Архив метки: Наші проєкти

Новини війська

Українські модернізації БМП-1: особливості розвитку бронетехніки

Прочитаєте за: 11 хв. 2 Жовтня 2023, 12:46

У Сухопутних військах України до початку російської агресії у 2014 році БМП-1 вважалися застарілими й безперспективними. Для нечисленних механізованих і танкових бригад, які залишились після великомасштабних скорочень, цілком вистачало новіших БМП-2. Вони хоч і не переважали БМП-1 за захищеністю, однак мали кращий комплекс озброєння (73-мм гармата замінена на автоматичну 30-мм) і двомісну башту замість одномісної (робоче місце командира перенесене з корпусу БМП в башту, завдяки чому зросла його ситуаційна обізнаність). БМП-1 були відправлені на склади й поступово розпродавалися за кордон. Саме з розрахунку на закордонних покупців в Україні й почали розробляти проєкти модернізації БМП-1. 

Про те, як розроблялися та впроваджувалися такі задуми на українських підприємствах, кореспонденту АрміяInform у розлогому інтерв’ю розповів дослідник військової історії, техніки та озброєння, доктор історичних наук, професор Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного Андрій Харук. Сьогодні — перша частина розмови.

Андрій Харук

— Тож, Андрію Івановичу, з чого процес осучаснення «одиниць» стартував?

— Першою спробою модернізації став проєкт БМП-1У, розроблений на рубежі 1990-х і 2000-х років. Створювався він у рамках дослідно-конструкторської роботи «Бліндаж» у київському Науково-технічному центрі артилерійсько-стрілецького озброєння. 

Вузька спеціалізація виконавця дослідно-конструкторської роботи зумовила зміст модернізації. Вона не торкалась ні двигуна з трансмісією, ні броньового захисту й передбачала лише мінімальне вдосконалення ходової частини. А саме — застосовані ведучі колеса, гусениці й надгусеничні крила-поплавці від БМП-2. 

Основні ж зміни торкались комплексу озброєння. Замість старої башти з 73-мм гарматою, 7,62-мм кулеметом і пусковою установкою ПТКР «Малютка» (у варіанті БМП-1П — «Фагот») встановили уніфікований дистанційно керований бойовий модуль КБА-105 «Шквал». Модуль цей вперше показали публіці у 2001 році на виставці IDEX-2001 в Абу-Дабі, де він демонструвався на бронетранспортері БТР-3У. Згодом він використовувався не лише на БМП-1У, а й на модернізованій бойовій машині МТ-ЛБМШ і бронетранспортері БТР-4 і навіть на бронекатерах проєкту 58150 «Гюрза», які в Україні будувались для Узбекистану.

— Зупинімося детальніше на озброєнні, яким комплектувався цей бойовий модуль.

— Бойовий модуль «Шквал» озброєний 30-мм автоматичною гарматою 2А72 (або її українським аналогом ЗТМ-1) з боєкомплектом 360 снарядів і 7,62-мм кулеметом ПКТ (або українським аналогом КТ-7,62) з боєкомплектом 2,5 тис. набоїв. 

Додатковим озброєння є 30-мм автоматичний гранатомет АГ-17 (або український аналог КБ-117; боєкомплект 116 гранат), встановлений з лівого боку модуля. З правого боку є дві пускові установки для ПТКР «Конкурс» (ще дві ракети перевозяться всередині корпусу БМП). Нарешті, по боках модуля встановлені шість 81-мм димових гранатометів. Прицільні пристрої представлені оптико-телевізійним комплексом ОТП-20 «Циклоп-1» з інтегрованою системою управління ПТКР. Є стабілізатор озброєння СВУ-500 «Карусель».

Важить «Шквал» (з повним боєкомплектом) 1300 кг, а в разі встановлення на модуль додаткових елементів бронювання маса його може зрости навіть до 2000 кг. Через значну масу модуля, а також місце, яке займає його обладнання всередині корпусу, чисельність десанту БМП-1У зменшилась з 8 до 6 осіб.

БМП-1У на параді в Києві 24 серпня 2001 р. Фото: Укрінформ

— Але від задуму до реалізації нового проєкту іноді проходять роки. А як було у випадку з БМП-1У? 

— Уперше БМП-1У була продемонстрована на параді на честь Дня Незалежності України в Києві 24 серпня 2001 року. У ньому взяли участь одразу десять модернізованих машин. У 2004-му, після завершення попередніх випробувань, було оголошено про намір до 2012 року модернізувати до рівня БМП-1У до 400 БМП-1, якими планувалось укомплектувати три механізовані бригади. Однак реально виготовили не більше як 30 екземплярів. З них у Збройних Силах України залишилось тільки 12 БМП-1У. 

Росіяни оглядають трофейну грузинську БМП-1У. Серпень 2008 р.

Ще 15 продали Грузії. Відповідний контракт був підписаний у 2007 році і виконаний до початку російсько-грузинської війни в серпні 2008 р. В ході цієї війни Грузія втратила 14 із 15 своїх БМП-1У (за іншими даними, всі 15). Принаймні п’ять із них росіяни захопили неушкодженими на військовій базі в місті Горі. Ще три БМП-1У у 2009 (або 2010) році попрямували до Африки — в Чад. У 2013 році ці бойові машини брали участь у бойових діях антиісламістської коаліції в Малі.

БМП-1У армії Чаду. 2010 р. Фото: airbase

— І що було далі саме з цим типом бойових машин?

— У подальшій долі українських БМП-1У багато невизначеностей. 24 серпня 2008 року вони знову взяли участь у параді в Києві, а згодом зникли з поля зору аж до 2015 року, коли такі машини були сфотографовані на Житомирському бронетанковому заводі (ЖБТЗ). 

Цех з модернізації БМП-1У на Житомирському БТЗ. 2015 р. Фото: zt.20minut

Мені невідомий жоден факт використання їх у боях на Донбасі у 2014-2021 рр. У квітні 2022 року в репортажі російського телебачення з окупованого Криму серед трофейної української техніки була показана й одна БМП-1У — вже з намальованим знаком Z. У репортажі йшлось про те, що трофейна українська техніка після ремонту використовується для доукомплектування російської армії. 

Але насторожує один факт: на відміну від інших машин, показаних у сюжеті (бронетранспортери, ЗСУ-23-4), пофарбованих у стандартний український піксельний камуфляж, БМП-1У має однотонний камуфляж. А саме так були пофарбовані грузинські БМП-1У, в тому числі й ті, які демонструвались росіянами на виставці трофеїв після війни 2008 року. Цілком ймовірно, що ця «українська» БМП-1У — насправді грузинський трофей, який росіяни використали з пропагандистською метою.

БМП-1М (перша на фотознімку) на виставці IDEX-2011 в Абу-Дабі. Фото: Michael Rener

— Однак, наскільки відомо, модернізація «одиниць» на зразках БМП-1У не зупинилася і були подальші розробки та новації.

— Розвитком БМП-1У став варіант БМП-1М, відомої також як «об’єкт 765УТБ». Він був уперше продемонстрований у лютому 2011 року на виставці в Абу-Дабі. Головна його відмінність — удосконалений бойовий модуль КБА-105ТБ «Шквал-А», в якому ПТРК «Конкурс» замінений українським «Бар’єр» (дальність пуску ракети зросла з 2000 до 5000 м), оптико-телевізійний комплекс ОТП-20 — новим комплексом «Тандем-2», а також встановлений удосконалений стабілізатор озброєння СВУ-500-3Ц. 

«Тандем-2» має дві телевізійні камери — вузького поля зору (дальність виявлення цілі типу танк — 6 км, розпізнавання — 5 км) і широкого поля зору (дальність виявлення цілі типу танк — 3 км), а також лазерний віддалемір. Бойові можливості комплексу «Тандем-2» обмежені через відсутність тепловізора, хоч його телекамери можуть працювати за низького рівня освітлення.

БМП-1М пропонувалась ЖБТЗ на експорт, але без особливого успіху. Наскільки відомо, партію таких машин вдалось продати тільки Туркменістану, причому у звітах про торгівлю зброєю, які подаються в ООН, ця транзакція не фігурувала. Невідомий ані термін поставок, ані кількість проданих машин. Єдиним свідченням наявності БМП-1М у Туркменістані стала демонстрація їх на військовому параді у 2016 році.

БМП-1М (перша) на параді в Туркменістані. 2016 р.

— Однак, зважаючи на російську окупацію Криму і вторгнення на Донбас, українські Сили оборони також мали неабиякі потреби в цьому озброєнні.

— Російська агресія, яка почалась у лютому 2014 року, зумовила швидке кількісне зростання Збройних Сил України. Для новосформованих бригад потрібна була бойова техніка. Оскільки виробництво її суттєво відставало від потреб, а про закупівлю за кордоном не було мови з фінансових і політичних причин, нові бригади отримували техніку з баз зберігання. Серед неї були й БМП-1. Це актуалізувало питання модернізації цих машин. Фахівці ЖБТЗ спробували запропонувати комплексний варіант модернізації, який не обмежувався б лише заміною комплексу озброєння. Так з’явився проєкт БМП-1УМ.

БМП-1УМ з модулем «Шквал-А». На правому боці встановлений дефлектор вихлопних газів. 2015 р.

Прототип БМП-1УМ уперше показали у вересні 2015 року на виставці «Зброя та безпека – 2015». На ньому встановили вже відомий з БМП-1М модуль «Шквал-А». Але, крім того, значних змін зазнала силова установка й корпус машини. Двигун УТД-20 потужністю 300 к.с. був замінений на 3ТД-2 потужністю 400 к.с. Цей двотактний трициліндровий дизельний двигун був уніфікований з танковими двигунами 5ТДФ і 6ТД. 

Задля поліпшення умов розміщення десанту висоту даху десантного відділення збільшили на 15 см, а малі й незручні кормові дверцята замінили апареллю (щоправда, не з гідравлічним приводом, а з простим механічним). На бортах машини встановили блоки динамічного захисту «Контакт-1». Таке рішення, про мене, м’яко кажучи, сумнівне з огляду на малу товщину броні. Посиленню захищеності сприяло перенесення паливних баків (тепер вони встановлювались між сидіннями десанту й бортами), встановлення бортових екранів збільшеного розміру, протиосколкового підбою з арамідної тканини, а також енергопоглинальної структури під підлогою десантного відділення. 

Серед інших новинок, застосованих на БМП-1УМ, — приймач супутникових навігаційних систем ГЛОНАСС і GPS СН-3003. Командирський приціл ТКН-3Б отримав можливість трансляції зображення з камер системи «Тандем-2». Встановлено екран-дефлектор для маскування вихлопу. Надгусеничні крила-поплавці були збільшені в об’ємі для підвищення плавучості.

Десантне відділення БМП-1УМ. Фото: ukrmilitary

— Якщо порівнювати з попередньою модернізованою моделлю БМП-1, які новації були реалізовані в БМП-1УМ?

— Тактико-технічні характеристики БМП-1УМ суттєво поліпшились, як порівняти з попередніми варіантами модернізації. Однак і цей варіант став лише проміжним етапом. Уже в жовтні 2016 року на черговій виставці «Зброя та безпека» ЖБТЗ презентував оновлений варіант БМП-1УМД.

Головними його відмінностями стали новий двигун і новий бойовий модуль. На машині встановили Deutz TCD2013 L64V — чотиритактний шестициліндровий дизельний двигун з турбонаддувом і електронним блоком керування. Він розвиває потужність 330 к.с. (з можливістю програмного збільшення до 390 к.с.), а водночас має більший ресурс, тихіший і економніший від УТД-20 чи 3ТД-2. Не останню роль у виборі двигуна Deutz зіграло й прагнення до уніфікації — двигуни цієї родини вже використовувались на бронетранспортерах БТР-4.

БМП-1УМД з модулем «Стилет». 2016 р. Фото: spetstechnoexport

Замість модуля «Шквал-А» встановлений новий бойовий модуль «Стилет» з цифровою системою управління вогнем, прицільним комплексом «Трек-М» (виробництва Чернігівського заводу радіоприладів) і стабілізатором озброєння СВУ-500-3Ц. Озброєння складається з 30-мм автоматичної гармати ЗТМ-2 (український відповідник радянської 2А42), 7,62-мм кулемета КТ-7,62 30-мм автоматичного гранатомета АГ-17 і двох пускових установок ПТРК «Бар’єр».

БМП-1УМД. Фото: VoidWanderer

На БМП-1УМД відсутні блоки динамічного захисту, натомість у верхній частині бортів встановлені додаткові бортові екрани. Десантне відділення, на відміну від БМП-1УМ, цілком відповідає немодернізованій БМП-1: воно має стандартну висоту і дверцята в кормовій стінці, а не апарель. Зіставивши це з заявою розробників про те, що варіант із двигуном Deutz був підготовлений лише за три місяці, можна зробити висновок: перед нами — не повноцінний прототип, а лише демонстратор технології, на якому відпрацьовувалась інтеграція нового двигуна і бойового модуля.

— Проте зупинімося саме на озброєнні оновленої бойової машини, адже йому розробники приділили неабияку увагу.

— У березні 2017 року пройшли порівняльні випробування двох БМП-1УМД: однієї з модулем «Стилет», а іншої — зі старим модулем «Шквал». Випробування проводились в інтересах Міністерства оборони, однак про їхній результат офіційно не повідомлялось. 

Вочевидь, цей результат не надто влаштував військо, бо в липні 2020 року пройшли чергові порівняльні польові тестування модернізованих БМП-1 з бойовими модулями «Стилет», «Шквал», «Спис» і «Парус». Підкреслю: мова йшла про випробування саме модулів, а не модернізованих БМП. Усі модулі мали назагал ідентичне озброєння — 30-мм гармата, 7,62-мм кулемет, 30-мм автоматичний гранатомет і дві пускові установки ПТКР «Бар’єр». Різнилися ж вони прицільними приладами, системами наведення і стабілізації та іншими деталями.

Встановлення модуля «Парус» на БМП-1. Фото: НГУ

Варіант зі встановленням бойового модуля БМ-7 «Парус» розроблявся Державним підприємством «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені Морозова». За своїми основними параметрами він відповідає модулю «Штурм», але, на відміну від нього, не займає місця всередині бойової машини. На модулі використовується прицільний комплекс «Трек-М». 

«Парус» встановлювався на бронетранспортери БТР-4Е, і в разі прийняття рішення про монтажі таких модулів на модернізовані БМП-1 з’являвся шанс на бодай часткову уніфікацію озброєння в механізованих підрозділах. Однак у державне замовлення на 2021 року був включений лише капітальний ремонт БМП-1, а не їх модернізація. Вочевидь, жоден із запропонованих варіантів озброєння не влаштував Міністерство оборони. Висловлювалась також досить цікава й до певної міри парадоксальна думка: мовляв, у ході Антитерористичної операції на Донбасі комплекс озброєння БМП-1 показав себе досить непогано — з огляду на порівняно велику потужність 73-мм снарядів. А значить, модернізація БМП-1 із заміною комплексу озброєння не була нагальною.

https://armyinform.com.ua/2023/10/02/ukrayinski-modernizacziyi-bmp-1-osoblyvosti-rozvytku-bronetehniky/

Новини війська

30 війн із Zаклятим сусідом – 21: Гайдамацькі війни Пилипа Орлика

Після підписання мирної угоди між поляками й османами, в листопаді 1714 року керівництву Війська Запорозького заборонили вести відкриту збройну боротьбу за землі Правобережної України «від Случі до Дніпра», окуповані Річчю Посполитою. Тому козацька держава на чолі з Костем Гордієнком, центр якої тепер був у Олешківській Січі, обрала тактику партизанської війни.

[embedded content]

Гайдамацькі загони — диверсійно-розвідувальні групи запорожців на всіх просторах українських воєводств Речі Посполитої стали щоденним явищем. А через 10 років повстання охопили майже всю територію окупованих російською імперією Гетьманщини та Слобожанщини.

Диверсанти на теренах від Перемишля до Путивля нападали на купців, посадових осіб польської й російської адміністрацій, невеликі озброєні загони супротивника, грабували склади, знищували економії, підриваючи таким чином економіку держав-окупантів. Гайдамаки стали уособленням правди й справедливості, лицарської честі та військової доблесті, захисниками знедолених і безкомпромісними борцями за рідну землю.

Наприкінці березня 1734 року частина жителів Олешківської і Кам’янської Січи утворили Нову Січ на території, яку контролювала москва. Новина про перехід Січі під протекторат росії стала для гетьмана Пилипа Орлика, який повернувся тоді до України, великим ударом. У його війську залишилося трохи більш як 2000 добре озброєних кінних і піших запорожців. Йому нічого не залишалося, як зробити ставку на гайдамаків. Вони стали головною силою визвольної війни, якою керував гетьман. На жаль, цей виступ згас разом із завершенням російсько-турецької війни у 1739 році.

Наступне велике гайдамацьке повстання було пов’язане із відновленням в 1750 році інституту гетьманства на Лівобережжі. Проте, не отримавши бажаного об’єднання під булавою Кирила Розумовського, виступ швидко перетворився на антимосковський і тривав до 1752 року.

1768 року вибухнуло повстання надвірних козаків — Коліївщина, яке стало останньою спробою відновлення козацької держави. Розпочавши визвольний похід із урочища Холодний Яр біля Чигирина, запорожці швидко поширили свою владу на значну частину Правобережжя.

Кульмінацією Коліївщини стало взяття міста Умані — найбільш укріпленої фортеці в південній частині польської України, відновлення державності Війська Запорозького та обрання гетьманом українським Максима Залізняка.

На жаль, Коліївщина була придушена спільно польськими й російськими військами. Але навіть після захоплення московітами лідерів повстання Максима Залізняка, Івана Гонти, Микита Швачки та Семена Неживого бойові дії тривали ще майже два роки.

Приклад відчайдушної боротьби гайдамаків надихав і продовжує надихати нові покоління українців. З 22 серпня 2018 року 93-тя окрема механізована бригада носить почесне найменування «Холодний Яр» на честь історичної місцевості, що уславилася своїми повстанцями.

https://armyinform.com.ua/2022/09/13/30-vijn-iz-zaklyatym-susidom-21-gajdamaczki-vijny-pylypa-orlyka/

Новини війська

30 війн із Zаклятим сусідом – 18: капітуляція московського головнокомандувача у 1660 році

АрміяInform у 18-й серії нашого проєкту розповідає про другу московсько-козацьку війну 1660-1663 років, зокрема, про капітуляцію під містом Чуднів московського воєначальника Васілія Шереметєва.

[embedded content]

Після обрання гетьманом України Юрія Хмельницького, московія змусила його підписати в Переяславі угоду, що скасовувала Гадяцький договір із Річчю Посполитою та знову робила козацьку державу союзником московії у війні з Польщею, що тривала від 1654 року. Підписану угоду москва планувала закріпити спільною військовою кампанією проти королівських військ.

Улітку 1660 року московсько-козацькі сили рушили з Києва на Волинь. Проте, від початку між українським головним штабом і московським не було взаємної довіри.

Московський головнокомандувач Васілій Шереметєв, маючи під своїм проводом близько 15 тисяч московитів і 20 тисяч козаків-лівобережців Тимоша Цецюри, дійшов до містечка Любара і тут, зовсім несподівано для себе, наткнувся на великі сили поляків і кримців. Під час битви під Любаром він після кількаденних боїв мусив відступити. 27 вересня під містечком Чудновом московське військо опинилося в оточенні.

Врятувати ситуацію могло 20-тисячне військо під командуванням Юрія Хмельницького, що прямувало на допомогу. Але поляки кинули напереріз Хмельницькому значні сили і 7 жовтня раптово атакували козаків під Слободищами.

У результаті перемовин Юрій Хмельницький уклав 27 жовтня 1660 року нову угоду з Річчю Посполитою. Слободищенський трактат розривав союз із москвою та відновлював козацьку автономію в складі Речі Посполитої.

Перехід Війська Запорозького на бік Польщі означав неминучу капітуляцію москалів, що й сталося вже 2 листопада 1660 року. Найголовнішим пунктом умов капітуляції була відмова царського уряду від претензій на Україну.

4 листопада обеззброєне московське військо разом із головнокомандувачем взяли в полон кримці. Як і після Конотопської битви, цар почав готуватися до евакуації з Москви на Волгу.

Проте, закріпити успіх переможцям не вдалося. Частина козацької старшини виступила проти Юрія Хмельницького й відмовилася визнавати Слободищенську угоду. Тож гетьманові довелося придушувати антипольські повстання.

читайте також:

Сили поляків теж були виснажені, виникли серйозні проблеми із постачанням та виплатами. Комендант московської залоги в Києві князь Барятинський, всупереч угоді Шереметєва, відмовився здавати місто. А польські війська не наважилися нападати. Тож у Києві, а разом із ним і в Лівобережній Гетьманщині, залишилися московські військові підрозділи.

Цей фактичний стан поділу України між московією та Річчю Посполитою був відображений у Андрусівському перемир’ї 1667 року, яке завершило 13-річну московсько-польську війну, проте не було визнане Військом Запорозьким.

https://armyinform.com.ua/2022/09/02/30-vijn-iz-zaklyatym-susidom-18-kapitulyacziya-moskovskogo-golovnokomanduvacha-u-1660-roczi/

Новини війська

30 війн із Zаклятим сусідом — 17:перемога під Конотопом — найбільший успіх Івана Виговського

АрміяInform у 17-й серії нашого проєкту розповість про першу московсько-українську війну (1658 – 1659 років).

[embedded content]

Збройне протистояння держави Війська Запорозького з московським царством було неминучим через підписання московією 24 жовтня 1656 року Віленського миру з Річчю Посполитою. Порушивши військовий союз із Богданом Хмельницьким, укладений 1654 року в Переяславі, цар Олексій Михайлович припинив воєнні дії проти Польщі в Північній війні. Серйозні занепокоєння в козаків викликали також імовірні таємні домовленості сторін щодо України.

Формальним приводом для початку вторгнення московії стало підписання гетьманом Іваном Виговським 16 вересня 1658 року Гадяцького договору з Річчю Посполитою. Ця угода передбачала входження Великого Князівства Руського до складу Речі Посполитої як третього рівноправного суб’єкта унії та відмова від московської протекції.

І хоч Гадяцька угода не порушувала Віленського договору, москва побачила в ній загрозу втрати свого впливу в Україні, яку прагнула окупувати й перетворити на свою провінцію. В середині жовтня в Україну вступило 15-тисячне московське військо на чолі з князем Ромодановським із завданням установити військовий контроль московії над Лівобережжям. Проте військам гетьмана вдалося взяти ситуацію під контроль і до кінця березня 1659 року під московською окупацією залишалося лише близько 10 українських міст.

читайте також:

Уже наприкінці березня велика московська армія на чолі з Олексієм Трубецьким почала нове вторгнення в Україну. 21 квітня москалі беруть в облогу Конотоп — укріплену фортецю, взяття якої відкривало б їм шлях до захоплення всієї України.

Аж до 29 червня, цілих 70 днів, чотирьохтисячний загін Григорія Гуляницького втримував фортецю проти багатотисячного війська Трубецького, що дало Виговському змогу організувати свою власну армію, отримати допомогу від Речі Посполитої та Криму й навіть залучити найманців.

З гетьманом під Конотоп підійшло 16 тисяч козаків при 10 полковниках, три тисячі поляків, сербів та волохів, з ханом Мухаммед-Гіреєм — 30–40 тисяч татар.

28 червня московські й козацько-татарські війська зійшлися в герці на Соснівській переправі. «Цвіт московської кінноти, що відбув походи 1654 і 1655 років, загинув за один день, і вже ніколи після того цар московський не був у змозі вивести в поле такого блискучого війська».

читайте також:

29 червня гетьман Виговський з основними силами підійшов до Конотопа й узяв в облогу табір московитів. Бажаючи врятувати війська, які в нього залишились, та вирватися з оточення, князь Трубецькой наказав відступити від Конотопа, зняти облогу міста. 2 липня москалі почали тікати в напрямку Путивля, а вже 4 липня залишили територію держави Війська Запорозького.

На честь Івана Виговського названі 58-ма окрема мотопіхотна бригада імені гетьмана Івана Виговського у складі Сухопутних військ Збройних Сил України та 540-й зенітний ракетний Львівський полк імені гетьмана Івана Виговського у складі Повітряних Сил України.

https://armyinform.com.ua/2022/08/30/30-vijn-iz-zaklyatym-susidom-17peremoga-pid-konotopom-najbilshyj-uspih-ivana-vygovskogo/

Новини війська

Сухпай-батл армій світу: дегустація раціону Канади разом з Яніною Соколовою

АрміяInform продовжує огляд добових раціонів, які потрапляють до рук наших бійців на передових позиціях оборони.

На гостини завітала журналістка, громадська діячка, блогерка і просто прекрасна людина Яніна Соколова. З нею розпакуємо та скуштуємо сухий пайок армії Канади!

Головна страва сьогодні — квасоля з м’ясом, а на десерт — консервовані яблука та м’якенька булочка з арахісовою пастою.

До особливостей цього раціону можна віднести міцну ложку та пакетик соусу «Табаско» для любителів дуже гострої кухні. Тому перегляд потрібно запланувати тільки після або під час приймання їжі.

читайте також:

[embedded content]

Для майбутніх відеооглядів залишились сухпайки з Нідерландів, Хорватії, Іспанії, Великої Британії, Ірландії, Естонії, тож радимо підписатись на наш Youtube-канал

https://armyinform.com.ua/2022/08/26/suhpaj-batl-armij-svitu-degustacziya-raczionu-kanady-razom-z-yaninoyu-sokolovoyu/

Новини війська

30 війн із Zаклятим сусідом — 16: як козаки москалів під Смоленськом розбили

АрміяInform продовжує розповідати про історію збройних конфліктів із росією. У 16-й серії нашого проєкту розповідь про те, як козаки москалів під Смоленськом розбили (автори — Тетяна Головатюк, Євген Тристан, Євген Букет).

[embedded content]

30 квітня 1632 року помер король Польщі Сигізмунд III Ваза. У москві вирішили, що настав слушний момент для реваншу. У червні 1632 року московія порушила Деулінське перемир’я, що було чинним до 1 червня наступного року, і її війська вторглися на територію Речі Посполитої.

У жовтні майже 24 тисячі московських солдатів на чолі з боярином Михаїлом Шеїним із 150 гарматами підійшли до Смоленська та взяли місто в облогу. Але, попри численні штурми, взяти місто не вдавалося. Розлючені москалі влітку 1633 року розорили околиці Полоцька та Вітебська.

Облога Смоленська затягнулася аж до вересня 1633 року, коли новий король Владислав IV Ваза підійшов до міста з 15-тисячним польсько-литовським військом та 12 тисячами запорізьких козаків на чолі з гетьманом Тимофієм Орендаренком та Тарасом Трясилом. 3 жовтня їм вдалося прорвати блокаду, а в грудні оточити військо Шеїна. Після цього польські та козацькі загони почали акти відплати на заході московського царства — палили села від Великих Лук і Ржова до Можайська, Калуги і Козельська.

Багато дворян і найманців, що потрапили в блокаду під Смоленськом, не бажаючи потерпати від голоду і хвороб, покидали московський табір і переходили до Владислава.

Легка кіннота Тараса Трясила відіграла вирішальну роль у бою під Щелкановим 10 квітня 1634 року, де московська армія була розбита вщент.

У Європі в цей час точилася Тридцятирічна війна. Річ Посполита входила до коаліції католицьких держав на чолі з Габсбургами. У цій ситуації природним союзником московії стала протестантська Швеція. Вступ у війну московії усував для шведів, що тоді воювали в Німеччині, загрозу війни на два фронти.

Цікаво, що в 1633 році у війну на боці Речі Посполитої вступило й Кримське ханство. У середині червня до 30 тисяч кримських татар під командою Мубарек-Гірея Ізюмським шляхом напали на московію та спустошили околиці москви, Коломни, Рязані, Калуги та інших міст. Цей напад критично послабив військо Шеїна, адже чимало уродженців тих країв самовільно залишили розташування під Смоленськом, щоб захистити свої володіння.

читайте також:

30 квітня 1634 року, після капітуляції московитів, розпочалися переговори, що завершилися підписанням 14 червня в Полянові угоди про «вічний мир». Згідно з нею московія визнавала кордон 1618 року із Річчю Посполитою, залишила переможцеві всю артилерію і табірне майно та виплатила 200 тисяч рублів сріблом королю Владиславу. За це він погодився виключити зі своїх регалій титул «цар московський» та пожалував московському царству невеличкі містечка Серпейськ і Трубчевськ із повітами.

2020 року 43-тя окрема артилерійська бригада Збройних Сил України отримала почесну назву —  «імені гетьмана Тараса Трясила».

https://armyinform.com.ua/2022/08/26/30-vijn-iz-zaklyatym-susidom-16-yak-kozaky-moskaliv-pid-smolenskom-rozbyly/

Новини війська

30 війн із Zаклятим сусідом — 15: Похід Сагайдачного на москву

АрміяInform продовжує розповідати про історію збройних конфліктів з росією. У 15-й серії нашого проєкту — про похід Сагайдачного на москву.

[embedded content]

Завершальним етапом так званого смутного часу в московії стала польсько-московська війна 1617—1618 років. 6 квітня 1617 року королевич Владислав Ваза вирушив із Варшави в похід до москви з метою отримати корону московського царя. Наприкінці вересня під Смоленськом військо королевича об’єдналось з армією литовського гетьмана Яна Кароля Ходкевича. 11 жовтня об’єднані сили без бою здобули Дорогобуж. Незабаром, 18 жовтня, так само легко була здобута Вязьма. До кінця 1617 року польсько-литовським підрозділам вдалось завоювати ще Мещовськ, Козельськ, Серпейськ, Рославль.

Наприкінці червня 1618 року на москву рушили козаки під проводом гетьмана Петра Сагайдачного. Вони захопили міста Лівни та Єлець, спустошили Рязанщину, Мещерські краї та інші московські землі.

8 жовтня поблизу Тушино запорожці об’єдналися з силами королевича Владислава. Як подарунок козаки вручили королевичу лівенських та єлецьких воєвод, царських послів та полонених татар. Напередодні прибуття Сагайдачного Ян Кароль Ходкевич розробив план штурму Москви. Цей план полягав у одночасному штурмі столиці з кількох сторін, з головними ударами біля Арбатських та Тверських воріт.

11 жовтня військо королевича Владислава та козаки Петра Сагайдачного розпочали наступ на Москву. Штурм тривав протягом кількох годин з третьої ночі й до світанку. Нападникам вдалося увірватись до міста зі сторони Арбатських воріт, проте, не отримавши належну підтримку, атака зупинилася. Польські підрозділи з невеликими втратами відступили від міста, а московіти, щоб виграти час, пішли на переговори.

читайте також:

Поки королевич Владислав цілий місяць вів перемовини з москалями, загони запорожців розорили Ярославський і Вологодський повіти, захопили Серпухов і взяли в облогу Калугу. Рейд Конашевича-Сагайдачного до Калуги став шоком для московської влади. Тож саме дії запорожців змусили царя михайла романова підписати невигідну для себе мирну угоду. Деулінське перемир’я 11 грудня 1618 року стало найбільшим успіхом Речі Посполитої в протистоянні з московською державою. Вона досягла площі приблизно один мільйон квадратних кілометрів — найбільшої території, яку коли-небудь мала ця країна.

Річ Посполита отримала білоруські й українські землі, які були втрачені в попередніх війнах — Смоленську, Чернігівську та Новгород-Сіверську, всього 29 міст. Король Речі Посполитої офіційно зберіг за собою право зайняти московський трон, а цар михайло романов відмовився від титулів князя Чернігівського, Сіверського, Смоленського та Лівонії.

Київ став резиденцією гетьманського полку та центром «козацької» України.

На честь Петра Сагайдачного названі: вищий військовий навчальний заклад — Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного та фрегат «Гетьман Сагайдачний» — флагман сучасного українського військово-морського флоту.

https://armyinform.com.ua/2022/08/22/30-vijn-iz-zaklyatym-susidom-15-pohid-sagajdachnogo-na-moskvu/

Новини війська

30 війн із Zаклятим сусідом − 14: Як польський королевич став царем московії

Після чергового боярського перевороту в москві поповзли чутки, що в палаці вбили не царя Димитрія Івановича, а когось іншого. Адже незадоволених новим боярським ставлеником Васілієм Шуйським було дуже багато. Влітку 1606 року на півдні московського царства розпочинається повстання, яке очолив воєвода Димитрія Івановича Іван Болотник із Чернігівщини.

[embedded content]

Його армія вийшла в похід на москву з Путивля (тепер Сумської області). Дорогою Болотник погромив московські війська у битвах під Кромами (тепер Орловської області) і Єльцем (тепер Липецької області). Головну силу армії становили сіврюки – жителі української Сіверщини. 3 жовтня 1606 року повстанці розгромили військо Васілія Шуйского під Калугою, а 7 жовтня взяли в облогу москву.

Проте, вже 2 грудня царське військо перейшло в контрнаступ і зрештою оточило Болотника в Тулі та змусило здатися.

1607 року в місті Стародубі з’явився «дивом врятований» царевич Димитрій. Його визнали Стародуб, Новгород-Сіверський, Почеп, Чернігів, Путивль, Севськ, рязанщина, Тула, Калуга та Астрахань.

Тож він знову із Сіверщини виступив на москву. У дводенній битві під Болховом 10 – 11 травня 1608 року Димитрій Іванович розбив військо Шуйського (очолюване братами царя, Дмитром та Іваном). москалі, що втікали з поля бою, жахали, що «у царя Димитрія незліченне військо», після чого йому здалися міста Козельськ, Калуга, Можайськ і Звенигород.

На початку липня Димитрій Іванович заволодів околицями москви, позбавив Шуйського влади і ув’язнив його в кремлі. А сам зробив резиденцію в селі Тушино, поруч із москвою, і аж до 1610 року звідти правив московією. Разом з ним було багато української шляхти та щонайменше 13 тисяч запорожців.

Цікаво, що 20 вересня 1608 року Марина Мнішек прилюдно упізнала свого чоловіка, що дивним чином врятувався від страти. На початку 1610 року вона народила йому сина – Івана Дмитровича – спадкоємця царської корони.

Після загибелі Димитрія, в 1614 році цариця Марина, спільно із запорозькими та донськими козаками, намагалася захопити москву, щоб повернути престол своєму синові. Виступ був невдалим і 4-річний Іван Дмитрович був повішений за наказом царя Михайла Романова. За легендою, перед смертю згорьована цариця Марина прокляла рід Романових, жоден правитель з яких не мав померти своєю смертю, поки їхній рід не припиниться. Прокляття збулося…

1609 року у війну проти москви втрутилася Річ Посполита. Цар Димитрій загинув, а бояри видали Речі Посполитій Васілія Шуйского. В липні 1610 царем московії став польський королевич Владислав Ваза, який зберігав цей титул до 1634 року, попри те, що московіти в 1613 році обрали собі царем Михайла Романова.

https://armyinform.com.ua/2022/08/19/30-vijn-iz-zaklyatym-susidom-%e2%88%92-14-yak-polskyj-korolevych-stav-czarem-moskoviyi/

Новини війська

30 війн із Zаклятим сусідом − 12: українці у Лівонській війні 1558–1583 років

Велика війна східноєвропейських і скандинавських держав за контроль над Лівонією тривала 25 років. Велася вона на території сучасних Естонії, Латвії, білорусі та росії. Учасниками війни були московія на чолі з царем Іваном IV, якого аж у 18 столітті прозвали Грозним, Лівонія, Велике князівство Литовське (з 1569 року — Річ Посполита), Данія, а також Швеція.

[embedded content]

Участь у військових діях проти московії на боці Великого князівства Литовського, а згодом Речі Посполитої, брали українські козаки. В листопаді 1561 року король Сигізмунд другий Август розіслав повідомлення про вербування на службу «людей служебних козаків» за грошову винагороду. Влітку 1562 року, діючи під командуванням остерського старости Філона Кміти, козаки розбивають московські загони під Черніговом та Стародубом. У наступні роки козацькі загони на чолі з Телицею, Оскерком, Бірулею у складі литовської армії брали участь у військових діях проти московитів у районі Вітебська, Ули, Суші, Дріси, Леплі, Кривина, Сориці та інших.

1672 року універсалом Сигізмунда Августа було створене реєстрове козацтво. А наступний король — Стефан Баторій документом від 16 вересня 1578 року збільшив реєстр, призначив козакам гетьмана й подарував клейноди (корогву, бунчук, булаву, гербову печатку, на якій зображений козак із мушкетом, гармати). Організаційне оформлення Війська Запорозького реєстрового відбувалося на тлі військового союзу Шведської імперії з Річчю Посполитою та їхнього контрнаступу на московію.

На завершальному етапі Лівонської війни — у 1579–1582 роках без козаків не обходилась жодна велика операція військ Речі Посполитої. Зокрема відомо, що українські козаки здійснили щонайменше три успішні рейди на Сіверщину, спалили понад 2000 поселень на Смоленщині, а також розпочали «Псковську» кампанію 1581 року, оволодівши містом Красногородок.

Під час Лівонської війни 1 липня 1569 року було підписано Люблінську унію — угоду про об’єднання Королівства Польського та Великого князівства Литовського в єдину державу — Річ Посполиту. Після підписання цієї угоди українські землі увійшли до складу Польщі, що мало визначальний вплив на їхнє майбутнє. Водночас саме підписання та швидке впровадження цієї угоди дало змогу здобути перемогу у війні з московією.

1582 року цар Іван четвертий здався Речі Посполитій на умовах Ям-Запольського миру та відмовився від усіх завоювань. Московська держава зазнала найбільшої військової та геополітичної поразки у XVI столітті, втративши вихід до Балтійського моря. Поразка призвела до тривалої економічної, а згодом і політичної кризи у московії.

https://armyinform.com.ua/2022/08/12/30-vijn-iz-zaklyatym-susidom-%e2%88%92-12-ukrayinczi-u-livonskij-vijni-1558-1583-rokiv/

Новини війська

30 війн із Zаклятим сусідом: перша «бавовна» кам’яного мура, або Як москалів зі Стародуба викурили

АрміяInform в одинадцятій серії проєкту розповість про Литовсько-московську стародубську війну 1534–1537 років.

Перемир’я, оголошене за підсумками попередньої литовсько-московської війни, кілька разів продовжене, закінчувалося 25 грудня 1533 року. Московський князь Василій ІІІ почав приготування до взяття Києва, але несподівано помер. Його дружина Олена Глинська хотіла підписати мирну угоду, але сейм Великого князівства Литовського зажадав повернути втрачені території й оголосив війну.

[embedded content]

У серпні й вересні 1534 року литовське військо на чолі з Київським воєводою Андрієм Немировичем і Військо Запорозьке з Остафієм Дашкевичем спалили місто Радогощ (тепер — на території Брянської області) та тримали в облозі Чернігів, Стародуб і Почеп. А князь Іван Вишневецький — батько Дмитра «Байди» Вишневецького — спустошив Смоленщину. Наступ супроводжувався переходом цілих підрозділів московського війська на бік литовців.

Маючи локальні успіхи і сподіваючись на внутрішні конфлікти, пов’язані зі зміною влади в московії, великий князь литовський Сигізмунд І розпустив на зиму військо, чим негайно скористалися московіти. Взимку 1534−1535 років вони здійснили рейд у центральні райони Литви, захопивши багату здобич.

Литовсько-польське військо під час нового наступу влітку 1535 року 16 липня захопило Гомель. А 30 липня обложило Стародуб і, прорвавши за допомогою розривних мін стіну фортеці, 29 серпня зайняло місто. Також москва залишила місто Почеп, спаливши його, а жителів переселивши до Брянська.

читайте також:

Облогою Стародуба — однієї з найміцніших фортець півдня московії — керував майбутній засновник міста Тернополя − Ян Тарновський. Мінування стародубської фортеці (підкоп з установленням вибухівки) вважається першим успішним досвідом підриву кам’яних мурів, здійсненим литовсько-русько-польським військом. Після захоплення міста Тарновський наказав стратити уцілілих московітів. Загинуло за різними даними від 1400 до 13000 осіб.

У червні 1536 року московські війська знову вторглися в Литву, де спалили Кричів, Дубровну й Оршу. Щоб унеможливити допомогу від Польщі, посли московії підбурили волоське військо напасти на Корону з півдня. Невдовзі армія Великого князівства Литовського була змушена залишити територію Сіверщини, утримавши лише Гомель.

Також під час цієї війни московські намісники на північному сході литовської держави побудували свої замки − Заволоч і Себеж. Наприкінці 1536 року невеликі сили литовців намагалися захопити Себеж, але безуспішно.

25 грудня 1536 року в москві розпочалися мирні переговори, які закінчилися підписанням 18 лютого 5-річного перемир’я. За умовами угоди за московією залишався Себеж, а за Литвою — Гомель.

https://armyinform.com.ua/2022/08/09/30-vijn-iz-zaklyatym-susidom-persha-bavovna-kamyanogo-mura-abo-yak-moskaliv-zi-staroduba-vykuryly/