У Сербії з’явилася філія руху віктора медведчука «Другая Украина». Про те, чому це відбувається і які наслідки може мати для України в контексті російської агресії, кореспонденту АрміяInform розповіла експертка Аналітичного центру балканських досліджень Катерина Шимкевич.
Катерина Шимкевич
— росія, про мене, має доволі сталу підтримку в Сербії. Навіщо їй вдаватися до просування проросійських наративів у такий гібридний спосіб через підконтрольну російській владі псевдогромадську організацію?
— Так, підтримка рф, як і її вплив у Сербії, постійно зростають. І це відбувається одночасно зі збільшенням кількості громадян росії, які втікають до цієї балканської країни і позиціонують себе як жертви режиму путіна. Думаю, насамперед саме на них орієнтовані меседжі, які просуває в інтерв’ю голова організації Драган Станоєвич. Окрім того, його слова про антиукраїнську владу в Києві, нацистський режим в Україні, від якого втікають мільйони українців, мають, за задумом кремля, знайти також певний відгук і серед українців у Сербії.
Це, на мою думку, може стати підґрунтям для зближення українців та росіян у Сербії, формування від них вимог щодо «примирення» і припинення війни. Такі наративи в Європі вже лунають, і йдуть вони здебільшого від таких собі ліберальних росіян. Вони є рупорами гібридної війни й підсилити такі голоси можна за допомогою більш радикальної псевдоукраїнської риторики, ретранслятором якої і буде «Другая Украина».
Тож бачимо, що Сербію путін робить ще більш підконтрольною рф та продовжує використовувати її для розширення гібридної війни на Балканах.
Драган Станоєвич
— Хто такий Драган Станоєвич, який очолив філію громадської організації «Другая Украина» в Сербії? Чим відомий цей політик?
— Драган Станоєвич тривалий час жив в Україні і вів тут бізнес. За даними Youcontrol він досі є головою ТОВ «СПІЛЬНА УКРАЇНСЬКО-ЮГОСЛАВСЬКА ФІРМА ЮГ-УКР-КОНТРАКТ», яка зареєстрована у місті Дніпро й займається оптовою торгівлею.
Про Станоєвича також відомо, що він є членом сербської проросійської партії Mi glas iz Naroda, яка представлена на дострокових парламентських виборах, що відбудуться у Сербії 17 грудня цього року. Це ще один цікавий факт щодо того, навіщо ж путіну чергова підконтрольна організація в Сербії. Якщо партія пройде до парламенту, нехай і з украй обмеженим представництвом, то російська пропаганда через Станоєвича буде звучати в стінах сербської Скупштини.
Цей політик є затятим фанатом владіміра путіна й угорського прем’єра Віктора Орбана, який займає відверту проросійську й антиукраїнську позицію. Станоєвич перебуває під санкціями Ради національної безпеки і оборони України з 2021 року. Він тривалий час був головою організації «Сербська громада в Україні» та низки інших проросійських громадських інституцій.
Драган Стноєвич в ефірі російського пропагандистського медіа «соловйов-live»
— Сербія — єдина балканська країна, де таке можливо, чи проросійські настрої наявні й поза нею?
— Річ у тому, що Сербія єдина країна в регіоні, яка досі підтримує такі відкриті зв’язки з росією та не приєднується до санкцій проти країни-агресорки. Але проросійські настрої поширені й в інших країнах. Зокрема в Чорногорії, Болгарії, Хорватії, Боснії й Герцеговині. На прикладі Болгарії можемо спостерігати, як проросійська партія «Возрожденіє» постійно блокує ініціативи уряду щодо надання допомоги Україні. Та й чинний президент країни Румен Радев теж не такий однозначний у своїх заявах про Україну. Нещодавно він заблокував поставлення бронетранспортерів для України, посилаючись на те, що техніка потрібна в Болгарії.
У Чорногорії проросійський вплив відчутний через Сербську православну церкву (СПЦ) та її діяльність, яка вже є не церковною, а більше політичною. Через звернення керівництва СПЦ до громадян Чорногорії напередодні перепису в жовтні його було відкладено до 3 грудня. Тоді патріарх СПЦ Порфирій звернувся до мешканців країни з проханням висловитися під час перепису про свою сербську ідентичність.
Дуже схоже на наративи «руского міра», який довгі роки в Україні використовував подібну риторику.
Не варто забувати і про Хорватію, де останнім часом активізувалися представники російської діаспори. Одна з них у жовтні та листопаді читала лекції з історії України та росії для хорватів через призму російського шовінізму. Та й президент Хорватії Зоран Міланович до початку повномасштабного вторгнення й після нього постійно відзначається антиукраїнською риторикою. Торік у грудні це завадило отримати достатню кількість голосів у парламенті, щоб українські військові спеціалісти були направлені на навчання до Хорватії.
Також я б згадала Боснію і Герцеговину. Наприкінці жовтня цього року у столиці Республіки Сербської (сербський ентитет у складі Боснії і Герцеговини) пройшла конференція «Балканський діалог 2023», організована російським фондом горчакова та факультетом безпеки Університету Баня Луки. Підтримку надали посольство рф у Боснії і Герцеговині та россотруднічество. Туди ж як учасники поїхали наукові представники російської академії наук, які вже багато років формують наукову думку в рф та на Балканах щодо самого регіону як периферії Європи та розповідають, що Сербія єдина жертва конфліктів 1990-х — початку 2000-х років.
Подія, здавалося б, незначна. Але серед організаторів — державний аналітичний центр горчакова та россотруднічество, діяльність яких підтверджена як пропагандистська. Від українського посольства не було навіть заяви щодо подібних дій росіян.
— Які небезпеки криються для України в активізації проросійських зрадників (а по суті — росії) в інформаційному просторі на Балканах? Чи має «Другая Украина» перспективи переконати сербів у тому, що саме вона говорить від імені українців та України?
— Як я вже зазначала раніше, серед росіян уже поширенні наративи про «примирення». Звісно, що діяльність «Другой Украины» тільки сприятиме їх поширенню в сербському суспільстві. Більша частина населення Сербії не піддає критичному осмисленню те, що чує в медіа чи від влади. Та й віра в сильну росію та братські зв’язки — прекрасне тло, щоб переконатися у правдивості того, що пропонує ця псевдоукраїнська організація. Тому досить вірогідно, що серби сприйматимуть діяльність Станоєвича та цієї інституції як голос України в Сербії.
читайте також:
— Чи може це мати якийсь вплив на інші країни Європи?
— Думаю, вже має. Бо українська інформаційна політика в цьому регіоні Європи мінімальна. Українських голосів не чутно, хоча робота громад, посольств, дипломатів, громадян України ведеться титанічна й масштабна. Але коли немає системності і постійності в такій роботі, то можна стверджувати, що Балкани не є українськими у плані формування правильної точки зору на агресію рф проти України.
Я бачу, що проросійські сили в Чорногорії, Болгарії, Хорватії, Боснії і Герцеговині, Словенії стають дедалі активнішими. І це дозволяє їм говорити, що вони жертви путінського режиму, що вони війни не хотіли, що вони за примирення і мир.
Варто також враховувати, що «Другая Украина» буде точно діяти не самостійно. Її «навігаторами» в поширенні пропаганди стануть інші проросійські організації, які давно діють у Сербії.
На нараді з питань ветеранської політики Український ветеранський фонд представив результати спеціального онлайн-опитування серед ветеранів та військовослужбовців.
За результатами опитування військові висловлюють непевність щодо повернення до свого попереднього робочого місця після демобілізації. Це не дивно, адже війна й участь у бойових діях часто змінюють світогляд людей, їхні пріоритети та плани на життя.
Необхідно пояснювати суспільству, що ветерани всі різні, а їхні проблеми – індивідуальні. Діалог між ветеранами та суспільством – важливий елемент розуміння потреб один одного.
Психоемоційна нестабільність, труднощі з отриманням медичної допомоги, відсутність інклюзивного простору й адаптованого робочого місця для осіб з інвалідністю, нерозуміння суспільства, проблеми з оформленням соціальних пільг, відсутність роботи. Все це – основні ймовірні проблеми, з якими можуть стикатися ветерани.
Учасники наради дійшли спільного висновку, що необхідно реагувати на виклики та розв’язувати проблеми у тісній співпраці держави із громадянським суспільством. Перехід з військової служби до цивільного життя потребує персоналізованого підходу.
«Саме завдяки таким опитуванням держава чітко бачить напрями для підтримки ветеранів і створення можливостей для них», – наголосила Ірина Верещук.
Унікальне дослідження досвіду українських ветеранів та ветеранок, які захищають власну країну і повертаються до цивільного життя, відбулось у рамках Програми реінтеграції ветеранів.
Ветеран Хаб та IREX почали роботу над дослідженням ще у 2020 році. Вони зібрали історії ветеранів, ветеранок і спробували простою мовою пояснити: що буває після повернення з війни, доки сама війна ще триває. У дослідженні описано етапи шляху і представлено їх у вигляді мапи. Під час роботи було проведено 60 інтерв’ю, з них 39 увійшли до дослідження. Респондентами стали 31 ветеран і 3 ветеранки у віці від 25 до 63 років, які проходили службу в умовах бойових дій в АТО/ООС з 2014 по 2021 рік, тобто до широкомасштабного вторгнення. Це ветерани з Києва, Дніпра та Вінниці, знайомі з Veteran Hub.
Дослідники вивчали досвід ветеранів після служби, етапи адаптації, визначали, як проєктувати доцільну підтримку та розподіляти її за життєвими етапами. Під час роботи аналітики виявили лише позитивну траєкторію шляху — коли ветерани попри труднощі зуміли побудувати гідне цивільне життя. Тож висловились за необхідність провести додаткове дослідження, щоб визначити досвід тих, чий шлях був іншим і не з їхньої вини.
Після закінчення служби (з різних причин) ветерани проходять непрості етапи: початок цивільного життя, віднайдення себе самого, піклування про себе, вкорінення. На кожному етапі, тривалість яких є суто індивідуальною, але дослідники обережно називають термін 1,5-3 роки, ветерани стикаються з численними викликами. Зокрема, це і вирішення проблем зі здоров’ям, оформлення пільг і статусів, працевлаштування, психологічна адаптація, неможливість повноцінно відпочити тощо.
— Якщо ми хочемо, щоб нинішні ветерани і ветеранки через двадцять-тридцять років жили добрим життям, ми вже зараз маємо подбати, щоб у них були достатні ресурси і підтримка. Це наша відповідальність перед людьми, які зараз нас захищають, ми повинні дати їм всі можливості, щоб вони відбудували гідне життя самі для себе, — наголосила засновниця та голова правління у Veteran Hub Івона Костина.
На етапі вкорінення, який починається в середньому через три роки після завершення служби, у випадку позитивної траєкторії шляху, ветерани мають більш розширений горизонт планування, більш комфортно почуваються щодо власної ідентичності, дбають про інших, займаються роботою, що приносить задоволення.
Водночас дослідники підсумували, що:
· війна це частина життя воїна, але не все життя;
· військова служба має тривалий вплив на добробут і життя ветеранів;
· повернення до цивільного життя потребує часу;
· ветерани йдуть своїм шляхом самостійно, але не наодинці;
· вони повертаються передусім до людей — у громади, організації, спільноти.
— Коли відбувається повернення, людина знову з воїна має трансформуватись і з усім, що вона набула під час служби, з бойовим досвідом, влитись в цивільне життя. Цей досвід залишається з людиною на все життя, тому коли ідентичність воїна переходить в ідентичність ветерана, важливо ідентифікувати себе знову з цивільними, повернутися успішно і мати комфортне життя. Варто пам’ятати, що це не буде просто цивільна людина, вона матиме ідентичність ветерана, — зазначила головна аналітикиня у Veteran Hub Катерина Скороход.
Ветерани, які взяли участь у дослідженні, були готові стати знову на захист країни — наголосили організатори.
— Важливо, що більшість ветеранів, з якими ми спілкувались, перебували в оперативному резерві. Останнє з інтерв’ю відбулося 21 лютого 2022 року — за декілька днів до широкомасштабного вторгнення. Ми зафіксували, що люди готувались до вторгнення, були внутрішньо готові повернутись на службу. Вони думали про свою долю в цьому процесі, про те що їм доведеться знову пройти той шлях ветерана, про який ми розповідаємо, коли їхня служба завершиться повторно, — зазначила Івона Костина.
За її словами, люди, які залишатимуться в оперативному резерві відрізнятимуться від тих, які ніколи не продовжать службу. Їхній шлях відбуватиметься під тиском можливості повторної служби і це може впливати на те, як вони інтегруватимуться. Це викликало у респондентів велику тривогу в цивільному житті та не готовність вкорінятися.
Дослідження має на меті зафіксувати можливі шляхи повернення ветеранів та ветеранок з війни і скоординувати роботу тих, хто дбає про них. За прогнозами Мінекономіки кількість ветеранів після війни сягатиме приблизно 1,7 млн, натомість Мінветеранів називає ймовірну цифру 5 млн, що включає ветеранів, членів їхніх сімей та родин полеглих воїнів. Автори дослідження сповідаються, що висновки дослідження та рекомендації стануть основою для державної ветеранської політики та створення ефективної системи підтримки ветеранів російсько-української війни.
Результати було представлено сьогодні в Медіацентрі Україна — Укрінформ. Дослідження провели аналітики Українського ветеранського фонду Мінветеранів за підтримки Lobby X та Work.ua. Команда аналітиків Фонду опитала 475 роботодавців, а також здійснила анонімне онлайн-опитування 794 ветеранів та військовослужбовців. Крім того, було проведено 10 глибинних інтерв’ю з представниками українського бізнесу та керівниками підприємництв.
Дослідження налічувало три блоки:
сприйняття ветерана як працівника та досвід співпраці;
підтримка ветеранів з боку роботодавців;
підтримка роботодавців з боку держави та суспільства для працевлаштування ветеранів.
За словами начальниці відділу навчально-аналітичної роботи Українського ветеранського фонду Мінветеранів Юлії Кіріллової, досвід працевлаштування та роботи з ветеранами набуває поширення саме зараз, оскільки значна частина військовослужбовців — це мобілізовані, тобто працівники, які вже зараз частково мобілізуються, звільняються за станом здоров’я тощо.
— Сьогодні близько 60% опитаних роботодавців мають у штаті мобілізованих працівників. Хоча у більшості опитаних компаній немає адаптаційних програм і тренінгів, вони планують їх створити. Переважна більшість роботодавців вважають, що заходи з адаптації є необхідними для подальшої роботи з мобілізованими працівниками і ветеранами. Крім того, абсолютна більшість (87%) опитаних ветеранів і військовослужбовців вважає, що їм та працівникам, які були мобілізовані, буде потрібна така адаптаційна програма, — зазначила Юлія Кіріллова.
Опитування показало тенденцію до руйнування стереотипів щодо ветеранів у робочому середовищі, проте серед ризиків працевлаштування ветеранів залишаються побоювання щодо можливої нестабільності їхнього психоемоційного стану, що може впливати на їхню продуктивність на робочому місці. Водночас роботодавці не бачать ризиків у зв’язку з проблемами втрати компетенцій чи браку досвіду серед ветеранів.
На думку роботодавців, ветерани потребуватимуть підтримки у працевлаштуванні за такими напрямками: продовження адаптаційного періоду, адаптаційні тренінги, перекваліфікація, профорієнтаційні курси. Натомість для опитаних ветеранів більш значущою буде підтримка у формі перекваліфікації і здобуття додаткової освіти, аніж додаткові адаптаційні умови, яким роботодавці надають більшого значення.
Серед особистісних якостей ветеранів, за відповідями роботодавців, переважають: загострене почуття справедливості, виражена громадянська позиція, сміливість, відповідальність, скрупульозність. А конкурентними перевагами ветеранів стануть навички командної роботи (54%) та критичне мислення (34%).
66% респондентів оцінили досвід роботи з ветеранами в колективі як позитивний, 22 % — як нейтральний, і лише 8% — як негативний.
Водночас існує виклик, що серед мобілізованих буде багато людей з фізичними вадами, і роботодавцям потрібно будувати безбар’єрний простір вже зараз. На цьому наголосила заступник Міністра у справах ветеранів Світлана Кашенець.
— Міністерство у справах ветеранів зараз впроваджує новий проєкт — інститут помічника ветерана, і одним із завдань помічника буде супроводження ветеранів і безпосереднє працевлаштування, інформування про можливості освіти, перекваліфікації. Це буде місточок між роботодавцем та ветераном, між ветераном і освітніми закладами. На жаль, ветерани і ветеранки дуже мало знають про свої можливості. Також при Міністерстві у справах ветеранів працює програма перекваліфікації і програма профорієнтації, а також короткострокові навчальні програми, — повідомила вона.
Крім того, вже відкрито чотири центри ветеранського розвитку на базі вищих навчальних закладів, де будуть розробляти навчальні програми безпосередньо для наших захисників і захисниць.
Учасники заходу наголосили, що і роботодавцям, і колективам, і соціуму необхідно підготуватися до працевлаштування колишніх захисників та захисниць, спираючись на результати цього опитування.
Як показало дослідження, найбільш вираженою рисою ветеранів російсько-української війни є чітко окреслена громадянська позиція, тому саме вони — головний ресурс для відновлення країни.
Днями Недержавний аналітичний центр «Українські студії стратегічних досліджень» презентував видання «Індекс війни», в якому опубліковано підсумки моніторингу воєнних конфліктів у світі за минулий рік та спрогнозовано, як розгортатимуться події в майбутньому.
Так, у 2022 році головною подією у глобальному масштабі стала російсько-українська війна, що за інтенсивністю технічних засобів стала однією з наймасштабніших після Корейської війни, а також наймасштабнішим конфліктом Європи з 1945 року. Російсько-українська війна, вважають аналітики НАЦ УССД, — це частина глобального зіткнення, «тихої третьої світової війни», що розгортається з 2011 року на багатьох театрах воєнних дій. Це війна без оголошення, що раз по раз проривається назовні через відкриті воєнні конфлікти.
Ключові тези з прогнозу аналітиків на 2023 рік
Україна
Перехід війни у тривалу фазу значною мірою впливає на економіку країн. Багато залежить від того, як швидко зможуть суперники перевести економіки на воєнні рейки і втримати ситуацію всередині країни. Критичним питанням стала залежність українського бюджету від дотацій союзників — від забезпечення армії до соціальних виплат. Це вимагає мінімального набору власних прибутків, що водночас забезпечуватиме робочі місця для тилового населення.
Одним із таких джерел залишається експорт продовольства, для якого, окрім ризикованого морського шляху, слід розвивати альтернативні магістралі.
Оскільки обом силам не вистачає ресурсів і засобів, то важливим елементом війни в довгу є збереження дипломатичної і військово-політичної підтримки:
для України — США, НАТО, Великої Британії, Польщі та країн Балтії;
для росії — формування умовно антиамериканської коаліції, бо росія вже не може виготовляти достатньо необхідної техніки (зокрема, це стосується безпілотників, високоточної ракетної зброї).
Критичною для України є повна залежність від постачання зброї і боєприпасів союзниками. Необхідно забезпечити мінімальний рівень власного виробництва, ремонту, на першому етапі артилерійських боєприпасів, патронів, розширювати виробництво високоточної зброї, ракет (зокрема, типу «Нептун», «Грім»). І переводити далі країну на воєнні рейки.
росія намагатиметься поширити думку, що Україна не здатна перемогти у війні, в Україні та на Заході, всередині України роздмухувати громадське протистояння через погіршення економічно-соціальної ситуації.
В умовах затяжної війни, наростання втоми населення особливого значення набуває потреба ефективної протидії російській пропаганді в Україні.
Основними напрямами інформаційно-психологічних операцій росії, спрямованих на послаблення українського суспільства, є і наступними місяцями будуть:
— поширення думок і наративів в Україні та у світі про те, що Україна не здатна перемогти;
— провокування серед населення розчарування і недовіри до української влади на фоні погіршення соціально-економічної ситуації;
— провокування політичних конфліктів і через них —дискредитація українського політичного класу;
— використання й активізація протидії дерусифікаторським процесам, що розгортаються в Україні, для провокування громадянського протистояння. Варто очікувати активізації російських агентурних мереж для здійснення подібних інформаційних вкидів;
— просування в інформаційному просторі теми «хороших русскіх», які працюють на збереження російської імперії («друґая расія», путін, а не русскій народ винний в воєнній агресії та геноциді проти українців). Важливо показувати, хто є правдивим винуватцем цієї війни — не путін, а московити (русскій народ), не орки, а московити, не нацисти, а московські «большевики», бо вони є продовжувачами політики лєніна-сталіна, а не гітлера.
Тому критичним для перемоги України залишається не лише досягнення успіхів на фронті, отримання позитивних і помітних результатів, а й перенесення війни на територію супротивника (передусім у світоглядно-інформаційній сфері).
Тайвань
Поряд з Україною слід відзначити наростання напруги в Тихому океані навколо Тайваню. Наразі вважається, що протистояння між Китаєм і Тайванем найнапруженіше за 40 років. Тайвань, попри свій статус частково визнаної республіки, має військову підтримку США.
Епіцентр напруги у 2022 році відбувся влітку, коли на фоні масштабних навчань КНР Тайвань 2-3 серпня відвідала спікер Палати представників США Ненсі Пелосі. Агресивна риторика Пекіна не призвела до силових дій у відповідь на таке «порушення суверенітету» (КНР розцінює Тайвань як власну частину).
Російсько-українське зіткнення мало відвернути увагу США, а мир на умовах тих чи інших поступок рф сприяв би внутрішньополітичній кризі та дискредитації американської влади. Однак хід війни призвів до протилежного результату — посилення та консолідації Заходу. Очевидно, що подальше розгортання такого сценарію гратиме лише на шкоду політичним амбіціям КНР.
Періоди затишшя будуть змінюватися кризами в наступні роки, бо жодна з країн не планує відступати від своєї політики. Загроза повномасштабного вторгнення з боку Китаю залишатиметься реальною найближчим часом, однак вона зменшилася з огляду на провал кремлівської авантюри та внутрішні проблеми Китаю. Острів буде покладатися на свої зв’язки із Заходом.
Європа
Балканський регіон у 2022 році вкотре продемонстрував свій конфліктогенний потенціал, яким продовжує користуватися кремль, аби розхитати ситуацію в Боснії і Герцеговині, Чорногорії та Косові. В інших країнах рф посилила свій інформаційний вплив, що було особливо помітно в Болгарії, Сербії, Чорногорії, БіГ.
2023 рік Чорногорія зустріла в умовах гострої політичної кризи та невизначеності, в умовах все більшого перейняття влади просерсбькими та проросійськими силами, зі вкрай поляризованим суспільством, із посиленням ролі церкви в житті країни та з досить реальною перспективою зіпсувати відносини із Заходом та заморозити свою подальшу інтеграцію до ЄС. З іншого боку, членство Чорногорії в НАТО є гарантією її безпеки від будь-якої прямої зовнішньої агресії.
Боснія і Герцеговина надалі демонструватиме різноплановий конфліктогенний потенціал, оскільки в нестабільній БіГ зацікавлена рф. Присутність спеціальних представників від ЄС, США, Великої Британії та Німеччини не може зупинити розповзання російського впливу. Боснія і Герцеговина залишається етнічно розділеною, і на цьому тлі прекрасно себе почувають і надалі почуватимуть праворадикальні рухи та парамілітарні організації.
Сербія нині перебуває в ситуації, яка їй аж ніяк не дозволяє вдаватися до будь-яких силових дій у бік Косово, де розміщені контингент НАТО та американська військова база «Бондстіл». Однак подібна обмеженість можливостей до прямого військового сценарію не означає неможливість подальшої дестабілізації. Важливим є і геополітичний вимір конфлікту. Наразі Сербія намагається зберігати нейтралітет у питанні офіційної позиції щодо війни росії в Україні та уникає введення санкцій, як до цього схиляє ЄС. Проте так не зможе тривати довго і, скоріше, рано чи пізно Белграду доведеться зробити вибір між Заходом та росією, яка активно зацікавлена в порушенні стабільності в регіоні та розпорошенні уваги, яка нині прикута до України.
Азія
У 2023 році напруження в Кореї буде зростати, це буде пов’язано із спільними навчаннями США, Південної Кореї і Японії, на які реагуватиме КНДР. Крім того, КНДР може почати вибудовувати тіснішу співпрацю з росією, а остання намагатиметься продовжувати розігрівати конфлікт на Корейському півострові для відволікання від війни в Україні.
На війну в Ємені, що триває з 2015 року, очікує короткочасна стабілізація з подальшим підвищенням інтенсивності.
Війна в Сирії триває з 2011 року. Великої війни там 2023 року, ймовірно, не буде, але турки здатні скувати сили рф і зменшити зону впливу Асада. Посилення впливу Туреччини на півночі Сирії врівноважить панівне становище Асада в центрі та на півдні країни. Водночас Асада стримує Ізраїль, що прагне захистити контроль над окупованими Голанськими висотами.
Наразі відсутні сигнали про досягнення принципових домовленостей між сторонами війни в Карабаху. Поки у процесі врегулювання та в політичних розкладах присутня москва, конфлікт зберігатиметься.
Незважаючи на те, що сторони успішно сіли за стіл переговорів, конфлікт між Киргизстаном і Таджикистаном стає дедалі напруженішим. Враховуючи факт того, що Таджикистан вперше публічно озвучив територіальні претензії до Киргизстану, а також принциповість сторін у питанні контролю ділянки дороги Ісфара-Ворух залишають мало простору для успішного та взаємовигідного врегулювання конфлікту, тим паче що в переговори втручається росія. З найбільшою імовірністю конфлікт продовжуватиметься й 2023 року.
З одного боку, амбіції Індії та Китаю на спірних ділянках кордону є досить великими, та дедалі більша кількість сутичок вказує на подальшу ескалацію. З іншого боку, цей конфлікт невигідний обом сторонам з перспективи великої геополітики. Продовження Китаєм агресивних дій на кордоні може призвести до зближення Індії зі США, що навряд чи буде гарною новиною для Пекіна. Для Індії подальше погіршення двосторонніх відносин із Китаєм також невигідне, зважаючи на досі актуальний конфлікт із Пакистаном.
30 серпня 2021 р. вважається датою завершення війни в Афганістані, в якій перемогли таліби. 2023 року триватиме їх міжнародне визнання. Очікуються криваві теракти протягом усього року.
У лютому 2021 у М’янмі (вона ж — колишня Бірма) відбувся воєнний переворот із відстороненням прозахідного цивільного уряду. До влади прийшло військове керівництво китайської орієнтації, що спровокувало розгортання вогнищ громадянської війни. Зважаючи на етнічну та релігійну строкатість М’янми, конфлікт може поглибитись.
Ситуація в Іраку традиційно залишатиметься напруженою. Наразі Ірак можна визначити як fragile state або неспроможною державою. Суттєвий вплив на внутрішню політику держави буде чинитися з боку регіональних та глобальних лідерів, зокрема, Саудівської Аравії, Ірану, Туреччини, США, що посилюватиме відцентрові тенденції в державі.
Іран виявився одним із головних союзників рф у війні проти України. Іранські безпілотники стають все більш важливою зброєю для росії в її війні в Україні, де вони використовуються для ударів по низці цивільних і військових цілей. Протести, що розпочалися у країні ще 2019 року, триватимуть, однак їхня перемога малоймовірна через відсутність організації, окремі інтереси в регіонах і певних національних групах (зокрема курдів, лурів, азербайджанців). Якщо ж відбудеться падіння режиму, то це швидше за все спричинить тривалу громадянську війну.
Міжнародна спільнота занепокоєна, що невдовзі режим наблизиться до можливості створити першу іранську атомну бомбу. Тож триватиме протистояння з Іраном у морі та на суші в Ємені, Іраку, Саудівській Аравії, Сирії та Лівані — всюди, де Іран має вплив або власні воєнізовані загони.
Африка
Збройний конфлікт центральної влади Ефіопії зі штатом Тиграй на етнонаціональному ґрунті розпочався у листопаді 2020 року. З огляду на прогрес мирних переговорів можна очікувати певного замороження конфлікту. Однак невирішеність його причин вимагає більшої уваги міжнародної спільноти. Ймовірні наступні гарячі фази починаючи з середини 2023 року.
Громадянська війна у Південному Судані триває з грудня 2013 року. З огляду на затяжний характер конфлікту, відсутність політичної волі керівництва країни, повна реалізація мирної угоди, підписаної 2018 року, не відбудеться найближчим часом. Розпочатий процес щодо включення воюючих фракцій до армії Південного Судану є, станом на зараз, наріжним каменем для досягнення стабільності у країні. Від його динаміки залежатиме досягнення миру та втілення наступних важливих реформ.
Конфлікт у Лівії триває з 2011 року, після вбивства Муамара Каддафі. Лівійську війну наразі намагаються закінчити перманентно. Перемовини почалися ще в січні 2021 року і тривають досі, йдучи тугим поступом. Але воєнні дії спорадично відновлюються, незважаючи на досягнуту в жовтні 2020 р. домовленість про припинення вогню. Якщо угода кінця 2020 року анулюється, це може посилити воєнні дії в Лівії, чиє населення дуже втомилося від 10 років війни. Багато залежить від здатності провести президентські визнані вибори на більшій частині території країни.
Війна в Центральноафриканській республіці триває з перервами від 2012 року. Спостерігається активізація російських найманців із ПВК «Вагнер», що підтримують центральний уряд країни. російські інструктори навчають урядову армію, активно постачають зброю та бронетехніку. Є дані про зберігання дорогоцінностей та валютних запасів російської еліти у країні. Також «вагнерівці» вербують місцевих жителів для війни в Україні. росія намагається посилити вплив і в інших державах Африки, демонструє диктаторським режимам можливості співпраці. Оскільки посилення російської активності в регіоні досягло максимуму, росія дедалі частіше натикається на опір інших гравців, зокрема, Франції та Туреччини, що може призвести до нового загострення.
Унаслідок повномасштабного вторгнення росії Україна вивела контингент українських військових, які брали участь у миротворчій місії ООН у Демократичній Республіці Конго. Від’їзд близько 250 українських миротворців став серйозною втратою для Місії ООН у ДР Конго. Україна повернула також з місії вісім гелікоптерів, які становили третину всього вертолітного флоту ООН у ДР Конго. Через це протягом останніх місяців ситуація з безпекою на сході Демократичної Республіки Конго різко погіршилася. Повстанське угруповання M23 відновило бойові дії та розширило території під своїм контролем. І без того безнадійна ситуація посилюється додатковою загрозою етнічного насильства. З часом посилення небезпеки може зірвати національні вибори в ДР Конго, заплановані на грудень 2023 року.
У Мозамбіку діють російські найманці компанії Вагнера, які залучені до боротьби з ісламськими терористами та підтримки чинної політсили, що посилює роль росії в регіоні. Це має прямий вплив на зростання нестабільності уздовж узбережжя Східної Африки та створює додаткову загрозу миру та стабільності інших держав.
Зростання нестабільності та посилення релігійних суперечностей у Нігерії загрожує масштабним конфліктом у середньостроковій перспективі. Ослаблення Нігерії, яка є 200-мільйонною державою і другою економікою Африки, позначиться на всьому регіоні, на який чекає зниження загальної безпеки, зростання нестабільності, загострення регіональних суперечностей та зменшення економічного розвитку і співпраці. Однак залишається можливість стабілізації за умов консенсусу між елітами християнського півдня та мусульманської півночі.
Тривалий конфлікт у Камеруні послаблює країну, що вже створило умови для активізації діяльності терористичного угруповання «Боко Харам». Оскільки значної динаміки в розв’язанні конфлікту не спостерігається, можна прогнозувати подальшу інтенсифікацію терористичних загроз.
Чад продовжує залишатись головним союзником Франції та Заходу в регіоні Сахелю, що особливо важливо на фоні посилення російської присутності в сусідніх державах. Однак авторитарність врядування та несприйняття з боку частини населення, особливо на півночі (в регіоні Сахари), послаблює позиції уряду.
Конфлікт у Західній Сахарі, що розпочався 13 листопада 2020 року навколо прикордонного переходу та дороги біля селища Аль-Каркарат, ймовірно, продовжиться і у 2023 році на рівні взаємних обстрілів між Марокко і проалжирськими силами.
Через два воєнні перевороти, що відбулися у 2022 році в Буркіна-Фасо, значно зросла терористична активність. Буркіна-Фасо стає ще одною слабкою ланкою серед держав Сахелю, де активно укріплюються ісламістські угруповання. На цьому фоні в новому уряді сильні впливи москви. Є певні фактори, які вказують на проросійську орієнтацію нинішнього очільника країни, що дозволить росії ще більше посилити свій вплив у регіоні, насамперед через військову кооперацію.
25 жовтня 2022 року у Судані відбувся державний переворот, внаслідок якого від влади було відсторонено цивільних представників і всі політичні функції було консолідовано в руках військового крила. Судан розміщений у стратегічному регіоні Червоного моря, що є однією із найважливіших водних артерій світу. З цієї причини країна привертатиме особливу увагу США, росії, Саудівської Аравії, ОАЕ, ЄС.
Конфлікт, що триває в Сенегалі з грудня 1982 р., перебуває у глибоко загасаючій фазі після смерті історичних лідерів «Руху демократичних сил Казамансу» (MFDC) — Сіді Баджі, засновника його бойового крила «Атіка», і Джамакуна Сенгора, проблеми в мобілізаційних ресурсах та соціальній базі. Зокрема, обмежує можливості сепаратистів позиція Адама Барроу — президента Гамбії з 2017 року, що підтримує офіційний Дакар. Водночас відсутність швидкого вирішення конфлікту шкодить позиціям сенегальського президента Макі Саля, що прийшов до влади у 2021-му з обіцянками принести мир.
Завантажити видання «Індекс війни» та прочитати більше про військові конфлікти, що відбулися минулого року та тривають нині, можна за посиланням.
Про це свідчать результати соціологічного дослідження групи «Рейтинг», яке було проведено в Україні на замовлення Центру аналітичних досліджень (CISR) Міжнародного республіканського інституту (IRI).
Згідно з результатами, 98% українців підтримують дії Збройних Сил України. Крім того, збільшилась кількість українців, які схвалюють вступ України в НАТО.
98% українців схвалюють дії ЗСУ та вірять у перемогу України.
72% підтримують членство України в НАТО.
64% вважають, що ми повернемо всі окуповані території.
98% респондентів вірять, що Україна переможе у війні. Порівняно з результатами опитування у квітні цього року, цей показник збільшився на один відсоток.
Більш ніж на 10% збільшилося схвалення українцями членства України в НАТО: з 59% у квітні цього року до 72% у червні.
Сьогодні у Генеральному штабі ЗС України презентували дослідження «Стійка Україна – крихка мозаїка?Суспільство, медіа, безпека і перспективи» та результати соціологічного опитування щодо потенційних конфліктних тем у суспільстві, зокрема на сході України.
У заході взяли участь Головнокомандувач Збройних Сил України генерал-лейтенант Валерій Залужний, Надзвичайний і Повноважний Посол Естонської Республіки в Україні КаімоКууск, Аташе з питань оборони Посольства Естонії в Україні полковник Вагур Мурулаідта директор Міжнародного центру оборони та безпеки (ICDS, Естонія) Індрек Каннік, а також члени експертної команди програми «Стійка Україна», керівник програми Дмитро Теперік, експерти Юрій Цуркоі Юлія Каплан та національний координатор програми Ілля Мірошкін.
Навесні цього року експерти з Естонії та України провели соціологічне опитування жителів Сєвєродонецька, Лисичанська, Маріуполя, Запоріжжя, Харкова, Сум, Херсона, Миколаєва та Одеси.На питання щодо сприйняття російської військової агресії на сході України відповіли 3200 респондентів.Опитування також порушило низку інших питань, зокрема, ставлення громадян до держави, про рівень стресу, геополітичні погляди населення тощо.
– Ми приділяємо серйозну увагу проблематиці національної стійкості, вивчаємо досвід інших країн у протидії гібридним загрозам, враховуємо найкращі напрацювання експертів і науковців. Сьогодні надзвичайно важливо розуміти інформаційне і соціальне середовище для ефективного виконання завдань за призначенням і підвищення суспільної довіри до національного війська, – зазначив генерал-лейтенант Валерій Залужний.
Дослідження були проведені й презентовані Міжнародним центром оборони та безпеки (ICDS) у межах програми «Стійка Україна».
Довідково. Міжнародний центр оборони та безпеки (ICDS) є провідним аналітичним центром Естонії та спеціалізується на тематиці оборони, безпеки та зовнішньої політики. ICDS прагне стати найбільш авторитетним регіональним аналітичним центром у сфері досліджень з питань безпеки і оборони в Естонії, а також серед партнерів і союзників.
Висновки і результати дослідженьпрезентували офіцерам цивільно-військового співробітництва, зв’язків із громадськістю, стратегічних комунікацій, а також представникам Оперативних командувань «Південь» і «Схід». Директор програми «Стійка Україна» Дмитро Теперік запевнив присутніх, що Збройні Сили мають високий рівень суспільної довіри та мають надалі використовувати цей капітал максимально ефективно.
Наприкінці зустрічі Головнокомандувач ЗС Україниподякував панові Послу Естонської Республіки за непохитну підтримку територіальної цілісності та суверенітету нашої держави, а пану Канніку – за системну діяльність з концептуалізації та розвитку стійкості в Україні. Він також висловив вдячність експертам програми «Стійка Україна» за проведену роботу і презентацію.
Довідково. Дослідження «Стійка Україна – крихка мозаїка?»було проведене протягом 2019–2020 років групою естонських та українських фахівців. Експерти опитали в форматі 30 фокус-груп жителів півдня та сходу України, зокрема таких міст та селищ, як Очаків, Миколаїв, Херсон, Скадовськ, Генічеськ, Нова Каховка, Чаплинка, Бердянськ, Мелітополь та Маріуполь. Дослідження містить думки жителів цих міст щодо російської агресії, сприйняття українських військовослужбовців і ветеранів російсько-української війни. Це дослідження також містить об’ємний аналіз релевантної літератури, опитування профільних експертів та аналіз соціальних мереж шляхом використання великих даних.
Програма «Стійка Україна» має на меті впровадження стандартів виміру стійкості українського суспільства та постійне вдосконалення цієї системи. Програма впроваджується Міжнародним центром оборони та безпеки (ICDS) з 2016 року за підтримки Міністерства закордонних справ Естонії в рамках програми співпраці у сфері розвитку.
Фото: Управління зв’язків з громадськістю ЗС України
У дослідженні наголошується, що грубе втручання у внутрішні справи країн Європи і розвідувально-підривні операції на їхніх територіях знизили довіру до Москви і переконали населення європейських країн у ворожій та агресивній політиці Росії, реанімувавши спогади часів холодної війни.
«Кремль вибрав конфронтаційний шлях і під час пандемії COVID-19, сконцентрувавшись на дезінформаційних операціях, дискредитації вакцин іноземного виробництва і використовуючи власні сумнівні препарати, що позиціювалися як вакцини, з геополітичною метою. Москва намагається підтримувати антивакцинні рухи шляхом дезінформаційних кампаній у світі. Це посилює невдоволення урядів країн, які через її дії стають жертвами поширення ковіду», – зазначають аналітики Інституту Роберта Ленсінга.
Дослідники вважають, що Росія пішла на змагання із США щодо присутності на європейському газовому ринку, намагаючись зменшити частку американського LNG-газу. Водночас процес добудови газопроводу «Північний потік-2» продемонстрував можливості Росії щодо створення штучного дефіциту газу в Європі і оперативного збільшення цін шляхом, наприклад, ремонту однієї з ділянок газопроводу.
«Угода між США і ФРН щодо «Північного потоку-2», зустріч у Женеві дозволили Росії посилити свої позиції в медійній площині. Втім, вони додали стимулу до протидії російській експансіоністській політиці в Європі і посилили рух противників проєкту в США», – випливає з аналізу фахівців інституту.
Прогнозується, що в практичній площині протистояння між США і РФ посилюватиметься у відповідь на кіберзлочини, втручання у вибори, зокрема в Конгрес, які відбудуться у 2022 році, на ознаки яких вже вказав Білий дім.
Нагадаємо, днями президент США Джозеф Байден припустив, що Китай і Росія можуть стати «смертельними конкурентами» США.
Зі свого боку, в Кремлі назвали США «опонентами» Росії. Зокрема, прессекретар президента Росії Дмитро Пєсков оцінив рівень відносин РФ і США, заявивши, що Вашингтон «навряд чи можна назвати нашими партнерами».
Економічні втрати від тимчасової окупації Російською Федерацією Кримського півострову склали $135 млрд, або близько 75% ВВП України у 2013 році.
До таких висновків дійшли в дослідженні Центру економічної стратегії, зробленому на замовлення Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим і за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».
Зазначається, що оцінка втрат необхідна, щоб компенсувати їх через міжнародні суди, зобов’язавши Російську Федерацію виплатити відповідну суму компенсації або заарештувавши активи суб’єктів, причетних до окупації, в Україні або за кордоном.
«Це перша комплексна оцінка втрат України від тимчасової окупації РФ Кримського півострову, хоча ще у 2016 році за результатами парламентських слухань Верховна Рада рекомендувала Кабінету Міністрів розробити методики визначення збитків», — говорить Дмитро Горюнов, старший економіст Центру економічної стратегії. Первинна оцінка, що була зроблена Мінюстом в 2014 році та враховувала не всі фактори, становила $106 млрд.
Центр підкреслює, що 135 млрд доларів – це прямі втрати активів, в які входить вартість землі на Кримському півострові (3 млрд доларів) і доведених покладів корисних копалин (52,3 млрд доларів) у вигляді, зокрема, природного газу і сирої нафти, втрати житлової нерухомості населенням (42,7 млрд доларів), втрати приватних компаній (18,4 млрд доларів) і банків (2,7 млрд доларів), втрати держави (14 млрд доларів) і місцевих громад (1,7 млрд доларів).
В оцінку Центру економічної стратегії не включені макроекономічні наслідки тимчасової окупації Кримського півострова, оскільки їх неможливо відокремити від впливу загального комплексу агресивних дій Росії щодо України.
Центр зазначає, що це тільки мінімальна доведена оцінка економічних втрат України.
Серед корисних копалин в Криму найбільшу цінність представляють енергетичні. Через окупацію Криму Україна втратила близько 4,5% від своєї загальної площі, що відповідає 27 тис. км, або 2,7 млн га. Але не всю цю площу можна оцінити в грошових метриках. Зокрема, 20% площі займають гори, ще 8% — водойми. За методикою дослідження ЦЕС, ціна землі сільськогосподарського призначення в Криму може бути оцінена у $4 тис. за гектар, а загальна вартість 755 тис. га посівних площ становить близько $3 млрд.
Українці могли втратити майже 935 тисяч квартир, що дорівнює 49 млн квадратних метрів. До тимчасової окупації півострова середня вартість квадратного метра житла становила еквівалент $873. Отже загальна ринкова вартість кримського житла на той момент сягала майже $43 млрд. З того часу ціни на житло виросли. Протягом першого року після окупації, в доларовому вимірі житло подорожчало на 50%, а протягом наступним п’яти років ще на 12%.
Приватні власники активів в Криму, яких налічувалося 20 тис. підприємств, втратили активи на суму $18,488 млрд. Активи державних компаній, які були зареєстровані безпосередньо в Криму до тимчасової окупації, станом на початок 2014 року становили $2,7 млрд. Серед найбільших — енергетичні компанії Чорноморнафтогаз та Феодосійське підприємство із забезпечення нафтопродуктами, об’єкти транспортної інфраструктури (морські торговельні та рибні порти). Особливістю регіону є наявність також великих державних оздоровчих закладів та аграрних/харчових підприємств (наприклад, державними були «Масандра», «Новий світ», «Магарач», а також Сімферопольський та Севастопольський винні заводи).
Росія окупувала Крим в березні 2014 року. Верховна Рада України оголосила 20 лютого 2014 року датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією. Міжнародні організації визнали окупацію Криму незаконною і засудили дії Росії.
