вервечку-оберіг. Здавалося б, звичайні ниточки, які обвили зап’ястя воїна, але щоразу торкаючись до них, «Море» розуміє, що обов’язково мусить вижити. Бо нема найбільшого щастя для моряка і воїна, ніж повернутися додому.

Фото з особистого архіву Василя

https://armyinform.com.ua/2023/11/15/vorog-rozumiye-tilky-movu-syly-z-nym-ne-mozhna-domovlyatysya-tomu-treba-borotysya-inshym-shlyahom-ukrayinu-ne-vyzvolyty/

Новини війська

З БМ-21 «Град» по ворожому кораблю

Прочитаєте за: 2 хв. 3 Листопада 2023, 14:14

Сьогодні, третього листопада, українська армія відзначає День ракетних військ та артилерії. Одним із їхніх представників, які боронять нині нашу державу, є старший сержант на позивний «Лісник», командир бойової машини — ракетної системи залпового вогню БМ-21 «Град».

Чоловік родом з Донеччини, із села, що в Мар’їнському районі. До початку російського вторгнення працював у міліції та жив у Донецьку. Після окупації міста у 2014 році переїхав до Маріуполя, де продовжував виконувати завдання відповідної специфіки: ніс службу на блокпостах, виявляв ворожі елементи в Дебальцевому та Авдіївці. Після завершення служби в правоохоронних органах у 2016 році долучився до лав ЗСУ.

Обставини привели «Лісника» в підрозділ реактивної артилерії, що в подальшому визначило його бойовий шлях артилериста. Протягом трьох років він разом з побратимами «палив землю» під ногами окупантів, зі свого «Граду» підрозділ «Лісника» робив рашистам «каміння з неба», як вони завжди хотіли. А коли завершився термін його першого контракту у 2019 році, чоловік разом з родиною переїхав в Одесу. Та на цьому його служба не завершилась. «Лісник» підписав новий контракт і продовжив службу в 35-й окремій бригаді морської піхоти.

Під час широкомасштабного вторгнення спочатку він виконував бойові завдання на південному напрямку, а саме: обороняв узбережжя Одещини, витісняв окупанта з Миколаївщини та визволяв правобережжя Херсонщини.

Але, мабуть, найцікавіший момент у його послужному списку — це ураження ворожого корабля. Доти в історії не було зафіксовано випадку, коли з реактивної системи залпового вогню вдалось влучити в рухоме судно, але високий професіоналізм розрахунку та дрібка удачі дозволила принаймні пошкодити ворожий плавзасіб.

У результаті операції вдалось заманити вороже «корито» в зону ураження бойових машин морпіхів, де вони і вполювали свою здобич.

— Це було 7 березня 2022 року. Ніч, видимість нульова, навелись по координатах, що нам повідомив старший офіцер батареї, і почали працювати. Побачили, як щось горить на воді. Виходить, що відпрацювали вдало. Враження були неймовірні, аж азарт прокинувся. Ми це змогли! — усміхаючись пригадує «Лісник».

Отже, факт залишається фактом: українська артилерія здатна влучно вказувати напрямок руху російським воєнним кораблям.

Про війну чоловік розповідає невимушено — просто і по-людськи, не дуже вдаючись в деталі.

— Якщо порівнювати з АТО та ООС, працювати нині важче. Ворог спритний. Іноді навіть не встигаємо згортатись, так з міномета шлють відповідь, — говорить захисник.

«Лісник» розповів, що ситуації бували різні, одного разу навіть потрапили в оточення на Миколаївщині, та з боєм вдалось вийти неушкодженими. Після звільнення Херсонщини морпіхи-артилеристи відбули на Донбас надсилати «подаруночки» загарбникам: спочатку Вугледарський напрямок, потім Мар’їнський, Авдіївський. Пізніше реактивники 35-ї бригади брали участь у звільненні населених пунктів вздовж річки Мокрі Яли та інших на Запорізькому напрямку.

«Лісник» каже, що йому сумно та боляче дивитись на свій рідний край у тому стані, до якого його довели окупанти, адже все його життя та всі спогади перетворились на пил. Окупанти знищили будинки його рідних, а молодший брат загинув від обстрілів.

Мар’їнка стерта з лиця землі — міста більше просто не існує. Але попри сум у чоловіка є жага помсти — знищити якомога більше окупантів, байдуже де та як. Тому «мир» на умовах росії йому не потрібен — тільки перемога.

Фото з особистого архіву героя

https://armyinform.com.ua/2023/11/03/z-bm-21-grad-po-vorozhomu-korablyu/

Новини війська

Після побаченого у Донецькому аеропорту я згадав молитву і навчився хреститися — кіборг-десантник Андрій

Прочитаєте за: 5 хв. 21 Жовтня 2023, 12:12

Війна в Україні триває вже майже 10 років. Кожен цей день з моменту, коли росія вторглась на нашу землю, сповнений пекельного болю, крові, поту, але водночас відваги, сталевого характеру наших захисників та прагнення до життя у вільній країні.

Саме таким є Андрій — він кіборг, який розпочав свій бойовий шлях у 2014 році у складі 81-ї окремої аеромобільної бригади.

— Перший мій бойовий виїзд був у Донецький аеропорт. Так би мовити, з корабля на бал. Наша колона приїхала в Ізюм, далі ми вирушили у Костянтинівку. Трошки згодом заїхали у Піски і найбільше нас вразило те, що там абсолютно все горіло та постійно відбувалися ворожі обстріли. Коли заїжджали у Донецький аеропорт, то одразу відчули війну. Вийшло так, що БМП, яка мала нас туди доставити, потрапила у ворожу засідку. Ворог її буквально зрикошетив з усього, що мав на той момент. Коли задні двері відчинилися, то звідти просто почала витікати кров моїх побратимів… Там був і мій земляк, якого поклали на ноші обличчям вниз, адже він мав чисельні поранення, а потім я побачив його хребет і зрозумів, що тепер мій побратим залишиться інвалідом на все своє життя, а нам треба далі їхати туди, в саме пекло. Не скажу, що я дуже набожна людина, але після побаченого, я згадав молитву і перехрестився, адже ми їхали далі,— розповідає кіборг.

Андрій згадує, що коли вони з побратимами приїхали у Донецький аеропорт, то там була висока динаміка бойових дій. Звідусіль лунали постріли, відбувалася, якщо так можна сказати, динамічна метушня і десантники швидко вирушили займати свої бойові позиції.

— Сам аеропорт збудований так, що там фактично немає де сховатися, адже майже усі стіни були зроблені з гіпсокартону. Пам’ятаю випадок, коли ми лягали на палети спати, а один з наших хлопців затримався трішки. Як тільки він теж ліг перепочити, буквально за мить туди, де він стояв, у стіну залетів хвостовик від РПГ. Тобто такі секундні моменти для нас за той період стали звичними. Також, зі мною там був мій побратим, з яким давно дружимо, він дістав поранення. Сашко був помічником АГС-ника, а ми тоді працювали по ворожому снайперу, який засів у церкві неподалік. Коли мій побратим підійшов до АГСу, то противник побачив його у тепловізор і по ньому почало прилітати. На щастя, у Сашка був німецький бронежилет з високим захистом у області шиї, це і врятувало його від уламкових поранень в тій області, адже всі залетіли в руку та ногу. Якби не той захист, його б вже не було з нами…

Через 23 доби сталевої оборони підрозділ Андрія вивели, а замість них прийшов інший батальйон бригади, який продовжив знищувати рашистів. Утім, коли окупанти зрозуміли, що наші воїни будуть стояти до останнього, вони вже вдалися до своєї звичайної тактики і просто зрівняли аеропорт із землею, залишивши лише руїни…
— Ми відійшли ближче до Опитного та Водяного. Доводилося боротися за Авдіївську промзону.

З початком широкомасштабного вторгнення Андрій воював на Донецькому напрямку, на стику Харківської та Донецької областей.

— Тривалий час я знаходився в Богородичному і насправді там трапилося багато епізодів, які закарбувалися у моїй пам’яті на все життя. Саме там в мене були безпосередні бої з противником. Ми висунулися забирати наших полеглих, коли виносили першого, то вже чули, як неподалік від нас говорять окупанти. Нам вдалося забрати ще одного загиблого нашого воїна, хоч вже і зав’язався бій. Ми не могли вчинити інакше, адже особисто для мене це було великою честю забрати тіла моїх справжніх друзів, щоб рідні мали можливість їх нормально поховати…


Під час оборони Богородичного кіборг з побратимами вперше взяли полоненого, який, як згадує чоловік: «прийшов, тому що дурень».

— Ми перебували на нашій позиції, як бачимо, йде на нас якесь тіло і кричить здалеку: «пацаны, я вам сухпайки принёс». Ми йому відповіли українською мовою і тоді він зрозумів, що зайшов не туди. Сказали окупанту, щоб скидав з себе зброю і кидав ті сухпайки, він опору не чинив і все виконав. Пізніше, коли спілкувалися з ним, то здавалося, що його ніби зі смітника дістали і відправили воювати. За словами окупанта, він переплутав право і ліво, тому і зайшов на наші позиції. Також розповідав, що своїх фсб-шників називають поміж собою федералами і бояться їх. Нам, людям, які люблять і цінують свободу вище за все, було доволі смішно слухати ці казки від типового «руського ваньки», — ділиться спогадами Андрій.

Згодом десантник дістав поранення від некерованої авіаційної ракети. Тоді кіборг дуже обгорів і тривалий час знаходився у шпиталі. Попри те, що зараз захисник має 3 групу інвалідності, він все ж таки повернувся до свого підрозділу, де знаходиться на посаді штаб-сержанта і як інструктор з бойової підготовки навчає військовослужбовців та ділиться власним досвідом.


— Ще з 2014 року мене мотивує і дає сил боротися далі з російською навалою пам’ять про мого полеглого побратима, адже я мрію довести нашу спільну справу до кінця. На його честь я назвав свого сина. Крім цього, в мене є дуже близький друг, з яким ми ходили в один клас. Мене дуже сильно надихнула історія його сім’ї, у якій всі військові, а рідний брат у нього воював у всіх гарячих точках світу. Тоді ми з моїм другом дали клятви один одному, що якщо ми підемо служити, потрапимо на війну і буде так, що хтось з нас загине, то інший обов’язково привезе тіло друга додому… Ми разом проходили Донецький аеропорт, а зараз служимо на одному Луганському напрямку, тільки в різних підрозділах. Ми мріємо дожити до Перемоги, щоб побачити, чи пройде переоцінка цінностей в країні, чи зрозуміють люди, як насправді мало кожному потрібно, щоб почуватися щасливими. Наша клятва — вічна, і бажання залишається одне на двох — звільнення всієї території України!

Фото та відео автора

https://armyinform.com.ua/2023/10/21/pislya-pobachenogo-u-doneczkomu-aeroportu-ya-zgadav-molytvu-i-navchyvsya-hrestytysya-kiborg-desantnyk-andrij/

Новини війська

«Я, тримаючи РПГ, дивився на танк рашистів, а вони на мене… Влучний постріл першим зробив я» — головний сержант взводу Федір

Прочитаєте за: 3 хв. 29 Вересня 2023, 12:58

Знайомтеся — Федір, він головний сержант вогнеметного взводу окремої аеромобільної бригади. Ще у 2014 році, бувши неповнолітнім, він прийшов до територіального центру комплектування з жагою вступити до лав Збройних Сил України, щоб боронити нашу країну від окупаційних військ. Тоді йому сказали дочекатися повноліття…

Про тактику ворога у різні роки російсько-української війни, найбільш визначні бойові епізоди за час широкомасштабного вторгнення та про якості, які повинні бути притаманними кожному військовослужбовцю, десантник Федір розповів кореспондентці АрміяInform.

— Коли війна тільки почалася у 2014 році, мій рідний дядько тримав оборону Донецького аеропорту. Тоді ворог «розбирав» летовище з гармати Д-30, а весь світ дізнався про українських кіборгів. Особисто я вважаю, що це свідомі українці й це адекватна реакція будь-якого громадянина на такий жах — бажання помститися та відвойовувати рідну землю… Ставши повнолітнім, я також потрапив у бойову бригаду, де і досі продовжую службу. Починаючи з 2018 року їздив на ротації практично у всі гарячі точки Донецької та Луганської областей, — розповідає головний сержант взводу Федір.

За словами захисника, ворог постійно змінює тактику і зараз доволі частими стали атаки ворожими дронами, які завдають великої шкоди нашим військовим.

— Кожен військовослужбовець, який має досвід АТО або ООС, знає, що і до початку широкомасштабного вторгнення противник здійснював мінометні обстріли. Пам’ятаю, як мій підрозділ стояв на околицях населеного пункту Щастя і ми постійно чули артилерійські дуелі… Тобто, є люди, які помилково вважають, що війна почалася тільки 24 лютого 2022 року, а раніше був конфлікт, але це зовсім не так. Війна у нас триває вже майже десять років, змінилося лише те, що зараз окупанти ще підступніші, адже застосовують авіацію, завдають ракетно-бомбових ударів абсолютно по всій території нашої країни. Втім, кожен з нас доволі досвідчений воїн і володіє своєю справою на високому рівні. Особисто я постійно читаю відповідну до спеціальності та світову літературу. Це дозволяє мені зберігати «холодний» розум у прямих сутичках з ворогом, адже у реальному бою немає місця зайвим емоціям, — наголошує Федір.

За плечима десантника великий шлях: він пройшов Щастя, коли був у контрснайперській групі й «відловлював» ворожих снайперів, перед початком широкомасштабного вторгнення «давав по зубах» непроханим гостям у Торецьку, а після 24 лютого брав участь у боях за Сєвєродонецьк та Богородичне. Наразі Федір виконує спеціальні завдання на Луганщині.

— Один з найбільш ключових висновків, які ми з побратимами зробили — ніколи не варто недооцінювати ворога. Так, звичайно, доволі часто можна прорахувати те, як окупанти будуть діяти, адже в основному на будь-який штурм або атаку вони спочатку кидають менш підготованих солдатів, а далі йдуть їхні десантники або спецпризначенці. Але, ми усі пам’ятаємо про те, що рано розслаблятися і постійно знаходимося у стані повної бойової готовності. Найважче воювати не тоді, коли багато піхоти противника, а коли тебе постійно криє авіація, танки або артилерія окупантів. Тут у нас з побратимами виникла така правдива іронія: чим глибше ти закопаєшся — тим довше проживеш…

Крім цього, Федір згадав один з бойових епізодів, який закарбувався у його пам’яті на все життя, а особисто мене вразив своєю сміливістю, силою духа та жагою до Перемоги.

— Торік поблизу Богородичного нас з побратимами три дні «кошмарив» танк противника. У професійних військових є така одна спільна риса: якщо їх роздраконити, то вони здатні на все, адже люті до ворога у них буде більше, ніж страху. Тож я виліз на танк з РПГ і просто дивився на танк рашистів, а вони на мене. На щастя, першим зробив постріл я. Танк не палав прямо дуже яскраво, але тікав так швидко, наче в нього з’явилася п’ята передача, — пригадує воїн.

Головний сержант взводу Федір говорить, що кожен військовий завжди повинен пам’ятати, що за його плечима стоять мирні люди і наш святий обов’язок захищати всіх, хто цього потребує.

— У нас є відповідальність, нам довіряють і на нас покладаються. Кожен з нас давав присягу, яка для мене є святою і слова якої завжди лунають у моєму серці. Я поважаю те, що Збройним Силам України зараз цивільні люди так сильно довіряють, тому ми не можемо підвести їх. Окупантам я хотів би сказати, щоб вони якомога скоріше виміталися, адже ми ніколи не поступимося жодним клаптиком рідної України!

Фото автора

https://armyinform.com.ua/2023/09/29/ya-trymayuchy-rpg-dyvyvsya-na-tank-rashystiv-a-vony-na-mene-vluchnyj-postril-pershym-zrobyv-ya-golovnyj-serzhant-vzvodu-fedir/

Новини війська

Танкоремонтник Сергій Сидоренко: «Більшість робіт ми намагаємось виконувати своїми силами на місці»

Прочитаєте за: 2 хв. 22 Вересня 2023, 16:04

Серед численних завдань, якими опікуються командири підрозділів на фронті, одне з пріоритетних — введення в стрій пошкодженої техніки.

Так, після ранкової доповіді ротних командирів комбату одного з батальйонів окремої танкової Криворізької бригади імені Костянтина Пестушка, з’ясувалось, що під час виконання бойового завдання вночі було пошкоджено один з танків Т-72. Оскільки пошкодження виявилося не дуже серйозним і танк залишився на ходу, то вирішили ремонтувати його на місці, не відправляючи до тилових ремонтних підрозділів.

Вранці ми виїхали до лісопосадки, де, власне, і розмістилися танкісти.

Командир танка був небагатослівним:

— Мін росіяни натикали до бісової матері, ось і підрив. Нам, я вважаю, пощастило. «Сімдесятдвійка» взагалі більш стійка до підривів, ніж «шістдесятчетвірка». Ми всі живі, тільки трохи контужені та самотужки «дошкандибали» додому. Але, як бачите, пальці (елементи, що з`єднують траки у гусеничну стрічку. — Ред.) пошкодило і траки міняти треба. Тому чекаємо «ремлітучку».

Гусянка була вже розтягнута на землі й завбачливо прикрита листям — про небезпеку виявлення танка з повітря танкісти пам’ятають завжди. Незабаром прибули ремонтники.

Командир групи молодший сержант Сергій Сидоренко, зі взводу технічного забезпечення, танкіст досвідчений — ще строкову службу відслужив у танковому батальйоні, закінчивши її на посаді старшого механіка-водія. Тож він з тих танкістів, які з танком «на ти» і на запитання щодо найбільш характерних пошкоджень техніки відповів не замислюючись:

— Найчастіше доводиться мати справу з пошкодженням трансмісійної системи, гусениць, пошкодженнями ведучих коліс. Коробки не витримують роботи на високих швидкостях… — на деякий час замислюється і продовжує: — Ну, і трапляються більш серйозні поламки: наслідки мінних підривів, коли доводиться міняти опорні катки, торсіони, інколи але, на щастя, дуже рідко, в башти прилітає, пошкоджує озброєння. Більшість робіт ми намагаємось виконувати своїми силами на місці. Це вдається робити завдяки досвіду і вмінням військовослужбовців ремонтного підрозділу.

Сергій Сидоренко

Окрім ходової частини, в боях часто пошкоджуються бортові екрани, що захищають борти танка та ходову частину — по них часто прилітають уламки, при влучанні кумулятивних снарядів спрацьовують елементи ДЗ (динамічний захист. — Ред.).

Також ремонтники неодноразово рятували техніку, евакуювали її з-під вогню.

Але витрачати час на розмови — не в характері ремонтників, і тому Сергій приєднався до своїх підлеглих. Вони вже визначили «хворі» траки, почали їх від’єднувати. За деякий час були замінені пошкоджені елементи гусеничної стрічки і «сімдесятдвійка» була взута.

А екіпаж ремонтників чекали вже в іншому місці — війна триває…

https://armyinform.com.ua/2023/09/22/tankoremontnyk-sergij-sydorenko-bilshist-robit-my-namagayemos-vykonuvaty-svoyimy-sylamy-na-misczi/