Лісовою дорогою неквапливо рухався позашляховик. Сяяло сонце. Ліс, який щойно прокинувся від зимової сплячки, був наповнений пташиним щебетанням, і все дихало тишею і покоєм.
Але для людей у камуфляжі, що також неквапливо йшли поруч із позашляховиком, цей весняний ліс був лише черговим об’єктом спостереження, а весняне листя — перешкодою для огляду місцевості.
І недарма.
Усе змінилося в лічені секунди — пролунало гучне «Вогонь!» і не менш гучні «пам-пам-пам!».
Один із тих, хто йшов біля машини, кинувся в ліс, інші, розуміючи, що «вбиті», лягли поруч із машиною.
На дорогу вискочили декілька бійців, хтось пішов, мабуть, кудись не туди, тому що пролунав голос командира: «Куди?! Лінію тримай!!!».
Далі почалось те, заради чого відбувалось тренування — «контрольні постріли», огляд «вбитих», збір документів, карт, телефонів і відхід.
Той, що встиг сховатися, посміхався — «я живий, а всі вони — ні, я ж їх бачив як на долоні!».
За декілька хвилин усі учасники «бойового зіткнення» зібрались на розбір епізоду.
Проводив його літній, але міцний чоловік у сірому вбранні. На футболці я побачив вершника, та й обличчя чоловіка здавалося знайомим.
Знайомимось — це підполковник у відставці Спеціальних сил США Перрі Блекберн.
За його плечима — 35 років служби, десятки місій у різних куточках земної кулі, зокрема в Афганістані. Саме він був командиром першого загону американців, що почав діяти на території Афганістану… верхи.
Фото: Олександр Шульман / Арміяinform
Після завершення місії режисер Микола Фульсі зняв фільм «12 мужніх: Розсекречена справжня історія кавалеристів», де розповів цю історію.
У 2022 році Перрі Блекберн прибув до України у складі своєї некомерційної організації AFGfree, щоб допомогти з доставкою необхідної допомоги до тимчасово окупованих регіонів.
Згодом він почав аналізувати те, як українська тероборона набирає, навчає, організовує та оснащує особовий склад. Допоміг створити єдиний підхід для територіальної оборони України, навчати основам бою, як ефективно «стріляти, рухатися та забезпечувати зв’язок».
Фото: Олександр Шульман / Арміяinform
Фото: Олександр Шульман / Арміяinform
Фото: Олександр Шульман / Арміяinform
Фото: Олександр Шульман / Арміяinform
Зараз він та його побратими — ветерани-спецпризначенці США, ті самі «Зелені берети», навчають українських бійців однієї з бригад тероборони тому, що необхідно на війні.
Тероборонці, які виведені на відновлення після боїв на сході України, навчаються, відпрацьовують бойові навички, удосконалюють знання з тактичної медицини, займаються інженерною підготовкою.
Ветерани «Зелених беретів» задоволені результатами навчань.
Як мені сказав Перрі Блекберн, у них, в армії США, основну роботу з особовим складом виконують сержанти. Їхні солдати працюють двійками, у нас — поодинці. Тому ми тепер приділяємо увагу формуванню лідерських якостей, здатності випрацювати рішення і вмінню його виконати.
Як розповів пресофіцер бригади Дмитро, «сьогодні ми відпрацьовували дії в засідці. Наші бійці під керуванням американських інструкторів вчились, як правильно організовувати засідку, зупиняти машину, знешкоджувати особовий склад противника. Програма насичена, дещо ми навіть викинули з неї — тому що американці переконались, що наші бійці на підставі свого бойового досвіду володіють деякими навичками на відмінно. Попри те, що вже минає третій рік війни, хлопці втомлені, але всі добровольці, всі мають енергію і готуються до майбутніх боїв».
Про це під час брифінгу в Офіційному медіацентрі Харківської військової адміністрації розповів начальник ХОВА Олег Синєгубов. Він зазначив, що за видатками загальний і спеціальний фонд бюджету Харківської області становить 9 млрд 113 млн гривень, загальний фонд без трансферів — 3 млрд 328 млн гривень. Видатки на потреби українського війська дорівнюють 1 мільярд 262 мільйони гривень, що становить майже 36 відсотків обласного бюджету.
— Потреби військових для нас у пріоритеті. Адже вони не можуть чекати день, два чи тиждень. Йдеться про зведення фортифікаційних споруд, допомогу в обладнанні другої і третьої ліній оборони, кільцеву оборону міст та населених пунктів регіону. Запити надходять системно, і ми їх задовольняємо, — зазначив очільник Харківської області.
Крім того, за словами Синєгубова, на обласну Програму з територіальної оборони регіону у 2022–2023 роках було виділено 405 млн 568 тис. гривень. В межах даної Програми завершується будівництво 64 фортифікаційних споруд на більш як 83 мільйони гривень.
— Для побудови фортифікаційних споруд є відповідні елементи — залізобетонні сертифіковані укриття, протитанкові рви, бліндажі тощо. Завдяки побудові кругової оборони, зокрема міста Харків, жителі змогли відчути себе у відносній безпеці. Ми фактично будували фортифікаційні споруди по темпах безпосереднього звільнення нашої області, — зазначив посадовець. — Також є мільярдна субвенція на побудову фортифікаційних споруд, за рахунок якої ми укріплюємо оборону на Куп’янському, Лиманському та Боровському напрямках. Будівництво триває під обстрілами, і дуже важко знайти підрядників, які готові працювати поблизу лінії фронту. Але для нас це залишається пріоритетним завданням.
На посилення матеріально-технічного забезпечення військових з обласного бюджету було виділено 321,9 мільйона гривень.
Також Олег Синєгубов підкреслив, що посилюються мобільні групи для боротьби з ударними БПЛА, запуск яких по Харківщині російські терористи останнім часом збільшили.
— Створюється окремий військовий підрозділ, який буде опікуватися цими мобільними групами. По Харківській області їх функціонує вже достатня кількість — на це вказує статистика збиття «шахедів». На озброєння мобільних груп також витрачаються кошти обласного бюджету — для цього існують відповідні програми: закупаються і приціли нічного бачення, і ліхтарі-прожектори, і лазерні указки, і планшети. Крім того, ми працюємо з ІТ-кластером щодо розробки тренажера для навчання особового складу таких мобільних груп, — зазначив начальник Харківської обласної військової адміністрації.
Наприкінці заходу, під час спілкування із журналістами, Олег Синєгубов запевнив, що небо над Харківщиною буде більш захищено від ракетної небезпеки, ніж минулого року.
— Перебуваючи на Харківщині, Президент України Володимир Зеленський поставив конкретні завдання щодо перекриття неба над регіоном, зокрема, захисту критичної інфраструктури. І ми над цим працюємо — маємо і активний, і пасивний захист.
Підполковник Олександр Завадський після 20 років у війську залишив службу у 2009-му році, однак з початком широкомасштабного вторгнення знову став до лав захисників — командував батальйоном територіальної оборони, а нині керує новоствореним центром підготовки підрозділів. Кореспондент АрміяInform зустрівся з ним, щоб дізнатися про людей і події, які крізь призму козацької спадщини, історії сучасних звитяжців і добровольців, об’єднали українців навколо найголовнішого — захисту рідної й вільної землі незалежної України.
«Всі разом — у спортивних костюмах, джинсах, хто в чому був — ми прийшли на захист Батьківщини»
— Розкажіть більш докладно, з чого розпочався новий етап служби?
— У перший день широкомасштабного вторгнення о сьомій ранку приїхав до «військкомату» — там була, скажімо так, метушня. Приймали офіцерів за списком номер один — тих, хто були приписані. І один із представників сказав: «ідіть, будь ласка, до ТрО». Я запитую, що це таке і чи буде там зброя? Мені відповіли, що це батальйон, який буде обороняти Кривий Ріг, і зброя там буде.
Так я потрапив до нашого криворізького 101-го батальйону ТрО на посаду начальника командного пункту. У перші ж дні ми почали виїжджати на південні околиці Кривого Рогу, це у бік Ратушного, Південного гірничо-збагачувального комбінату. У джинсах, з автоматами. Зброю отримували хто по паспортах, хто по військовому квитку, або посвідченню офіцера — в кого які були документи. Так починалась оборона Кривого Рогу. Десь за три дні командування вирішило, що на базі нашого 101-го батальйону буде формуватися ще один, тому що дуже багато прийшло добровольців. З цих людей сформували ще один батальйон — 230-й . За два тижні після цього було ухвалено рішення, що на базі цих двох батальйонів буде сформовано 129-ту бригаду територіальної оборони. У складі цієї бригаді я проходив службу начальником штабу 230-го батальйону, потім став командиром 235-го батальйону.
Це був окремий батальйон — окрема військова частина, в нашій 129-й бригаді всі батальйони були окремими військовими частинами. Так у бою було легше керувати — можна було відправляти на фронт один батальйон як самостійну бойову одиницю. За чисельністю це майже 600 осіб.
—Добровольці, які прийшли, що ними рухало, які люди вас оточували, які завдання ви спільно виконували?
— Люди — це найголовніше. На мій погляд, немає просто сантехника, немає просто солдата, немає просто вантажника. Всі вони — це все маленькі деталі одного великого механізму, який називається годинник. Коли механізм класно зібраний, навчений і збалансований, то він точний. Він чітко працює і показує точний час.
«Люди — це найголовніше: всі вони маленькі деталі одного великого механізму»
Люди, які прийшли в армію під час широкомасштабного вторгнення, були настільки різними, що це навіть важко описати. Це були і 18-річні хлопці, і 70-річні чоловіки. Мій начальник логістики — молодший лейтенант Віктор Хамуха, йому було 71 рік, але він настільки був енергійний, що всі навколо були вдягнені, взуті, нагодовані і забезпечені тим, чим було.
Були в нас і народні депутати, і два чоловіки, які сиділи за вбивства. Вони відбули свій термін покарання, вийшли на свободу і пішли захищати державу. Були й ті, скажімо, хто схильний до вживання, а поруч з ними були і спортсмени. Були директори підприємств і приймачі металобрухту з гаражів, тут же були й мільйонери. Але всі разом — у спортивних костюмах, джинсах, хто в чому був — ми прийшли на захист Батьківщини. Хтось із застілля, хтось вже зі своєю зброєю, але люди були вмотивовані. Ці люди, які прийшли у перший день, — вони не знали про грошове забезпечення. Ними рухало, насамперед, бажання стати за захист своєї країни. Без бажання отримати якусь матеріальну користь — люди йшли лиш за покликом свого серця, для захисту України.
Пізніше почали приходити люди і для заробітку — оскільки підприємства закривались. Але майже всі, майже 98 відсотків людей, які були в мене в батальйоні — хто за гроші, хто без грошей, усі вони прийшли на захист.
Ні в кого не було такої розмови: я прийшов заробити грошей, чи я прийшов сховатися від когось — поліції чи дружини з багатьма дітьми, такого я не зустрів жодного на своєму шляху. На превелику радість, якщо так можна коректно висловитись, говорячи про війну.
«Ні в кого не було такої розмови: я прийшов заробити грошей, чи я прийшов сховатися від когось — поліції чи дружини з багатьма дітьми, такого я не зустрів жодного на своєму шляху»
Перші бойові завдання були на півдні Кривого Рогу
Виїзд з Південного гірничо-збагачувального комбінату: напрямок на Шестерню, на Інгулець — ми ставили ротні опорні пункти. Для того, щоб зустріти ворога, якщо він прорветься, а ворог уже був у Шестерні на другий день війни. Шестерня — це від Кривого Рогу кілометрів 30–35. Вони там вже стояли, і ми підготували все, що можна було зробити, зокрема вибухові і невибухові загородження.
За допомогою наших саперів встановили фугаси на дорогах, щоб можна було підірвати автомобільні шляхи. З допомогою людей, які у нас працювали на ГОКах, на Криворіжсталі, була підібрана техніка — екскаватори, трактори. За тиждень все вирили. А з ям і траншей ми вже зробили нормальні опорні пункти, як це вимагають підручники з інженерної підготовки. Наша міська рада, наша військова адміністрація нас забезпечили лісом, плівкою, харчами. Потім наша військова адміністрація підвезла нам бронежилети і шоломи та якусь кількість обдарування — не на всіх, але воно було. На жаль, на той час склади Міністерства оборони, які були в Чернігові, в Харкові, були зруйновані і спалені. Частково якусь амуніцію отримали, частково на базарі придбали, військова адміністрація Криворіжжя дуже багато нам допомогла з матеріальними засоби і харчами.
Перший місяць ми були забезпечені їжею лише силами волонтерів і міської військової адміністрації. З 1 квітня ми вже почали харчуватися виключно за рахунок Міністерства оборони. Змогли подякувати людям і сказати, що ми вже забезпечені.
— Розкажіть по перші бойові зіткнення, як здобували бойовий досвід?
—У перші бойові зіткнення ТрО не вступала. Під Кривим Рогом ворога зустрічали дві батальйонно-тактичні групи 17-ї танкової бригади та 60-ї піхотної бригади резерву, ми їх підсилювали повзводно та поротно. Тобто наш підрозділ у повному складі у бойових діях не брав участі, але ми підсилювали, допомагали і залучалися. Відтак поступово набували досвіду і вчилися воювати.
Перші бої були в Добрянці, Трудолюбівці, на початку травня погнали орків з Шестерні, з Широкого. Ми як посилення йшли разом з 17-ю бригадою, 60-ю, 128-ю.
«З усіх бригад ТрО, ми були шостою, або сьомою, які у числі перших урочисто отримали Бойовий прапор частини»
— Як потім проходив бойовий шлях батальйону і ваш особистий?
— Так тривало до кінця вересня. За участь у бойових діях наша бригада на День захисників і захисниць України отримала Бойовий прапор. З усіх бригад ТрО ми були шостою або сьомою, які у числі перших урочисто отримали Бойовий прапор частини. Наприкінці грудня ми отримали бойове розпорядження і виїхали всією бригадою на узбережжя Каховського водосховища. У нас у кожному батальйоні був свій район оборони, починаючи від Південного, околиці Запоріжжя, вздовж всього Каховського водосховища, включаючи Нікополь, Зеленодольськ, майже до Каховки.
Район оборони бригади становив понад 120 кілометрів — це дуже багато, але люди були мотивовані. В обороні ми так простояли по березень. Після чого отримали бойове розпорядження висунутися в район Авдіївки.
Мій 235-й батальйон став на позиції 71-ї бригади біля Новобахмутівки, яка була захоплена орками. 29 березня ми заїхали і вже 30-го був перший бій. Бій цей тривав з 16-ї години дня по першу годину ночі — це майже десять годин
За цей бій у мене не було жодного навіть подряпаного солдата. Мої офіцери та сержанти дуже чудово освоїли науку воювати. Науку, яка називається тактика, наука під назвою інженерна підготовка і обладнання позицій. Ми дали відсіч.
Візуально спостерігали дуже великі втрати з боку російських загарбників. Не хочу повторитися, але це важливо — за ці 10 годин бою в нас не було жодного пораненого.
«Візуально спостерігали дуже великі втрати з боку російських загарбників. За ці 10 годин бою в нас не було жодного пораненого…»
Нова сторінка історії нашої безпосередньої участі в бойових діях
Бригада стала у два ешелони — у першому ешелоні було чотири батальйони. Від Новобахмутовки, і на південь — повз Очеретине, у бік Авдіївки — так званий Шаховий ліс. Так розпочалася нова сторінка історії нашої безпосередньої участі в бойових діях. Ми були на самому «нулі», на самій першій лінії. Від деяких наших позицій до орків було 460 метрів, від деяких — 700. Перед нами вже не було ДШВ, ССО, морської піхоти, а ми — ТрО — вже навчились воювати так, що могли і самостійно захищати цей район оборони. Там ми здобули дуже цінний досвід. Якщо брати статистику тих часів, коли я був командиром на Авдіївському напрямку, це з березня по серпень 2023 року.
Ми, на жаль, за ці п’ять місяців втратили сім військовослужбовців вбитими і 43 пораненими. У той час ми щомісяця робили втрати оркам від 17 до 20 «двохсотими», та до 50-ти «трьохсотими». Ще раз наголошу — це щомісяця.
Так само і щодо дронів — наші хлопці навчилися так воювати, що ми за пів року втратили лише близько 20 дронів. А в орків втрата становила понад 480 дронів. Це коптери, які використовуються як розвідники, коригувальники вогню, які скидають бойові елементи на опорні пункти.
«Ця війна зовсім ні на що не схожа — нічого з того, що ми вчили у підручниках військової справи в минулу мою службу,не підходило під цю війну»
— Це ваш другий досвід служби у війську. Але сучасна війна ведеться абсолютно за іншими лекалами. І ці люди, які прийшли, вони не є професійними військовими. Чим відрізняється ваш попередній досвід і новий досвід? Чи очікували ви від добровольців такої мотивації?
—Мій попередній досвід — це була теорія, через 12 років це стала практика. Ця війна зовсім ні на що не схожа — нічого з того, що ми вчили в підручниках військової справи в минулу мою службу, не підходило під цю війну.
По-перше, ця війна так і називається: війна дронів, війна технологій, війна комп’ютерів, війна інтелекту.
По-друге, це люди, відсотків 60–65, з тих, хто прийшов, — взагалі ніде не служили, плюс частина тих, хто служили ще на початку становлення української армії або наприкінці існування радянського союзу — в радянській армії. Але у всіх цих людей була мотивація — це наша держава і ми будемо її захищати.
Нам казали, що наш батальйон ТрО — це батальйон, який буде охороняти і обороняти Кривий Ріг. Ми нікуди не будемо виїжджати. Потім отримали завдання виїжджати на Херсонщину, потім на Запоріжжя, а потім на Авдіївку. Деякі люди — так, були такі, які казали: ні, ми ж призвані для того, щоб обороняти наш Кривий Ріг, але дев’яносто відсотків людей мовчки зібрали свої речі і поїхали на Херсонщину, поїхали в Запоріжжя, поїхали в Авдіївку.
Тому досвіду в людей не було. Навчалися з азів, з дрібничок: що таке мала саперна, велика саперна лопата, що таке окоп для стрільби лежачи, стоячи, що таке траншея, що таке бліндаж. Як воно риється — де можна рити екскаватором, а де можна рити лише руцями, і то лежачи, і то вночі. Потім ми дізналися, що є дрони. Спочатку до дронів ставилися скептично, а потім ми зрозуміли, що дрони — це наші очі.
Вони піднімаються на висоту. З них на кілька кілометрів ми спостерігаємо орків. За їхніми рухами, за їхнім інженерним обладнанням позицій. Потім ми навчились вже за допомогою одного дрона-розвідника дивитися за роботою іншого дрона, скидати гранати у виявлені цілі. Потім навчилася за їхньою допомогою корегувати та наводити вогонь мінометних батарей, з СПГ-9 влучати в орків.
Ми зрозуміли, що той, хто першим побачив противника, той хто першим застосував активні дії, той буде більше, скажімо так, залишатися живим на полі бою.
«Той, хто першим побачив противника, той хто першим застосував активні дії, той буде більше, скажімо так, залишатися живим на полі бою»
На нашому напрямку оборони ми майже цілодобово вели розвідку, спостерігали, коригували вогонь і постійно вражали й кошмарили орків. За кожної нагоди завдавали їм втрат. Чим більше ти активний, тим менше по тобі йде вогневе ураження з боку противника. Допомагали нашим сусідам зліва та справа, завдяки своєму досвіду підказував їм, спонукав до активності, підтримував вогнем.
— Нав’язували свою ініціативу противнику…
— Так точно. Ініціатива, лише ініціатива дає шанс вижити як солдату й офіцеру, так і будь-якому підрозділу, пасивність не вітається зовсім. Пасивними можуть бути лише снайпери, які лежачи у своїх ліжках спостерігають і вичікують на нагоду здійснити влучний постріл. Але це також активність, щоправда, не в такому форматі, з піхотою все інакше.
Про навчальний Центр підготовки підрозділів
— Нині ви на новій посаді. Кому ви передаєте набутий досвід, як це відбувається?
—На базі одного із загальновійськових полігонів було створено новий підрозділ — навчальний Центр підготовки підрозділів, в якому є декілька навчальних батальйонів для підготовки солдатів та сержантів.
Це навчальні підрозділи, до яких люди приходять із цивільного життя. Вони проходять навчання і після підготовки розподіляються по військових частинах згідно з отриманим фахом. Одночасно ми можемо прийняти, навчити, одягнути, взути і відправити на фронт близько 2500 осіб.
— Скільки зазвичай триває курс?
—Курс триває в середньому місяць. Це індивідуальна підготовка, коли кожен солдат опановує необхідні йому знання і навички. Та колективна підготовка, коли відділення чи взвод вивчають та відпрацьовують порядок спільних дій під час виконання завдань у різних умовах. Також тренуємо штаби підрозділів для ефективного виконання бойових завдань, проводимо їх злагодження, підвищуючи рівень взаємодії під час бойового застосування.
— Інструктори вашого Центру, хто вони?
—Переважно сержанти. Потім ланка трошки вища — командири навчальних взводів, потім йде ланка командирів навчальних рот і командири навчальних батальйонів. Це люди, які постійно перебувають поряд з кожним курсантом. Під час занять вони безпосередньо своїми ніжками, своїми ручками, своїм досвідом і прикладом навчають всього, що знають самі — від заходів безпеки до умов застосування зброї, маскування, стрільби, вивірки, чистки зброї тощо. Навчають всього, що потрібно знати і вміти солдату в перші секунди і хвилини бою.
І вони, як тато і мама, — разом з курсантами живуть у наметах, разом з ними харчуються в польових умовах. І курсанти бачать, що до них приїжджають інструктори не в білих сорочках, не з краватками, а перед ними стоять такі ж самі хлопці, з такого ж саме тіста зліплені, з такими ж саме думками, з такою ж формою одягу. Але трошки з більшим досвідом. Дуже багато інструкторів, не всі, звичайно, але пройшли бойові дії: 2014-й, 2018-й, 2022 рік. Діляться досвідом, який здобули не тільки в Україні, а й у миротворчих місіях. Дуже хотілося би, щоб мої всі викладачі, всі інструктори, пройшли через район бойових дій. Тому що я вважаю, що теорія про те, як викладати, — це одне, а коли ти пройшов не лише теорію, а ще й практику на полі бою — то це вже дуже великий шанс, що тобі більше повірять люди, що ти будеш доносити ту інформацію, яка є насправді та має бути почутою кожним солдатом.
«Курсанти бачать, що до них приїжджають інструктори не в білих сорочках, не з краватками, а перед ними стоять такі ж самі хлопці, з такого ж саме тіста зліплені, з такими ж саме думками, з такою ж формою одягу»
—Вчать людину, як не тільки виконати передачу, а й обов’язково залишитися живим.
—Насамперед ми навчаємо людей, що на полі бою всі свої. Це перше правило. Чим ти глибше закопався — тим ти живіший. Чим більш тверезий солдат, тим він живіший. Ми говоримо про те, що в Україні мало людей, але вони сильні духом і сильні своєю мотивацією. Ми повинні максимально залишитись живими і всі повернутися додому. Ми ж не росіяни, аби, як вони, пачками лягати у землю для перегною — ми маємо жити. Цього і навчаємо.
—Жити і перемагати. Яким буде ваше привітання захисникам і захисницям України?
—Повернутися з честю і гідністю додому. Закінчити війну лише перемогою. Не будь-яким шляхом, як деякі кажуть, — ні. Лише капітуляцією росії — лише офіційний акт про капітуляцію. Щоб весь світ знав — Україна, про яку раніше думали як про маленьку країну, виявилася настільки великою, сильною і сміливою, що всім показала, хто такі Українці і що таке рф.
Раніше АрміяInform розповідала про унікальний підрозділ аеророзвідки, котрий у складі Дніпропетровської бригади територіальної оборони активно протистоїть російським окупантам. Діяльність його дуже ефективна в плані пошуку противника, розвідки ворожих позицій та, зрештою, знищення московських зайд. Цей підрозділ ще на початку формування самої ж бригади тероборони створював український офіцер на прізвисько «Смерч». У війську він людина не нова, тому знав, як і з ким формувати абсолютно новий військовий колектив.
— За спеціальністю я інженер-мостовик, фах, так би мовити, технічно-будівельного спрямування. Під час Антитерористичної операції та ООС неодноразово виконував складні завдання з наведення мостів через водойми на Донеччині та Луганщині, — розповідає офіцер. — Проте ті завдання, котрі ми виконували тоді, не до порівняння з тими, які виконуємо зараз. Тим паче, що в бригаді тероборони я одразу приступив до створення першого у бригаді взводу аеророзвідки. Всі розуміли, що він дуже потрібен і буде точно ефективним, тож докладали максимум зусиль для його формування.
«Смерч» починав практично з «нуля», в буквальному сенсі цього слова. Максимально швидко відібрав хлопців з різних підрозділів, котрі мають те чи інше відношення до керування квадрокоптером, або хоча б займалися фото- відеозйомкою, та приступив до їхнього навчання.
— За досить короткий час я і моя команда опанували практично всі засоби аеророзвідки, які були нам доступні, — продовжує «Смерч». — Працювали із засобами РЕБ, вивчали ТТХ всіх можливих дронів та опановували систему управління «Кропива». Коли був час — нам допомагали професійні артилеристи, показували, як правильно коригувати вогонь для мінометників, ствольної чи реактивної артилерії з приданих підрозділів. І, хочу сказати, що тепер «Шершень» — це команда кмітливих та високомотивованих хлопців, котрі з самого початку горіли бажанням якнайшвидше на практиці показати те, на що здатна справжня українська аеророзвідка.
Зараз «шершні» працюють щодня за будь-якої погоди та умов: дощ, сніг, туман чи ворожий обстріл — не перешкода аеророзвідникам. Проте, зважаючи на всі успіхи та досягнення захисників України, є одна нагальна проблема.
— Наразі бої з окупантами ведуться в основному за допомогою артилерії та важкої бронетехніки. Щоб знищувати ворожі цілі — потрібні дрони. Багато дронів. московити вже навчились полювати на наші квадрокоптери за допомогою станцій радіоелектронної боротьби та антидронових рушниць. Так, ми їх перехитруємо, намагаємось обходити перешкоди, але все одно — найнеобхідніша річ зараз, я вважаю, сучасні та потужні дрони, — запевняє «Смерч». — Це очі для нашої артилерії, котра знищує важливі ворожі об’єкти, техніку та піхоту росіян.
Куратор дніпропетровських «шершнів» зараз займається бойовою підготовкою особового складу бригади, проте завжди навідується до своїх колишніх підлеглих. Каже, що допомагатиме їм до самої Перемоги та скільки вистачить сил…
Під час робочої поїздки в Закарпатську область у місті Берегове Президент України Володимир Зеленський зустрівся з представниками та представницями угорської громади й військовослужбовцями 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади оперативного командування «Захід» Сухопутних військ Збройних Сил України та 101-ї окремої бригади територіальної оборони Регіонального управління «Захід» Сил територіальної оборони. Про це повідомляє Офіс Президента України.
Глава держави висловив подяку українським військовим та всім, завдяки кому ті, хто проживає сьогодні на Закарпатті, їхні діти почуваються захищеними. Президент і учасники зустрічі вшанували пам’ять героїв, які віддали заради цього свої життя.
«Вдячний, що воїни із Закарпаття так героїчно й ефективно борються з російськими окупантами заради нашої держави, нашої спільної свободи. Воюють у різних бойових бригадах. Усі ми — громадяни України: і етнічні угорці, і етнічні українці, і всі інші наші національні спільноти. Всі ми захищаємо нашу державу, усі ми допомагаємо нашим воїнам, усім нашим героям», — сказав він.
Володимир Зеленський подякував за уважне ставлення до переселенців, які тимчасово проживають на Закарпатті.
«Я вдячний вам і всьому Закарпаттю за поважне та дбайливе ставлення до переселенців. Я заслухав доповідь керівника обласної військової адміністрації і дуже задоволений цією доповіддю. Знаю, скільки всього ви зробили для людей — це викликає повагу. Дуже вдячний, що ви так приймали всіх наших людей», — зазначив Президент.
Глава держави наголосив, що зустріч у такому форматі з представниками угорської громади України відбувається вперше.
«Ми зустрічаємося з вами в такому форматі вперше — із представниками та представницями угорської громади в Україні», — сказав він.
Президент нагадав, що триває робота над Українською доктриною — фундаментальним документом, який окреслить ключові напрями трансформації нашої держави.
«Це і є повоєнна трансформація. Українська доктрина охоплюватиме абсолютно кожну сферу життя держави, кожен пріоритет українського суспільства», — додав Володимир Зеленський.
Президент зауважив, що він представив ключові напрями Української доктрини у зверненні до Верховної Ради з нагоди Дня Конституції.
Глава держави наголосив: він розраховує на участь кожної спільноти й громади у підготовці цієї доктрини.
«Українська доктрина має розширювати свободу й можливості всіх людей, усіх компаній, усієї України. І буде загальнонаціональна дискусія щодо доктрини, коли кожна людина, родина, спільнота, кожна громада зможе додати свої пропозиції, свої наголоси до Української доктрини. Я дуже зацікавлений, щоб ваша команда також почала напрацювання, зокрема, через керівника обласної адміністрації», — зазначив Президент.
Глава держави наголосив, що російський агресор становить загрозу для всіх людей, які цінують свободу, спокій і розвиток.
«Наш спільний ворог органічно не сприймає ідеї рівності, поваги, ідеї однакової свободи для всіх людей і для різних спільнот. Там, у їхній хворій голові, завжди хтось має бути рівнішим за іншого. Хтось когось підкорює, хтось поневолений. І завжди саме такий баланс у їхній історичній суті, сенсі їхнього підходу до людей. Така в них система. Вже було таке в нашій спільній історії — історії України, у нашій спільній європейській історії. Їхня система принесла неволю й страждання народам цієї частини Європи — і українцям, і угорцям, і полякам, і чехам, усім іншим. Цього разу перемога України врятує абсолютно всіх у Європі завдяки міцності наших героїв», — переконаний Глава держави.
Міський голова Берегового Золтан Баб’як нагадав, що Володимир Зеленський використовував угорську мову у новорічному зверненні.
«Ви — перший Президент України, який використовував нашу рідну мову у зверненні. Було дуже приємно це чути! Дякую за те, що ви знайшли можливість зустрітися з нами», — сказав міський голова Берегового.
Депутат Закарпатської обласної ради від Партії угорців України Юдіта Петеї подякувала Главі держави за зустріч та увагу до Закарпаття.
«Ви прийшли й показали нам честь, на яку ми й не очікували. Ви змогли приїхати й відчути цю атмосферу. Це дає нам сили, і ми продовжуватимемо свою роботу. Готові допомагати в усьому, що можемо робити», — сказала вона.
Президент подякував угорській громаді за її діяльність під час повномасштабного російського вторгнення.
«Дякую вам за все, що ви робите зараз, під час такого випробування. Це дуже важливо. Дякую вам, бережіть себе. Ми тільки почали наш діалог. Впевнений, що ми розберемося з усіма викликами. Бажаю вам здоров’я та перемоги!» — зазначив Володимир Зеленський.
Президент вручив військовослужбовцям, які були присутні на зустрічі, державні нагороди: ордени «За мужність» IIІ ступеня та медалі «За військову службу Україні» й «Захиснику Вітчизни».
В одній з бригад Сил територіальної оборони ЗСУ постійно проводяться тренування мінометних батарей. Цього разу на Київщині до навчань було залучено один мінометний взвод. На озброєнні цього підрозділу стоїть 120-мм міномет українського виробництва. Після повного проходження курсу підготовки бійці вирушать на фронт, звільняти тимчасово окуповані території від рашистів.
Командир мінометного взводу «Еней»
— Сьогодні проводили заняття з бойової підготовки. Серед навчальних питань, які відпрацьовувались бойовими розрахунками: розгортання та зайняття підготовленої бойової позиції, орієнтування на місцевості та визначення основного напрямку цілі, вогневе ураження цілі, згортання та залишення вогневої позиції, переміщення в район очікування, — розповів кореспонденту АрміяInform старший офіцер батареї, командир мінометного взводу «Еней».
Знайомимось з командиром розрахунку, військовослужбовцем на позивний «Ізюм». Він керує бойовою роботою обслуги, виконує вказівки старшого офіцера батареї (командира мінометного взводу) і відповідає за постійну готовність обслуги до виконання поставлених завдань.
Командир мінометного розрахунку «Ізюм»
— Міномет, який ми використовуємо, призначений для знищення живої сили противника, броньованої техніки, яка стоїть на місці, ураження бліндажів тощо, — розповідає командир розрахунку.
Запорука успіху для мінометників — це точність, швидкість роботи розрахунків, влучність в ураженні цілей і, звісно, передача даних від підрозділу аеророзвідки.
— В середньому нам вистачає п’ятдесят секунд, щоб з моменту прибуття на вказану позицію виставити міномет в бойове положення. Три хвилини дається на те, щоб відстрілятись і покинути позицію, тому що через три хвилини по нас вже може працювати ворожа артилерія, відпрацьовуючи контрбатарейні завдання. Тобто, час працює проти нас, тому, чим швидше нам вдасться розкластись, відпрацювати і переміститись в район очікування, тим більше шансів залишитись живими, — відмітив «Ізюм».
[embedded content]
Тренування мінометників на навчальних полігонах будуть продовжуватись і надалі. Попереду — злагодження у складі батареї та відпрацювання стрільб з мінометів вночі та складних умовах обстановки.
— Наш підрозділ здійснюють ряд заходів щодо вогневого ураження противника на визначених ділянках, котрий засів у глухій обороні. російська окупаційна армія змушена змінювати свою тактику та підтягує свої протитанкові резерви, особовий склад та артилерію, — розповів командир батальйону однієї з бригад Сил територіальної оборони ЗСУ з позивним «Турист». – Водночас противник обстрілює цілеспрямовано якусь одну конкретну вогневу позицію українських захисників уже кілька днів поспіль, напевно намагаючись нас вибити звідти. Також рашисти дуже часто застосовують дрони-камікадзе, котрі збити дуже важко. Проте, коли окупанти після потужного обстрілу підходять ближче, воїни ЗСУ миттю знищують їх ще на підступах до позицій.
«Турист» також додав, що ворог підсилює свої підрозділи більш підготовленими солдатами регулярної окупаційної армії рф.
— В основному, росіяни посилюють зараз свій передній край у відповідь на наші успішні дії, — продовжує офіцер. — Проте, хочу відзначити, що ми маємо достатню кількість засобів вогневого ураження, аби прорвати ворожу оборону. Подолати їхні хвалені окопи та фортифікаційні споруди можна без особливих проблем, головне правильно підійти до реалізації вогневого ураження та взаємодії всіх підрозділів, котрі є на визначених ділянках.
Командир батальйону розповідає, що сьогодні його підрозділ вдається до військових хитрощів та експериментів, аби завдати вгору проблем в обороні.
— Наші військовослужбовці не лише мужні та героїчні солдати, але й неперевершені військові винахідники. Зараз ми уже на завершальному етапі доопрацювання однієї МТЛБ, на яку кріпимо авіаційні блоки для стрільби НУРС-ами (некерованими ракетами. — Авт.), — каже комбат. — Уявіть собі, що буде з позиціями противника, якщо з цієї «установки» одночасно запустимо понад 120 40-міліметровиних ракет. Ну, це десь приблизно кілометр квадратний оборони противника буде випалений до тла. Тому на них чекає ще багато сюрпризів.
Історія 114-ї бригади Сил ТрО ЗСУ розпочалась у травні 2018 року. Тоді до її складу увійшло 6 батальйонів. З ухваленням Закону України «Про основи національного спротиву» у 2021 році штат було збільшено до 300 військовослужбовців. Із цих людей були сформовані управління бригади та 7 батальйонів. З січня 2022 року 114-та бригада перейшла в підпорядкування командування щойно сформованих Сил територіальної оборони Збройних Сил України.
З початком російської агресії 24 лютого 2022 року та введенням воєнного стану на всій території України 114-та бригада була переведена на штат воєнного стану та приступила до виконання бойових завдань з оборони Київської області.
У травні цього року відбулись урочисті заходи, присвячені 5-річчю бригади з дня створення.
Гранатометний взвод бригади знищив 5 одиниць ворожої техніки за один день
…У концертній залі, де святкуватимуть 5-річчя, збираються сотні військовослужбовців. Дехто вперше бачить побратимів після бойових виходів. Обговорюють буденне: службу, родини.
Зведені та стрілецькі підрозділи батальйонів 114-ї бригади Сил ТрО ЗСУ з квітня виконують бойові завдання на території Запорізької, Харківської, Донецької та Луганської областей. У боях побувала більшість військовослужбовців бригади.
Хвилиною мовчання вшановують полеглих побратимів і посестер, зокрема героїчно загиблого на Харківщині у квітні 2022 року молодшого сержанта Олександра Романова — посмертно представленого до присвоєння звання Героя України. Цей боєць ціною власного життя, будучи пораненим, забезпечив деблокування та відхід товаришів, знищивши при цьому близько 20 ворогів.
З днем бригади військовослужбовців вітає начальник штабу — заступник командувача Сил територіальної оборони ЗСУ бригадний генерал Сергій Собко:
— Звитяга 114-ї бригади територіальної оборони вже стала частиною історії Збройних Сил України. Я маю велику честь вручити бригаді відзнаку Головнокомандувача ЗСУ за оборону міста Києва. З великою гордістю можу сьогодні сказати, що ім’я кожного з вас, ім’я вашої бригади вже стали історією нашої майбутньої перемоги і історією новітньої України.
Так, у бою під Дмитрівкою 30 березня 2022 року гранатометний взвод Бучанського батальйону бригади, при спробі прориву на Київ ворожої колони бронетехніки, знищив два танки і три БМП противника.
У бригаді воюють усі: від мільйонера до тракториста
Олександр Коваль у своїй промові до воїнів нагадує історію створення бригади та наголошує, що ті, хто нині служить у лавах тероборони, — добровольці. Майже всі вони не мали військового досвіду до широкомасштабного вторгнення:
— Що таке бригада територіальної оборони? Це люди, переважно 40–50 років, до нас прийшли представники буквально всіх цивільних спеціальностей та прошарків суспільства: від мільйонера до тракториста.
Фото_14-15-16-17-18
Представники бізнесу та держслужбовці дарують бригаді подарунки, серед яких автівки та квадрокоптери DJI Mavic. Почувши про останні, усі в залі аплодують. Присутні тут добре знають, як важливо мати «очі в небі», коли перебуваєш на фронті.
Нагородили у бригаді й цивільних, які співпрацюють з оборонцями. Подяки отримали волонтери та художник Олександр Клименко. Чоловік пише ікони на ящиках від боєприпасів. Саме він є автором бригадної ікони.
Запорізький напрямок. Відносним затишшям ситуацію тут назвати не можна, адже лише минулої ночі російська армія завдала ракетних ударів по обласному центру, обстрілює села Гуляйпільської, Оріхівської, Воздвиженської та інших громад.
Водночас, проїжджаючи селами, не можна побачити десь занедбаних обійсть, люди й досі тут живуть, випасають худобу, де це можливо, та пораються на городі. Всі вони, як зрештою всі українці та весь цивілізований світ, свято вірять, що вже скоро наша армія звільнить окуповані росіянами території та нарешті настане мир і спокій. Селяни звикли тут до українських військових, люблять їх та поважають, бо ж у самих рідні на війні.
Дорогою до полігона нас на імпровізованому блокпосту зупиняють діти.
— Слава Україні, скажіть паляниця!
— Героям слава, паляниця! — у відповідь радісно говоримо їм та пригощаємо цукерками, що мали в нашому позашляховику.
— Для місцевих війна — це вже частина життя, до якої вони призвичаїлись, бо ж їхати нікуди, а виживати якось треба, — розповідає Дмитро — пресофіцер Дніпропетровської окремої бригади тероборони. — Та й народились і виросли вони тут, куди їм тікати.
Під’їжджаємо до полігона, де тренуються тероборонівці. Організовано все тут на достатньо високому рівні.
На стрільбищі зустрічаю інструктора, котрого обступили з усіх боків військові. Мабуть, щось дуже цікаво пояснює. То ж за нагоди і я з ним поспілкувався.
— До війни я і кілька моїх товаришів, котрі зараз теж тут, працювали у Дніпровському спортивному стрілецькому клубі «Барс», — розповідає інструктор зі стрільби на позивний «Балу». — Ну, в принципі, я володію і добре стріляю з будь-якої зброї, свого часу був чемпіоном України з прикладної стрільби, призером різноманітних стрілецьких турнірів і змагань. Тому з колегами на початку війни без вагань пішли в нашу тероборону, а там нас практично одразу призначили інструкторами. Нині працюємо з легкою вогнепальною зброєю, займаємось переважно з піхотою, розвідкою, штурмовиками, але навчаємо усіх, хто до нас приходить. З різними групами займаємось по-різному — з ким практикуємо швидку та інтуїтивну стрільбу з переміщеннями, з кимось відпрацьовуємо стрільбу на влучність, працюємо з-за укриття, практикуємо стрільбу з різних положень і на різні дистанції. Але скажу вам, наші тренування приносять величезну користь солдатам, та в реальних бойових умовах рятують їм життя.
На іншому тренувальному місці навчання проводять сапери. Здебільшого військові вже знають та бачили на власні очі той ворожий арсенал, котрий мало не щодня прилітає по їхніх позиціях. Проте вдосконаленню немає меж і ця теорія теж рятує життя.
— Останнім часом я навчаю молодих, або ще не добре навчених саперів, бо ж за понад рік війни добряче вивчив російські «сюрпризи» і вже знаю, що, як і коли можна знешкодити, — розповідає військовий на позивний «Ювелір». — Окупанти не гребують ані снарядами, ані мінами, ані фугасами, вони не дотримуються жодних міжнародних домовленостей щодо заборон тої чиї іншої вибухівки, тому у прифронтових лісах, посадках та полях 100% можна знайти багато вибухонебезпечних предметів. Найбільше потрапляють протипіхотні міни типу ПОМ та протитанкові ПТМ-3, ПТМ-4. На практиці скажу — якщо немає впевненості в тому, що знешкодиш міну — краще викликати більш досвідченого сапера або ж знищити її з автомата, чи дочекатись її самоліквідації. Як то кажуть: «береженого Бог береже».
На ще одній ділянці обладнана психологічна смуга перешкод. Без перебільшення скажу — хлопці з Дніпропетровщини добряче постарались, аби спорудити різноманітні перешкоди для тренувань. Тренуються групами по кілька осіб, за бажання кожен може повторити спробу пройти смугу. І на практиці, як кажуть самі військові, так і є, адже «піт на тренуваннях економить кров у бою», тому за день долають «стометрівку» з перешкодами по кілька разів.
Такі тренування — це наочне підтвердження того, що Сили оборони України завжди готуються до того, аби якнайшвидше прогнати москалів з нашої землі.
Торік у ці дні було створено 241-шу окрему бригаду Сил ТрО ЗСУ. Відтоді воїни бригади пройшли через запеклі бої з росіянами майже по всій лінії фронту. Київ та Київщина, Миколаївщина, Луганщина, Донеччина, Херсонщина та Харківщина стали місцями звитяги її підрозділів.
Зокрема, на Харківщині один із батальйонів 241-ї бригади тероборони Києва, більшість воїнів якого становили резервісти і мали гарну підготовку, під час звільнення Старого Салтова та Гоптівки затрофеїли важку техніку, танки та БМП росіян, перетворившись з піхоти на механізований батальйон.
«Нині ця техніка в ремонті й готується до боїв», — розповів виконувач обов’язків пресофіцера бригади Павло Сидоренко.
Він додає, що складно згадати цивільну спеціальність, не представлену у бригаді: тут служать люди різних професій — бізнесмени, столяри, айтівці, будівельники, водії тощо.
Військовими з перших днів широкомасштабного вторгнення стали й відомі люди. Так, тривалий час бійцем бригади був режисер Ахтем Сеітаблаєв. На службі у бригаді нині народний артист України Тарас Компаніченко, письменник Артем Чех, Тарас Тополя.
читайте також:
Є у бригаді й ті, хто стали народними героями та улюбленцями вже будучи на службі. Приміром, як командир мінометного взводу Ольга Бігарь. Більшість знає її як «Відьму». Вона стала відомою і в соцмережах, і в медіа, адже людей захоплює, як, перебуваючи в найгарячіших точках лінії зіткнення, таких як Бахмут, жінка не втрачає почуття гумору та водночас є прикладом стійкості й рішучості. В одному з інтерв’ю вона розповіла, як мотивує свій особовий склад йти в бій: «Я кажу їм, що вони йдуть на полювання. Не вони здобич, а росіяни. І тоді настрій бійців одразу змінюється».
читайте також:
Також полюбився українцям Дмитро Черкас. Це професор Національної Академії історичних наук у цивільному житті. Нині він командир однієї з рот батальйону.
Пишаються у бригаді тим, що всі батальйони мають бойовий досвід. Нині кілька підрозділів продовжують боронити нашу державу.
— Рік тому фактично всі люді, які прийшли до армії — з цивільного життя, і вони ніколи не тримали в руках зброю. За цей час вони стали фаховими військовими, які не втомилися захищати країну, нині продовжують виконувати обов’язок, — підсумовує Павло Сидоренко.
Фото: Фейсбук-сторінка 241-ї бригади територіальної оборони міста Києва
